25 лютого в Україні відзначають День української жінки. Для 31-річної прикордонниці Марії Магац цей день – не про титули і урочистості. А більше про сенс, сотні врятованих життів на передовій під обстрілами і про війну, яка загартувала, але не забрала жіночності.
Про службу та евакуацію під обстрілами
Марія Магац – військовослужбовиця 7-го прикордонного Карпатського загону. Свою службу в лавах Державної прикордонної служби України вона розпочала ще у 2016 році, підписавши контракт. Обрала медичний напрямок – стала фельдшером підрозділу. І відтоді – на медичній службі.
З 2020 по 2021 рік проходила службу у відділі прикордонної служби «Бахмут». А з початком повномасштабного вторгнення у 2022 році розпочалися справжні випробування. У складі прикордонної комендатури швидкого реагування «Шквал» вона охороняла українсько-білоруський кордон, а згодом вирушила на Схід. Разом з побратимами не лише тримала лінію оборони, а й рятувала життя.
Фактично з лютого 2022 року і до літа 2025-го Марія постійно перебувала разом із бойовим підрозділом на передовій. Зараз вона більше в тилу, ближче до дому.
Влітку 2024 року Марія опинилася в епіцентрі вогню – у Вовчанську на Харківщині. Під щільними обстрілами артилерії, під ударами авіаційних бомб і дронів вона рятувала поранених побратимів. До десятка евакуацій під обстрілами – і жодної втрати.
Крім Вовчанська, у час повномасштабної війни упродовж восьми місяців несла службу в районі Серебрянського лісу, також була біля білоруського кордону та на Харківському напрямку. А в час АТО/ООС проходила службу поблизу Бахмута, що на Донеччині.
За увесь час роботи Марія Магац надавала допомогу військовим із важкими пораненнями, акубаротравмами, кровотечами. Але якщо раніше на службі було більш спокійніше, то з початком повномасштабної війни змінилось все. Довелось працювати в посиленому режимі: під обстрілами, скидами дронів.
В одному з таких випадків, які запам’ятався їй чи не найбільше, бліндаж був повністю зруйнований і евакуація того дня не відбулася. У пораненого був закритий пневмоторакс і відкритий перелом. Відлік ішов на хвилини.
«Думки були різні: або вийдемо звідси, або ні. Виживемо чи не виживемо», – веде далі вона.
Військова медикиня пригадує, що той боєць просив врятувати його, бо вдома чекає родина. Кілька разів перепитував, чи ще побачить свою маленьку дитину. І його таки вдалося врятувати.
За словами Марії, врятовані життя – це найвища нагорода.
«Війна мене загартувала, прийшло переосмислення. Але є чимало доброго – багато врятованих життів, їх без перебільшення сотні. Пам’ятаю не лише перший бойовий виїзд, а й усі наступні. Таке не забудеться ніколи», – додала медикиня.
«Сонечко» для 130 чоловіків
У підпорядкуванні Марії Магац було близько 130 чоловіків. Вона – єдина жінка в підрозділі. Спочатку це було для всіх незвично, але з часом звиклись і здружилися. Побратими почали називати її «сонечком», «квіточкою», «радістю». Позивного вона не мала.
«Для них я була світлом у темряві. Коли я поруч – вони були спокійніші на позиціях. Казали, що я піднімаю їм настрій. Хлопцям я не давала падати духом. Завжди підтримувала, навіть у найскладніші часи, наприклад, у Серебрянському лісі», – розповідає прикордонниця.
Окрім медичної допомоги, Марія постійно надавала моральну підтримку. Говорила, переконувала, просила триматися. «Ще трошки», «Тримайся». Інколи саме ці слова були не менш важливими за медичні маніпуляції.
Страх є, зізнається вона. Бо від її рішень залежить життя іншої людини. Але коли повідомляють, що є «трьохсотий», просто одягала рукавички і йшла працювати.
«Серце падало в п’ятки, особливо під час нічних обстрілів. Але молитва, думки про рідних – давали мотивацію. Я вставала і йшла працювати», – продовжує вона.
Сила української жінки – у рішучості і великому серці
За словами Марії Магац, жінок в українському війську багато – і всі вони героїчні. Серед них і 20-річні, і жінки 60+. Вони воюють нарівні з чоловіками, дають гідну відсіч ворогу.
Сила української жінки сьогодні – у рішучості та мудрості. Вона відважна не лише на фронті, а й у тилу. Особливо, коли залишається сама з дітьми, підтримує родину, допомагає війську.
Попри війну, жінки залишаються жінками. Навіть на передовій Марія намагалася доглядати за собою: підмальовувала губи, робила манікюр, брала парфуми.
«Жінкам хочеться чоловічої опори, та коли її немає – все одно тримаємось. Навіть поплакавши витираємо сльози і йдемо своє робити. Жіночність залишається. Звісно, не завжди добре, коли жінка постійно сильна. Тоді всі звикають, що вона може вирішити все», – підсумовує Марія.
Нагорода – для «моїх козаків»
У 2024 році Марія Магац отримала відзнаку міжнародної премії WOMAN 2024 у номінації «Оборона, мілітарі та безпека» за порятунок життів на передовій. Її кандидатуру висунув підрозділ. Серед понад 240 кандидаток вона стала лауреаткою.
Прикордонниця зізнається, що для неї це була несподіванка: «Мої козаки дуже раділи. Я вдячна їм. Цю нагороду присвячую їм. Все – заради них».
Втім, каже, добре розуміє: все в цьому житті не проходить просто так. Найважливіше – що вдалося врятувати чимало життів.
Іноді вже в тилу до неї підходять і дякують за врятоване життя. Когось вона пам’ятає, когось – ні. Але кожна така зустріч – особлива.
Плани після перемоги
Війна змінила Марію. Вона почала більше цінувати життя, кожну хвилину, тож старається нічого не відкладати на завтра.
«Я не люблю обіцянки. Можу просто приїхати додому і постукати у двері. І знаю, що мені раді», – каже військова.
Її опора – родина. Улюблені племінники, похресники, які мотивують і підтримують.
Після перемоги Марія Магац бачить себе дружиною, майбутньою мамою. І просто щасливою жінкою в мирній країні.
Сьогодні вона служить фельдшером медичної служби 7-го Карпатського загону – лікує соматичні захворювання, надає допомогу після бойових поранень, проводить медичні маніпуляції. Наразі її служба в тилу.
У День української жінки Марія бажає всім сили, дочекатися перемоги і попри все – залишатися жінками.
Фото надані Марією Магац
