Сьогодні, у час повномасштабної війни, дедалі більше українських дітей звикають до розмов із батьком чи матірʼю по відеозв’язку раз на декілька днів, а інколи й тижнів. Постійний стрес та тривожність впливають на наше ментальне здоров’я та емоційний стан, але найбільш незахищеною та вразливою залишається дитяча психіка.
Команда «Ветеран Медіа» зібрала живі історії дітей у співпраці з Музеєм воєнного дитинства в Україні, щоб показати реальність війни дитячими очима. Також було запрошено психологиню Роксоляну Балагурак — спеціалістку в напрямку дитячої та підліткової клінічної психології з основами когнітивно-поведінкової терапії. Фахівчиня детальніше розповіла про важливість підтримки дітей, чиї близькі перебувають на службі, а також поділилася ефективними механізмами допомоги дітям безвісти зниклих, полонених і загиблих воїнів.
Як правило, діти дошкільного віку сприймають стрес через емоційну призму, тоді як школярі та підлітки реагують когнітивно та усвідомлено. Через постійне фізичне та емоційне виснаження батьки іноді не помічають погіршення ментального здоров’я дитини та не усвідомлюють, з якими внутрішніми переживаннями та емоціями вона стикається під час війни та тривалого розставання з близькою людиною.
«Тато»
«Я пам’ятаю, як мені сказали, що тато зараз на фронті. З самого малку я дивилась фільми про детективів, там також були воєнні люди, і я зрозуміла, що це дуже серйозно. Я почала хвилюватись за свого тата і дуже сумувала, багато плакала. Я його не бачила цілий рік. Він мені обіцяв ще в червні зустрітися, але цього не сталося. В нього свої справи, він на війні.
Нещодавно я повернулася з Молдови. Ми з мамою виходимо з вокзалу, і я бачу таке знайоме обличчя. Не може бути! Дивлюся, а це мій тато. Це насправді був такий щасливий момент! Я побігла до нього, кинула всі речі, обійняла і почала плакати, тому що в той час я розуміла, що можу його втратити в будь-який момент. Слава Богу, не сталося».
– Історія Саміри з Автономної Республіки Крим, 13 років. 2023 рік
«Іграшка для молодшого брата»
«Коли почалися активні бойові дії, тато пішов у батальйон. Мене відправили до бабусі. Якось мама подзвонила, що батько дав присягу. Я розплакався. Мама мене заспокоїла: «Люди не обов’язково мають умирати під час воєнних дій». Через деякий час мене відправили в Київ і сказали, що батько загинув. Вони їхали в розвідку і потрапили в засідку. Мій батько прикрив їх своїм тілом — він був водієм.
Цю м’яку іграшку я зробив сам після смерті батька, щоби втішити молодшого брата. Я вклав у неї всю любов до брата. Коли тато загинув, брату було лише чотири рочки, і він практично не пам’ятає тата. Брат з дитинства любив спати з м’якими іграшками і корівку теж став брати з собою. Я розумію, що тато поклав своє життя за мирне українське небо. Що такий неосяжний внесок заплатив він і платимо ми, його родина. Я дуже хотів би, щоб він був живим. Ми б разом ходили ловити рибу, фотографували, малювали б, як раніше».
– Історія Михайла з Києва, 14 років. 2021 рік
Сьогодні музей є єдиним у світі, що документує досвід тих, на чиє дитинство вплинула і продовжує впливати війна. Організація розпочала свою діяльність ще у 2018 році, а вже у 2021 році в Києві відбулася перша виставка музею.
Як правильно розмовляти та підтримувати дитину, коли близька людина перебуває на службі?
Постійна відстань стала частиною життя українських родин сьогодні. Листування за сотні кілометрів, тривожні гудки у смартфоні, передача теплих речей та дитячих малюнків на схід та безкінечні зустрічі на вокзалах України – усе це є травматичним досвідом для дітей і підлітків.
«Дуже поширеною є думка, що на відстані неможливо брати участь у вихованні та зберігати близький контакт із дитиною. Але насправді емоційний зв’язок можна підтримувати, наголошуючи дитині, що, навіть на відстані ви залишаєтеся поруч — у її думках і серці. Дітям важливо чути слова підтримки та знати, що ви поруч. Ці слова допомагають зрозуміти, що дитина є важливою», — зазначає експертка у напрямку дитячої та підліткової клінічної психології.
Зокрема, важливою є підтримка стабільності та щоденної рутини з боку матері чи опікуна, який наразі поруч із дитиною. Як наголошує психологиня, звичайні щоденні дії дають дитині відчуття стабільності, навіть, коли когось із батьків немає поруч. Дотримання режиму дня та впевненість в таких щоденних діях, як відвідування дитячого садка чи школи, улюблених секцій, регулярні прогулянки на свіжому повітрі та час із друзями, допомагають дитині почуватися у безпеці.
