У понеділок, 28 липня, у Львові відбувся форум «Нескорені мотивують», організований міжнародною громадською організацією «Свідомий вибір» спільно з Львівським національним університетом ветеринарної медицини та біотехнологій ім. С. Ґжицького. Захід зібрав ветеранів, військових, волонтерів, родини полонених та молодь, яка прагне глибше розуміти реальність війни та шукати способи дії у власних громадах. Організатори поставили собі завдання створити простір для відкритої розмови без офіційних промов і заздалегідь узгоджених сценаріїв.
Панельна дискусія форуму стартувала з ініціативи «дерево мотивації» – кожен учасник мав змогу написати кілька слів підтримки чи власну думку про силу незламності. Ці записи планують розмістити в центрі організації як постійну інсталяцію, яка, за словами організаторів, слугуватиме джерелом натхнення для членів команди та відвідувачів.
«Це не просто творчий момент. Ми хочемо, щоб людина, яка проходить крізь складнощі, могла прийти і побачити: вона не одна. Тут її слова, тут поруч інші голоси, які також шукають сили», — пояснила координаторка заходу.
Свої історії розповіли ті, хто знає, що таке війна
Юрій Брянчик – ветеран і громадський активіст, який добровільно пішов служити ще у 19 років. Його виступ став однією з центральних частин заходу. Він детально розповів, як приймав рішення долучитися до війська, про перші тижні на фронті й особисту трансформацію.
«Мене двічі не брали – відмовляли. Але я наполягав, бо розумів: не можу стояти осторонь. Коли підписав контракт, усе змінювалось дуже швидко. Три тижні підготовки – і вже на передовій», – зазначив Юрій.
Його розповідь не романтизована. Він прямо розповів про втому, розчарування, сумніви, які з’являлись з часом.
«Ми всі вірили в швидкі зміни. Але коли проходить кілька років, а ситуація не вирішується – це боляче. Більшість тримає лише пам’ять про побратимів, які не повернулись», – додав він.
Ірина Трішкіна – дружина воїна 24 ОМБр імені короля Данила Сергія Мельника, який пройшов полон і важке поранення. Вона поділилася, як довелося шукати сили в умовах невизначеності, коли родина не мала підтвердженої інформації про долю чоловіка.
«Було, що за один день мені сказали: чоловік, можливо, у полоні, але без підтвердження. Через кілька днів – зняли статус. А потім знову повернули. Усе це – на тлі спроб бути мамою, волонтерити, підтримувати інших», – згадує Ірина.
Після повернення чоловіка вона активно залучилась до волонтерства, брала участь у поїздках до госпіталів, організовувала зустрічі з військовими.
«Хлопці, які повернулись з полону, часто замкнуті. Дехто втратив руки чи ноги. Але найважче – це не фізичні травми, а те, що багатьом із них здається, що вони більше нікому не потрібні», – зазначила Ірина.
Вона наголосила, що у багатьох родинах полонених спостерігається емоційне вигорання і втрата віри в підтримку з боку суспільства. Її мета – зруйнувати це враження.
Серед учасників було чимало молодих людей – студенти, волонтери, активісти. Вони не просто слухали, а й долучалися до діалогу й ставили питання.
Натомість ветеран 80-ї ДШВ Назар Крисюк акцентував на важливості правильної комунікації між ветеранами та молоддю. За його словами, сьогодні Україна має покоління молодих людей, які виросли в умовах незалежності, і саме вони – основа майбутнього державотворення.
«Ми воюємо вже понад 12 років. Але ветеран – це не просто людина, яка повернулася з фронту. Це той, хто продовжує місію, стає опорою в громаді. Його досвід – це фундамент, а молодь – це цеглинки, з яких будується нова держава», – сказав ветеран.
Він також розповів про ініціативу, що стартувала у 2025 році: спільний проєкт ветеранів і молоді, який допомагає налагодити міжпоколіннєву комунікацію. Зустрічі в межах цього проєкту супроводжуються психологами, які мають досвід роботи з військовими ще з 2014 року.
«Без зв’язку між тими, хто воював, і тими, хто творить завтра – ми втрачаємо перспективу. Наша мета – зробити цю розмову сталою і зрозумілою для обох сторін», – підсумував він.
Після виступів спікерів та спільного обговорення, учасники форуму «Нескорені мотивують» розділилися на три робочі групи. Мета – не лише проговорити проблеми, а й запропонувати конкретні ідеї, які можуть бути реалізовані у громадах вже зараз. Формат – мозковий штурм, обговорення і коротка презентація рішень. Молоді активісти напрацювали ідеї для підтримки ветеранів та військових у громадах, а також думали над тим, як зберегти волонтерство й після перемоги.
Фото: «Ветеран Медіа»
