В Україні на сьогодні працює понад 560 видавництв, серед яких є ті, які належать ветеранам російсько-української війни. Одне з таких видавництв – markobook, засноване у 2016 році, власником якого є ветеран Марко Мельник. Видавництво markobook є першим в Україні ветеранським видавництвом, яке видає друковані праці учасників бойових дій. Про історію markobook та свій досвід для “Ветеран Медіа” розповів власник видавництва Марко “Вирій” Мельник.
Марко Мельник родом із Кривого Рогу, що на Дніпропетровщині. Все його життя пов’язане з журналістикою, історією та книгами. Ще у шкільні роки Марко видавав шкільну газету. Уже в студентські роки Марко також не полишав свою справу: він був головою студентського самоврядування й редактором журналу “Студент”.
Markobook запустило свою роботу у 2016 році, ставши першим ветеранським видавництвом, яке працює з різними мережами книгарень, зокрема, Книгарня Є та yakaboo. Markobook уже близько 9 років, а книги видаються з дизайном, розробленим у видавництві. Друковані праці видані здебільшого написані учасниками бойових дій та їх пережити досвідом російсько-української війни.
Історія Марка: Революція Гідності та АТО
Марко Мельник був учасником Революції Гідності у 2014 році. На одній з акцій протесту він отримав поранення, “схопивши” гранату від Беркута.
“На початок Революції Гідності я був заробітчанином — працював у Польщі й дуже чекав, коли почнеться революція. Тоді стихійно в Україні проходила акція “Вставай, Україно”, більшості не подобався режим Януковича. Так сталося, що в перший день Революції Гідності, яку тоді ще так не називали, я опинився в Києві на запрошення подруги. Там я застав побиття студентів та всі ті події, що стали переломним моментом. Після цього залишився в Києві на весь час революції”, — пригадує Марко.
Після Революції Марко повернувся у своє містечко на Дніпропетровщині. Він разом із друзями вирішив популяризувати український націоналізм у своєму місті.
“Моє містечко було маленьким і дуже комуністичним. Там ще діяла комуністична партія, яка тоді, ще не була заборонена. Ненавиділи все, що пов’язане з Україною та націоналістами. А ми назвали себе націоналістами, підняли червоно-чорний прапор, проводили марші, автопробіги, велопробіги, акції прямої дії. Ми навіть ліквідовували намети партії регіонів,” — розповідає він.
На початку Антитерористичної операції на сході України у місті Марка з’явилися диверсанти, які були представниками ідеї так званого “російського світу”. Тоді Марко разом із друзями взявся контролювати ситуацію з диверсантами.
“Після початку війни там почали з’являтися диверсанти, якісь люди на російських номерах, дехто навіть у формі. Нашим завданням було їх затримувати та контролювати роботу міліції, адже тоді було не зрозуміло, на чиєму вони боці. Ми фактично змусили міліцію носити жовто-блакитні стрічки. Деякі відмовлялися, і тоді виникали конфлікти. У моєму місті все було непросто, але це стало нашою відправною точкою,” — згадує ветеран.
На той час Марко хотів доєднатися до військових формувань. Він подавав заявки на участь у батальйоні “Донбас” та новоствореній Національній гвардії України, але його не приймали через стан здоров’я. Попри відмови, Марко не залишив своєї ідеї. Згодом він зібрав кількох друзів, і разом вони долучилися до батальйону “Азов”.
“Мене довго не приймали, мабуть, через стан здоров’я чи ще щось. Але в полку “Азов” нам вдалося домовитися — там був наш знайомий, який відповідав за набір особового складу. Ми приїхали до нього і нас прийняли. В операціях із розвідки чи диверсій участі я не брав, але пройшов вишкіл. Згодом знадобилася допомога як водія медичної служби. Ми евакуйовували поранених, доставляли загиблих. Це була наша робота. У вільний час я збирав матеріали для майбутніх книг і працював над першим фронтовим часописом”, – пригадує Марко.
Уже на службі в полку “Азов” Марко започаткував перший фронтовий часопис — “Чорне Сонце”. Це була газета, у якій публікувалися інтерв’ю з військовими, медиками, волонтерами, які працювали в зоні бойових дій, а також із місцевими мешканцями. Проте через суперечливу назву виникли складнощі з реєстрацією видання у Міністерстві освіти та культури України.
“Чорне сонце” ми реєстрували досить складно. Товариш, на жаль, загинув — Балканець, один із керівників “Азову”, людина, яка також брала участь у створенні полку. Він був юристом і порадив мені зареєструвати видання офіційно. Я отримав відмову. Ми зареєструвалися під іншою назвою, але мені все одно хотілося, щоб видання називалося “Чорне сонце”, і щоб у документах все було так, як є насправді,” — розповідає Марко.
Марко пояснює, що причиною відмови було трактування символу “Чорне сонце” як нацистського: “Міністерство культури чи хтось інший тоді, хто займався реєстрацією, відмовив, аргументуючи це тим, що “Чорне сонце” — нацистський символ. Тоді я вирішив довести, що це не так. Написав статтю в нашу ж газету, де пояснив, що “Чорне сонце” — це стародавній український символ. Я знайшов інформацію, що цей символ пов’язаний із певним періодом року, коли відбуваються особливі небесні явища, а вода посеред ночі набуває цілющих властивостей. Усе це я підкріпив літературою, яку зміг знайти, і публікаціями з інтернету”.
