Після повернення з фронту військові дедалі частіше звертаються до лікарів не з бойовими пораненнями, а зі станами, які важко пояснити лише фізіологією. Хронічний біль, безсоння, проблеми з серцем, шлунком, шкірою, постійна втома – симптоми реальні, болісні, хоч аналізи часто «в нормі».
Все більше фахівців говорять про психосоматичні прояви – ситуації, коли психічний досвід війни знаходить вихід через тіло. І накриває ветеранів не під час бою, а вже після – коли повертається додому.
«Після демобілізації я обійшов кардіолога, гастроентеролога і невролога. Серце – “в нормі”, шлунок – “в межах”, МРТ – без патологій. Але біль, безсоння і постійна тривога не зникають», – розповідає 52-річний ветеран Андрій Закрій, який проходить психотерапію.
Тіло, яке не вміє зупинятись
Війна – це тривалий режим виживання. Місяцями, а іноді роками, нервова система військового працює на межі: мобілізація, пильність, готовність діяти миттєво в разі загрози. У таких умовах організм не відновлюється – він економить ресурси заради виживання.
За словами психологині Львівського центру надання послуг учасникам бойових дій, ветеранки, офіцерки запасу ЗСУ Вікторії Клушиної, справді, багато симптомів з’являються саме після демобілізації. Коли людина повертається додому, де ніби безпечно, тіло не може одразу «повірити», що війна закінчилась. Сигнал тривоги залишається увімкненим.
«Війна впливає на тіло навіть тоді, коли за показниками все добре. Дуже часто симптоми з’являються саме після звільнення або завершення лікування. Тут уже спокій, дім, але адреналіну не вистачає. Організм не знає, як жити без постійної небезпеки», – пояснює Вікторія Клушина.
Якщо страх, гнів, біль, втрати довгий час були заблоковані, тіло починає «говорити» замість психіки – болем, спазмами, виснаженням.
«На війні я знав, що робити. А вдома –ні»
Після демобілізації багато ветеранів стикаються не лише з фізичними симптомами, а й з глибокою внутрішньою порожнечею.
44-річний Микола Лобур, старший сержант 117-ї механізованої бригади, добровольцем пішов на війну у березні 2022 року. Після важкого поранення на Запоріжжі він пройшов тривале лікування і реабілітацію у Львові, а згодом повернувся додому – в Шептицький. Через поранення чоловік пересувається на кріслі колісному і каже, що саме зараз стикнувся зі звичайними побутовими проблемами.
«2025 рік був для мене дуже складний. Я розбирався сам зі собою. На війні ти робиш свою роботу. На реабілітації – маєш графік, завдання, фахівців поруч, які підштовхували рухатись. А вдома чекає побут, папери, реальність. Огортає сум, додається зневіра», – каже ветеран.
За словами психологині, такі переживання – не виняток, а масове явище.
«Там було завдання, людина знала, як її виконувати. А як жити після війни – ніхто не вчив. Коли зникає увага, підтримка, відчуття значущості, людина починає відчувати, що вона нікому не потрібна. Це дуже болісний момент», – пояснює Вікторія Клушина.
Симптоми, які не можна ігнорувати
Найпоширеніші психосоматичні скарги ветеранів, зі слів психологині, є:
- хронічний біль у спині, шиї, суглобах без чіткої причини;
- головні болі, мігрені;
- проблеми зі сном, нічні пробудження, постійна втома;
- серцебиття, коливання тиску, відчуття нестачі повітря;
- шлунково-кишкові розлади;
- загострення шкірних захворювань;
- зниження імунітету.
«Це не вигадані симптоми. Вони реальні. Просто причина не завжди там, де ми звикли її шукати» – наголошує психологиня.
Чому «все в нормі», а людині погано
Медицина звикла шукати конкретну причину: запалення, ушкодження, інфекцію. Але психосоматичні розлади виникають на стику тіла і психіки – там, де стандартні аналізи можуть нічого не показати.
Тривалий стрес змінює роботу нервової, гормональної, імунної систем. Організм ніби застрягає у режимі «бий або тікай». Звідси – спазми, біль, порушення сну, проблеми з серцем і травленням.
У суспільстві досі існує небезпечний міф: якщо причина «психологічна», значить, це не серйозно. Насправді ж психосоматичні стани без підтримки можуть призводити до цілком реальних хронічних захворювань.
«У практиці дуже часто бачу: аналізи в нормі, а стан – ні. Людина агресивна, не спить, зривається на близьких. Це ПТСР або депресивний стан. І якщо робити вигляд, що все добре, психосоматика тільки посилюється», – каже Вікторія Клушина.
Психотерапія – не замість лікаря, а разом із ним
Психотерапія, як наголошує співрозмовниця, це не просто поговорити. Це робота з нервовою системою, тілесними реакціями, відновленням відчуття безпеки.
«Коли людина поступово вчиться розуміти, що з нею відбувається, дозволяє собі слабкість, симптоми починають зменшуватися», – пояснює вона.
Важливо, що психотерапія не скасовує медичну допомогу, а доповнює її. Оптимальний шлях – співпраця лікарів (починаючи від сімейних) і психологів.
Важливо, що повернення з фронту змінює не лише ветерана, а й усю родину.
«Чоловік повертається зовсім іншим. Неемпатичним, закритим, інколи агресивним. Він приносить правила війни додому. Якщо родина поруч розуміє, що це не “поганий характер”, а реакція організму, з часом усе може вирівнятися», – каже Вікторія Клушина.
Найгірше, за її словами, – стигматизація: «Коли кажуть: “ти хворий”, “ненормальний”, “йди лікуйся” – це тригер. У відповідь буде агресія».
Чому про психосоматику важливо говорити публічно
Багато ветеранів не звертаються по психологічну допомогу через страх осуду або переконання, що «треба триматися». Але психосоматика – це не слабкість. Це нормальна реакція на ненормальні обставини.
Говорити про це публічно – означає знімати стигму, допомагати людям вчасно звертатися за підтримкою і не залишатися наодинці з болем, якому «немає пояснення».
Війна не завжди закінчується в день демобілізації. Але відновлення можливе – якщо визнати, що тіло і душа пережили більше, ніж здається на перший погляд.
Де ветеранам шукати допомоги у Львові
У Львові психологічну допомогу надають у реабілітаційних центрах з мультидисциплінарними командами, а також приватних і муніципальних закладах і навіть в громадських організаціях.
- Центр допомоги ветеранам АТО «Фенікс»: вул. Дж. Дудаєва, 2
- Львівський центр надання послуг учасникам бойових дій: вул. Пекарська, 41; вул. Генерала Чупринки, 85; вул. Виговського, 32; вул. В’ячеслава Липинського, 11
- Центри ментального здоров’я в кожній поліклініці Львова
- Центр реабілітації «Незламні» Першого ТМО): вул. Мазепи, 25
- Центр ментального здоров’я Другого ТМО: вул. Генерала Чупринки, 48
- Центр психологічної підтримки Superhumans Center: вул. Івасюка, 31, Винники
- Центр психічного здоров’я: вул. Озаркевича, 4
- ГО «РеХАБ»: вул. Тараса Бобанича «Хаммера», 1А
- Центр підтримки ветеранів та соціальних ініціатив ЛНУ ім. Франка: вул. Менцинського, 8/306
- Центр ветеранського розвитку Львівської політехніки: вул. Карпінського, 24, каб. 112
- Будинок воїна: вул. Короленка, 1А
