Військовослужбовці, які проходять службу за контрактом, стикаються з однаковою ситуацією: строк контракту формально завершився, але звільнення не відбувається. І тут важливо одразу зафіксувати базову річ: під час воєнного стану сам факт закінчення контракту не є підставою для звільнення.
Відповідно до статті 26 Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу», у такому випадку служба, на підставі наказу командира військової частини, автоматично продовжується на весь період дії воєнного стану. Але є нюанси щодо контрактів, які були укладені вже під час дії воєнного стану.
Єдиний варіант – наявність чітко визначених законом підстав. Їх перелік є вичерпним.
Чіткий перелік підстав звільнення (ст. 26 Закону):
1. За віком:
- досягнення граничного віку перебування на військовій службі.
2. За станом здоров’я:
- непридатність до військової служби (за висновком ВЛК);
- тимчасова непридатність (з переоглядом 6–12 місяців);
- встановлення інвалідності (якщо не висловлено бажання продовжувати службу).
3. У зв’язку з вироком суду:
- набрання законної сили обвинувальним вироком (позбавлення або обмеження волі, позбавлення звання).
4. Сімейні обставини (вичерпний перелік):
- виховання дитини з інвалідністю;
- виховання тяжкохворої дитини (за медичним висновком);
- утримання трьох і більше дітей;
- самостійне виховання дитини;
- коли обоє з подружжя проходять службу і мають дитину;
- догляд за особою з інвалідністю (I–II групи або інші випадки за висновком МСЕК/ЛКК);
- догляд за недієздатною особою (за рішенням суду);
- відсутність інших осіб, які можуть здійснювати догляд;
- загибель або зникнення безвісти близького родича під час війни.
5. Інші спеціальні підстави:
- звільнення з полону (за небажання продовжувати службу);
- вагітність (для військовослужбовиць);
- відпустка по догляду за дитиною;
- призначення на окремі державні посади.
6. Закінчення строку контракту:
- лише якщо контракт укладений під час воєнного стану;
- і військовослужбовець не висловив бажання продовжувати службу.
Практичний нюанс щодо процедури
Важливо враховувати, що єдиного універсального порядку звільнення не існує.
Кожна підстава фактично має свій «процесуальний пакет документів»:
- різний перелік документів (медичні висновки, акти, довідки, рішення суду тощо);
- різний підхід до підтвердження обставин (наприклад, догляд vs інвалідність);
- окремі вимоги до змісту рапорту;
- специфіку погодження по командній вертикалі.
Саме через ігнорування цього нюансу виникає більшість відмов: рапорт подається формально правильно, але не підкріплений належними доказами під конкретну підставу.
Ключовий нюанс
У ряді підстав (інвалідність, полон, закінчення контракту) закон прямо передбачає:
звільнення відбувається за умови, що військовослужбовець не висловив бажання продовжувати службу.
У такому випадку військовослужбовцю необхідно подати по командуванню рапорт про звільнення з військової служби. Тому критично важливо письмово зафіксувати небажання продовження служби разом із рапортом на звільнення.
Оскарження відмови: досудовий і судовий порядок
Якщо у звільненні відмовлено або рапорт фактично ігнорується, існує два рівні захисту:
1. Досудовий порядок:
- подання повторного або уточненого рапорту з додатковими доказами;
- звернення зі скаргою до вищого командування;
- подання звернення/скарги до Міністерства оборони України;
- звернення до військового омбудсмена (Уповноваженого із захисту прав військовослужбовців);
- фіксація бездіяльності (вхідні номери, рапорти, відповіді/їх відсутність).
Цей етап важливий не лише як спроба вирішити питання без суду, а і як формування доказової бази, яка буде використовуватись в подальшому судовому оскарженні.
2. Судовий порядок:
- подання адміністративного позову;
- оскарження відмови або бездіяльності військової частини.
У суді перевіряється:
- наявність підстави зі ст. 26;
- достатність та належність доказів;
- дотримання процедури розгляду рапорту.
Ключовий момент, який часто ігнорують: суд не підміняє собою командування і не приймає рішення «замість» військової частини. Його функція значно вужча – перевірити, чи діяло командування в межах закону та на підставі належних доказів.
Саме тому навіть об’єктивно складна або «життєво справедлива» ситуація не гарантує позитивного рішення. Якщо підстава не підтверджена належними і допустимими доказами – суд стане на сторону військової частини.
У підсумку, дострокове розірвання контракту під час воєнного стану – це не питання бажання чи формального завершення строку служби, а чітко регламентована юридична процедура. Вирішальне значення має не сама ситуація, а її відповідність підставам, визначеним законом, та належне документальне підтвердження. Саме тому ключове завдання військовослужбовця – правильно ідентифікувати свою підставу, сформувати доказову базу та діяти у визначеному процедурному порядку. Без цього навіть обґрунтована позиція не матиме юридичного результату.
