Ветеранські змагання з адаптивних видів спорту почали набувати популярності після завершення Другої світової війни як інструмент реінтеграції ветеранів. Згодом Департамент у справах ветеранів США у 1981 році започаткував National Veterans Wheelchair Games. У різних офіційних і партнерських матеріалах зазначається, що тоді участь взяли понад 70 спортсменів, а програма включала стартовий набір дисциплін, таких як: легка атлетика, плавання, стрільба з лука, баскетбол на крісла колісних тощо. В Україні проводять різні всеукраїнські змагання, які надалі відкривають шлях до міжнародної арени. У 2025 році стартували змагання «ГАРТ 2025», які ведуть до змагань «Marine Corps & Air Force Trials 2026» (MC&AF Trials), що проходитимуть з 20 лютого до 3 березня 2026 року у США. Одним із 15 учасників є ветеран війни Вадим Гончаренко, з яким поспілкувалася журналістка «Ветеран Медіа». Він розповів про свій військовий досвід, силу спорту та його вплив на життя, участь у «ГАРТі» й очікування від міжнародних змагань у США.
Про Вадима та його бойовий досвід
Вадим Гончаренко з позивним «Кінолог» до повномасштабного вторгнення працював кінологом і реабілітологом переважно в Києві, але також виїжджав по всій країні за необхідності. За 30 років роботи у цій сфері він став першокласним фахівцем, проте в лютому 2022 року пішов до війська, відчуваючи свій обов’язок – стати на захист держави.
«25 лютого ми з сином пішли в чергу по зброю, і все так почалося. На початку це було щось на кшталт добровольчого формування: наче й були в ньому, а наче й ні, але зброю отримали. А десь у травні ми вже доєдналися до ТРО Київщини, брали участь у боях за Київ, а далі – Донеччина», – ділиться Вадим.
Після тривалої участі в боях чоловік зазнав контузій, а згодом тяжких поранень. Він пройшов низку госпіталізацій і відновлення та знову повернувся до війська.
«Мене питали: “Чому ти не демобілізовуєшся або не списуєшся?” На це я завжди мав чітку відповідь. Коли ми з сином долучилися до війська, служили разом в одному підрозділі й наглядали одне за одним. Коли я отримав поранення, думав лише про те, як найшвидше повернутися до сина. А коли тяжке поранення отримав мій син – думав так само: щоб він чимшвидше став на ноги й повернувся до мене, бо переживав за мене», – пригадує «Кінолог».
Син Вадима – Даниїл Гончаренко. Він отримав кульове поранення в голову та мінно-вибухову травму. Після цього погіршилися зір і слух: барабанна перетинка повністю пошкоджена. Після демобілізації вони разом із батьком активно розпочали спортивний шлях. Та, як би не здавалося, що все просто, Вадим Гончаренко наголошує: такій завзятості передувала тривала робота над собою.
Після двох поранень «Кінолог» мав проблеми з ногою – не міг її контролювати, вона ніби німіла, тож він користувався милицею. Втім сподівався на покращення. Але в лютому 2024 року, після раптового погіршення стану та втрати свідомості, у Вадима відмовили обидві ноги.
«Тоді я втратив свідомість. Мені пощастило, бо поруч був син, він мене підхопив. Я стояв, а потім усе навкруги потемніло. Коли прийшов до тями, то вже сидів у ліжку, а потім – у кріслі колісному. Перше крісло я називав “Летючий голландець”. Тоді лікарі мені сказали, що у мене контузія спинного мозку: пошкодження поперекового й грудного відділів хребта, зміщення шийного відділу хребта та отруєння речовиною», – ділиться Вадим.
Він зазначає, що найбільше проблем спричинило саме отруєння, проте медики не встановили причини. Ветеран переконаний, це була заборонена хімічна речовина (хімічна зброя), яку ворог застосував під час одного з його бойових виходів. Наслідком впливу цієї речовини стало ураження імунної системи, що зрештою не дало організму повноцінно відновитися після фізичних поранень.
Після поранення, як зазначає дружина Наталія, Вадим зрозумів: без спорту, який був поруч із ним упродовж усього життя, він не зможе самостійно виконувати повсякденну рутину. А їй, допомагаючи йому фізично, довелося б надмірно навантажувати себе, і це частково зашкодило б її здоров’ю.
«Моєю метою стала радше словесна підтримка. Мій чоловік буває сором’язливим: він хоче займатися спортом, але йому складно комунікувати. Він хоче, щоб я була поруч, проте я намагаюся робити навпаки, підштовхувати його до спілкування з іншими ветеранами так, щоб у нього самого виникало бажання йти на тренування і бути частиною колективу без моєї залученості», – ділиться Наталія, дружина ветерана.
Вадим пригадує, що спочатку вдома не було жодних умов для людини в кріслі колісному. Йому бракувало сили в руках і навичок самообслуговування, тож навіть звичайне купання могло перетворитися на випробування. Він згадує, як після повернення з лікарні кілька годин пролежав у ванні, бо його «накрило» і він не зміг вибратися сам.
«Для мене вирішальною стала підтримка родини, насамперед дружини, яка буквально “витягувала” мене й мотивувала робити все самостійно. З іншого боку поруч була й тверда позиція синів, без жалю, але з вірою, що я впораюся», – пригадує ветеран.
Попри неадаптовану квартиру (пороги, відсутність поручнів), у своїй кімнаті він облаштував простір для реабілітації: підвісні системи, кільця, канати, відпрацювання переходу з візка на ходунок, роботу «по годиннику» та щоденну вертикалізацію до 5 годин на добу.
Його відновлення тримається на дисципліні, щоб просто встати з ліжка, він прокидається заздалегідь і робить розминку, а загалом тренується по 6–9 годин щодня. Мінімум три години: інакше наступного дня може не бути м’язового тонусу навіть для базових пересадок у побуті.
