В Україні назріла потреба кардинально переглянути систему пільг для ветеранів з інвалідністю. Про це заявив голова парламентського Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев, визнавши: значна частина чинних пільг є застарілою, формальною та не відповідає реальним потребам людей, які пройшли війну.
Йдеться не про точкові зміни, а про повне перезавантаження підходу держави до підтримки ветеранів з інвалідністю.
Між задекларованими пільгами та реальною допомогою – розрив
За словами Гетманцева, нинішня система соціальних гарантій формувалася десятиліттями й значною мірою відірвана від реальності. Формально держава гарантує права, але фактично не створює механізмів для їх реалізації.
Серед прикладів неефективних або застарілих пільг:
- позачерговий капітальний ремонт житла – право існує, але фінансування або відсутнє, або мізерне;
- безоплатний проїзд часто перетворюється на конфлікти з перевізниками через непрозору систему компенсацій;
- пільги на встановлення квартирних телефонів виглядають анахронізмом у 2025–2026 роках;
- безоплатне лікування на практиці обмежується чергами, нестачею препаратів і відсутністю доступу до вузьких спеціалістів.
Фактично держава залишає ветерана сам на сам із проблемою, прикриваючись формальною нормою закону.
Поза фокусом – психологічні травми
Окремо Гетманцев звернув увагу на системну помилку: державна підтримка орієнтована переважно на фізичну інвалідність, тоді як ветерани з ПТСР, черепно-мозковими травмами та хронічними психоемоційними станами часто залишаються без належної допомоги.
Психологічна реабілітація, супровід родин, робота з наслідками бойового стресу:
- не є цілісною державною політикою;
- значною мірою тримаються на волонтерах і донорах;
- не покривають реальні масштаби проблеми.
Це створює ситуацію, коли людина формально «має пільги», але фактично не має системної підтримки для повернення до нормального життя.
Що пропонують змінити
Озвучена позиція зводиться до простої ідеї: пільги мають працювати, а не існувати для звітності. Йдеться про зміну філософії – від формальних гарантій до реальних інструментів.
Серед напрямів, які мають стати основою нової моделі:
- доступна та безперервна медична й психологічна реабілітація;
- адаптація житла та середовища під потреби людини, а не загальні норми;
- працевлаштування, перекваліфікація та підтримка бізнес-ініціатив, а не лише соціальні виплати;
- довгостроковий супровід ветерана після повернення до цивільного життя;
- інтеграція ветеранів в економіку, а не ізоляція через статус.
Ключовий акцент – дати ветерану можливість бути самостійним і корисним, а не лише отримувачем допомоги.
Важливе уточнення: На цьому етапі не йдеться про ухвалений закон або затверджений перелік нових пільг. Це публічний сигнал про необхідність реформи та зміну підходу. Наступні кроки – законопроєкти, парламентські дискусії й пошук ресурсів.
Втім, сама постановка питання є показовою: держава починає визнавати, що стара модель соціальних пільг не відповідає реальності війни, в якій живе країна.
Як помічник адвоката, який сам має статус ветерана та у практичній роботі стикається з питаннями соціального захисту ветеранів з інвалідністю, можу стверджувати: вирішальним є не обсяг пільг, закріплених у законі, а можливість реально ними скористатися.
Будь-які зміни у сфері ветеранської політики матимуть сенс лише за умови:
- залучення самих ветеранів до формування рішень, які безпосередньо впливають на їхнє життя;
- створення зрозумілих і працюючих механізмів реалізації пільг;
- реальної відповідальності держави за виконання кожної задекларованої гарантії.
Перезавантаження системи пільг не означає звуження прав ветеранів. Йдеться про відмову від формального підходу та перехід до практичної, дієвої підтримки людей, які захищали державу і заплатили за це власним здоров’ям.
