В Україні використовують кілька видів реабілітації та адаптації ветеранів, зокрема психологічна допомога та різні види терапії — спортивна, музична, освітня, а також із залученням тварин. Ветерани можуть обрати той підхід, що їм найбільше підходить. Одним із таких методів є театральна терапія, про яку розповів Ветеран Медіа художній керівник “Театру Ветеранів” і військовослужбовець Максим Курочкін.
Про мобілізацію та службу
Максим прийшов до військкомату 24 лютого 2022 року і згадує цей день так: “Тоді був кумедний випадок у ТЦК. Прийшов зранку й кажу: “Все, готовий, тільки батьків ще треба десь розмістити”. А мені відповідають: “Коли будеш готовий, тоді приходь”. Зараз це виглядає дивно, але на той момент, о 10-й ранку 24-го лютого, це сприймалося як довіра. Я думав: “Ми живемо в новій країні, де можна зайти в ТЦК і вийти”.
Коли Максим вдруге прийшов до Центру територіального комплектування, йому порадили вступити до сил Територіальної оборони ЗСУ Києва. Разом із побратимами вони охороняли важливі об’єкти.
“Згодом стало зрозуміло, що ворога відсунули від Києва, і наша присутність на об’єктах стає формальністю — ми стояли без діла. Тоді спитали, хто хоче їхати на Луганщину. Ми вирушили”, — зазначає драматург.
На Луганщині Максим отримав бойовий досвід. Після участі у війні він має бажання узагальнити свій досвід на папері, але через службу і театр часу на це поки не вистачає.
“Восени я отримав пропозицію попрацювати ближче до основної спеціальності. Разом з продюсерами Володимиром Бородянським, Ілоною Шнейдер та співрежисеркою Галиною Пілютіковою ми зробили фільм на основі інтерв’ю бійців-терооборонівців, який називається “Аматори”. Фільм створено в театральній техніці “вербатім”. Я був радий можливості зайнятися тим, що вмію по-справжньому.
Особливість фільму в тому, що там немає кадрів бойових дій, а основою стали тривалі інтерв’ю з бійцями ТрО різних підрозділів про їхній досвід, емоції та реакції на події на передовій.
“Моя концепція була така: головною подією є сама людина — її щирі розповіді, її очі, її переживання. Це рідкість для сучасного кіно — тільки людина в кадрі, “говорящі голови”. Але я саме такий фільм я хотів зробити і зробив”, — каже він.
Максим Курочкін займається драматургією понад 30 років. За цей час він написав власні п’єси, знімався як актор у художніх фільмах і працював сценаристом кількох стрічок.
“Фронтовий досвід в мене досить обмежений, хоча навіть таким він став найбільшою пригодою мого життя. Щодо моєї роботи драматурга, то війна майже її зупинила. Драматург має керувати своїм часом, а я цього зараз не можу. Сподіваюсь, що в майбутньому цей досвід буде цінним, але поки я працюю мало”, — зазначає чоловік.
Максим додає, що з початку війни в 2014 році його ставлення до театру змінилося: “Я більше усвідомлюю обмеженість драматургії, особливо п’єс-фантазій. Мені зараз цікавіші ті п’єси, які спираються на досвід і працюють з ним інтелектуально. Такі твори залучають не лише фантазію, але й знання про професію та закони драматургії”.
За його словами, зараз йому цікавіші твори, написані особистостями. Вони часто не відповідають традиційним правилам, але коли автор пише щось, що він сам зрозумів, і що не є очевидним для інших, це може перекреслити всі підручники. Такого письма зараз не вистачає.
“Сподіваюся, ми робимо перші кроки до того, щоб такі п’єси почали з’являтися, зокрема й від ветеранів”, – каже військовий.
Яка головна мета театру ветеранів?
Театр ветеранів — це спільний проєкт “ТРО Медіа” та “Театру Драматургів”, що має на меті залучити ветеранів, незалежно від їхнього досвіду у творчій сфері, до театральної діяльності. Однією з цілей є терапія, яка допомагає ветеранам адаптуватися до цивільного життя через театр, через мистецтво.