«Саме рух і спорт врятували мене. Як колишній реабілітолог домашніх тварин, який повертав до нормального життя сотні собак, я поставив собі ціль так само “поставити” й себе, використовуючи знання, досвід і підтримку дружини та синів», – каже «Кінолог».
До війни спорт був для нього важливою частиною життя. Вадим займався гірським велоспортом, а згодом перейшов у силові дисципліни, зокрема армліфтинг (сила хвату). Виступав на різних рівнях, від змагань в Україні до стартів у Європі. І за результатами вправ піднімався у світовому рейтингу, досягнувши 24-го місця серед приблизно 250–300 учасників. Для нього це стало одним із найяскравіших особистих досягнень.
Спорт, як частина життя: Spartan Race Ukraine, ГАРТ – 2025 та змагання у США
Спорт у житті ветерана був вирішальним у багатьох аспектах. З молодих років Вадим займався гірським велоспортом та армліфтингом, постійно тренувався, і саме це допомогло йому повернутися до активного життя. Після тривалих домашніх тренувань він побачив у Facebook допис про змагання «Spartan» – біг з перешкодами, куди вони з сином і вирушили разом.
У квітні 2025 року Вадим став чемпіоном України з параармреслінгу, а в червні посів 5-те місце на чемпіонаті Європи. Він також фінішував у SPARTAN, здобув 2-ге місце в команді з регбі та подолав Івано-Франківський марафон. У листопаді виборов два 2-х місця на «РУХ» (веслування 1 і 4 хвилини) та три 1-х на «Звитязі нескорених» (жим лежачи, веслування, жим гирь). Рік завершив перемогою в «Богатирському багатоборстві».
Наприкінці 2025 року, у грудні, відбулися всеукраїнські мультиспортивні змагання серед ветеранів і ветеранок Сил оборони «ГАРТ-2025». Це найбільший в Україні захід адаптивного спорту, створений для підтримки та реабілітації військових, які зазнали поранень у російсько-українській війні. Участь у змаганнях взяли 311 ветеранів і ветеранок, які змагалися у дев’яти адаптивних видах спорту.
Вадим Гончаренко змагався в командному виді спорту – регбі на кріслах колісних, а також в індивідуальних дисциплінах: пауерліфтингу та веслуванні на тренажері. У грудні на турнірі «ГАРТ» він посів друге місце в пауерліфтингу та здобув перші місця у веслуванні на 1 і 4 хвилини.
Ще на початку 2025 року він звернув увагу на інформацію про ветеранський табір з адаптивного виду спорту – регбі на кріслах колісних, який організовував Ветеранський відділ Центру ініціатив «Повернись живим» спільно з Міністерством у справах ветеранів України. Далі були змагання серед десятка команд, перемога і, зрештою, виступ на всеукраїнських змаганнях «ГАРТ».
«Насправді я зрозумів, що у світі практично будь-який вид спорту можна адаптувати. Поки ти здоровий, ти про це навіть не думаєш, а коли стикаєшся з реальністю адаптивного спорту бачиш, що теніс, бадмінтон, баскетбол чи навіть регбі можуть існувати у форматі на кріслах колісних, і це нормально. Спорт підлаштовується під людину, а не людина під спорт, якщо є бажання і мотивація. Тобі подобається, ти шукаєш спосіб і знаходиш. Так є командні види спорту, де декілька учасників, що потребують фінансування для закупівлі дорогого обладнання, як баскетбол на кріслах колісних – де одне крісло коштує декілька тисяч доларів. А є менш затребувані, як адаптивний армреслінг, до прикладу. Але ключове все одно одне хочеш займатися, значить займатимешся, і формат під тебе можна підібрати», – ділиться Вадим.
Після завершення «ГАРТу-2025», де брали участь 311 учасників – Вадим увійшов до 15 кандидатів, яких спеціальна комісія відібрала з 45 переможців змагань. Далі – змагання у США, «Marine Corps & Air Force Trials 2026» (MC&AF Trials). Це щорічний міжнародний турнір, який організовують Корпус морської піхоти та Повітряні сили США. Його створили для діючих військових і ветеранів та ветеранок, які отримали поранення, травми або захворювання під час служби. Турнір спрямований на відновлення тіла й духу учасників.
MC&AF Trials відбудуться з 20 лютого до 3 березня 2026 року на базі Кемп-Пендлтон у Каліфорнії. Там Вадим виступатиме в таких видах спорту, як регбі на кріслах колісних і паверліфтинг, а також подався на веслування на тренажері та легку атлетику – штовхання ядра.
«Від змагань у США я очікую дуже сильних емоцій, передусім гордості й внутрішнього підйому, бо хочу показати світу й самому собі – нас не зламати. Навіть якщо ти отримав поранення і твоє життя кардинально змінилося, ти не маєш права здаватися, ти продовжуєш рухатися вперед із піднятою головою», – акцентує ветеран.
Він додає, що його особиста мета – не місце чи медаль, а підтвердження, що всі години щоденних тренувань були недаремні. Він зазначив, що зміг зібратися й перемогти себе, і сприймає це лише як чергову сходинку, після якої потрібно працювати ще більше.
«І я хочу, щоб це стало прикладом для інших: не опускати руки, не закриватися вдома й не жаліти себе. Якщо ти хочеш – ти знайдеш свій спорт і свій спосіб відновлюватися. Бо наша головна ціль – не світові рекорди, а жити повноцінно. Я тренуюся не за нагороди, а за своє життя. Чим сильніші руки й тіло, тим легше долати щоденні перешкоди. І я знаю, як би важко не було, треба працювати, бо комусь ще важче, а він усе одно не здається», – каже Вадим.