Психологиня також розповіла про труднощі, які виникають під час розмов із дітьми молодшого та підліткового віку щодо військової служби батька чи матері. Як наголошує фахівчиня дітям важливо пояснювати ситуацію доступною їм мовою вже змалечку та не брехати про військову службу близької людини. Дошкільнята та діти молодшого віку можуть розуміти базові поняття, через прості пояснення, без зайвих ускладнень. Важливо робити акцент на тому, що батько чи мати зараз виконує важливу роботу та допомагає людям, захищаючи нашу країну — доволі абстрактно, але водночас зрозуміло для дітей цього віку.
«Якщо, казати про середній та шкільний вік, вже варто говорити максимально чесно, так, як є. Розповідати про захист країни та цінності. У цьому віці у дітей виникає чимало запитань, зокрема про смерть, поранення, інвалідність, ворогів тощо. Під час розмови варто уникати страшних деталей, але намагатися відповідати чесно. Коли ми розмовляємо з підлітками, важливо зосереджуватись на їхніх почуттях. Часто підлітки можуть закриватися в собі, стримувати емоції або, навпаки, дуже гостро переживати труднощі – реакції можуть бути різними, і це нормально. Безпека та прийняття з боку дорослих є одним із фундаментальних чинників, що впливають на самосприйняття дитини», — розповідає Роксоляна Балагурак.
Загибель близької людини очима дитини: переживання втрати та ознаки, коли варто звернутися до психолога
«Найбільше я б хотіла розвіяти міф, що маленьким дітям не треба говорити про втрату та смерть. Насправді дітям важливо знати про це. Коли близької людини не стало, необхідно повідомити дитині. Головне, щоб це зробив хтось із найближчих осіб, тоді дитина матиме більш відчуття безпеки. Варто говорити прямо, простими зрозумілими словами, відповідно до віку дитині. Найголовніше – забезпечити їй відповідну підтримку та дати зрозуміти, що дорослі розділяють її біль», — зазначає фахівчиня.
Психологиня наголошує на важливості прощання дитини з тілом померлої людини. Присутність на похороні та прощальних ритуалах, які можуть відрізнятися в різних родинах, допомагає усвідомити реальність втрати. Цей етап дає можливість почути спогади, висловити любов та вдячність, а також отримати підтримку. Прощання є необхідним як для дорослих, так і для дітей. Важливо також дозволити дитині проживати втрату у власному темпі, даючи їй можливість плакати, гніватися або навпаки мовчати, якщо саме так вона реагує на травматичні події.
Дорослі мають залишатися поруч і надавати підтримку під час переживання травматичного досвіду. Якщо дитина тривалий час не проявляє жодних емоцій та не реагує на втрату, це може вказувати на те, що варто звернутися за професійною психологічною допомогою. Також сигналом для звернення є різка зміна поведінки – це може бути проявом того, що дитина замкнулася і не приймає власні почуття.
«Є такий термін, як ускладнене горювання. Дитина не в змозі інтегрувати втрату у своє звичне життя, через що, цей етап затягується, блокуючи її повсякденну активність. Згідно з класифікацією, рік – це нормальний термін для переживання втрати. Якщо цей період триває понад рік, це може перерости в ускладнене горювання, і варто звернутися за допомогою», — розповідає Роксоляна Балагурак.
Жодна дитина не має залишатися наодинці з досвідом війни. Сьогодні в Україні відкривають усе більше комплексних реабілітаційних центрів для постраждалих внаслідок бойових дій. Проєкти спрямовані на фізичну й психологічну реабілітацію, підтримку та соціалізацію дітей та дорослих.
- У Львівському центрі надання послуг учасникам бойових дій військовослужбовці та члени їхніх сімей можуть отримати безкоштовні консультації психолога. Кваліфіковані психологи допомагають покращити сімейні стосунки та аналізують вплив пережитого травматичного досвіду на життя. Також у центрі регулярно проводять тренінги із розвитку стресостійкості та емоційної грамотності.
Центр розташований за адресою: вул. Пекарська, 41.
- Фонд «Голоси Дітей» – це безпечні центри психологічної підтримки, де діти можуть пропрацювати свої страхи й поговорити з фахівцем про те, що їх хвилює, відволіктися від переживань і прожити свої емоції. Батьки ж мають змогу отримати підтримку, проконсультуватися щодо складних ситуацій у своїх родинах і не залишатися сам на сам із проблемами та потребами дітей. У центрах проводять регулярні консультації з психологами, групові та індивідуальні психологічні сесії, заняття за методиками «Діти та війна», «Безпечний простір», а також заняття з арт-терапії та пісочної терапії.
У Львові центр психологічної підтримки розташований за адресою: вул. В’ячеслава Чорновола 45А, (корпус 8).
- Проєкт «ПОРУЧ» — це безкоштовні онлайн та офлайн групи психологічної підтримки для підлітків та батьків, чиє звичне життя змінила війна. Проєкт з психосоціальної підтримки та збереження психічного здоров’я дітей, батьків або опікунів, а також фахівців, що працюють з дітьми, реалізується ГО «Всеукраїнський громадський центр «Волонтер» спільно з Представництвом Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні. Онлайн-зустрічі проходять у ZOOM двічі на тиждень упродовж місяця. Участь у групах є безкоштовною, а час зустрічей індивідуально узгоджується з усіма учасниками групи.