“Ми називаємо це терапевтичним і освітнім проєктом. Назва “Театр Ветеранів” звучить гучно, але поки що немає постійного приміщення або регулярних постановок. Це перша спроба перевірити, чи можуть військові швидко опановувати професію драматурга і звертатися до суспільства через театр. Перші результати показують, що ідея продуктивна, але потрібно залучати більше ресурсів і шукати людей із талантом”, – каже Максим.
Під час набору учасників команда театру керувалася мотивацією та бажаннями ветеранів. Не важливим був досвід чи талант, головне — відсутність інфантильності. Організатори розуміли, що звернення до травматичного досвіду може “тригерити” травматичний досвід, тому учасники мають бути свідомими і відповідальними.
“Справжнього драматурга не сплутаєш — він відкриває нам нові світи та сенси. Після вистав ми виходимо збагаченими досвідом, якого раніше не мали. Головна мета — показати боротьбу українців очима наших захисників. Наприклад, щоб п’єсу ветерана опублікували у впливових іноземних виданнях із високим літературним рівнем”, — додає він.
Багато ветеранів пишуть. Проте не всі ці твори досягають міжнародної аудиторії.
“Нас не вчили писати коротко і точно — нас вчили багатослівності та емоціям. Але важливо не лише фіксувати власні почуття, а й викликати ці емоції у читача. Це дві різні задачі, які ми іноді плутаємо”, — додає Максим.
Ще одна проблема, за словами Максима, полягає в тому, що іноземні читачі можуть бути цинічними — вони бачили і читали багато. Їм важко довести, що наш біль є найважливішим у світі.
“Я переконаний, що боротьба українців — це боротьба за людство. А для багатьох закордонних симпатиків України (навіть симпатиків) цей концепт звучить непереконливо. Наші тексти мають відповідати сучасним літературним вимогам: точність фактів і апеляція до логіки. Вони не повинні бути закритими, зрозумілими лише для українців”, — розповідає художній керівник проєкту.
Як ветерани працюють в театрі?
Спершу ми набрали групу з сімнадцяти людей. Дипломи про успішне проходження курсу отримали дев’ятеро, з них троє цивільних учасників. Деяким ветеранам було складно їздити на заняття з інших регіонів, хтось продовжує службу.
“Ми свідомо змішали ветеранів із цивільними, щоб уникнути ізоляції. Це дві різні перспективи, але вони мають взаємодіяти. Ми також усвідомлювали психологічні ризики, тому працюємо з військовими психологами. Це не повинно бути примусовою працею — важливо, щоб ветерани самі хотіли працювати над своїми текстами. Театр для нас — це спосіб працювати з реальністю ”, — розповів драматург.
Максим додає, що ветерани, які працюють у театрі, стають впевненішими та стабільнішими. Вони отримують інструменти для роботи з травмою, і це важливо. Театр ветеранів — це не унікальна ініціатива, адже подібні проєкти існують як в Україні, так і за кордоном. Наш підхід відрізняється тим, що основна увага приділяється саме написанню п’єс.
Чи змінилося ставлення до ветеранів у суспільстві?
“Сьогодні ветеран перестав бути чимось незвичним чи унікальним. Відбулася певна десакралізація. Тепер можна почути: “Ну, ти ветеран, і що?”. Це частина нашої реальності, адже війна триває вже багато років”, – зазначає Максим.
Театр ветеранів знаходиться у місті Києві у приміщенні Театру Драматургів. Попри наявність приміщення, команда самостійно шукає кошти для його ремонту. Щоб підтримати команду театру, можна задонатити за посиланням на банку.
Театр ветеранів планує стати майданчиком, де ветерани можуть адаптуватися до цивільного життя і зберегти свої історії бойового досвіду, переосмислюючи їх з різних ракурсів. Це також спосіб зберегти високий статус ветерана, хоч і не на державному рівні, але на рівні глядачів і читачів.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Дерусифікація має сенс: вшанування героїв та позбавлення радянської спадщини.
2 коментарі