Марко зазначив, що для вирішення проблеми з реєстрацією він написав статтю у Вікіпедії, посилаючись на матеріали, опубліковані в їхній газеті. Згодом Міністерство, яке займалося реєстрацією видання, звернулося до цієї статті у Вікіпедії. Це допомогло отримати позитивне рішення: у міністерстві заявили, що тепер мають підстави для реєстрації, оскільки у Вікіпедії зазначено, що це видання пов’язане з українською культурою. Таким чином, за словами Марка, йому вдалося “хакнути систему”.
Історія створення видавництва markobook
У 2016 році Марко повернувся до цивільного життя. Тоді ж разом зі своїм товаришем, на жаль, загиблим Миколою Кравченком (Крук), вони вирішили створити видавництво.
“Я зареєструвався як видавець, почав видавати книжки. Перший мій проєкт — це було видавництво “Орієнтир”, але з ним не склалося. З часом, я його закрив, але сьогодні є видавництво з такою ж назвою. Після цього я почав працювати самостійно, і видавництво “markobook” – фактично існує з 2016 року, а матеріали для нього ми почали збирати ще у 2014 році”, – пригадує Ветеран.
Першими книгами, виданими у markobook, були мемуари побратимів Марка, добровольців, які писали свої історії з АТО.
“Ці мемуари — дуже цінні та навряд чи колись будуть видані великими видавництвами, оскільки вони не є медійними чи популярними. Вони розповідають правду, а правда не завжди є цікавою для широкої аудиторії. Потім стало зрозуміло, що можна видавати й дуже цікаві історичні книги, наприклад, про звільнення Криму, що було, і є дуже актуально. Також звільнення Харкова, Полтави і деокупація від росіян — це той історичний досвід, який нам допомагає”, – каже Марко.
Зараз однією з найпопулярніших книг у видавництві є “30 війн із заклятим сусідом”, яка розповідає про війни між Україною та Росією. У книзі описано, як за всю історію взаємин із Росією відбулося 30 воєн, 16 із яких завершилися перемогою України. 17-та перемога — це війна, що триває, і ця книга є також в англійській версії, хоча вона досить маленька. На сьогодні, за словами Марка, видано понад 150 книг на різні теми. Серед них є історичні та ідеологічні праці, мемуари добровольців, а також дитячі книжки та поезія.
“Ми видаємо абсолютно різні книги, що доповнюють український світогляд і сприяють формуванню України як життєздатного явища. Все, що наближає перемогу України, є тим, що ми прагнемо видавати та поширювати”, – каже він.
Половина книг призначена для безкоштовного розповсюдження серед військових підрозділів. Тому, як зазначив Марко, вони фактично працюють у мінус. Але нещодавно команда видавництва виграла грант на підтримку ветеранського бізнесу від Українського ветеранського фонду, який допоміг заповнити їхнє приміщення книжками.
“Серед надрукованих праць, близько 20 – 30% написані учасниками бойових дій. Раніше ми видавали багато чого на замовлення. Тобто, навіть якщо це не стосувалося нашої тематики, щоб заробити, ми видавали їх. Але тут важливо те, щоб ці книги – не суперечать нашій ідеології”, – додає ветеран.
Марко зазначив, що їхнє видавництво органічно розширюється, кількість книг постійно збільшується, а також зростає число партнерів. Він додав, що вони завжди шукають фінансування, оскільки під час війни він взяв на себе зобов’язання, що половина книг має бути спрямована на підтримку захисників та захисниць. Та додає, що коли війна завершиться, вони зможуть працювати на прибуток, оскільки на їхні книги вже є попит.
Широкомасштабне вторгнення та робота видавництва сьогодні
На початку повномасштабного вторгнення видавництво знаходилося на Бесарабській площі в Києві. Однак, після 24 лютого 2022 року виникла необхідність закрити його і перетворити на волонтерський центр. За словами Марка, вони збирали допомогу для підрозділів, які обороняли Київщину. За час зборів, вдавалося залучити великі кошти для підтримки армії, наприклад близько 12 мільйонів гривень та придбати понад десять автомобілів та інше обладнання.
Видавництво тимчасово призупинило свою роботу, оскільки необхідно було захищати столицю. Марко зазначив, що він оформився в тероборону, як і його друзі, помічник з видавництва та колеги, які приєдналися до різних підрозділів.
“Так видавництво фактично схлопнулося. Але знайшлась людина, Оксана, яка зараз є директоркою нашого видавництва. Вона взяла на себе всі бізнес-процеси, поки я перебуваю на війні. Так склалося, що в Сили спецоперації мене не взяли і у 2022 році, я повернувся до цивільного життя, до роботи видавництва. Так ми продовжили працювати”, – каже Марко.
Видавництво продовжує свою роботу у Києві, а книги виходять. Проєкти та ініціативи, які були заплановані ще до повномасштабного вторгнення, все ж поступово реалізовуються. Замовити книги можна на сайті видання markobook за посиланням.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Від служби до бізнесу: історія ветерана та підприємця Романа Парамущака.
