Першого лютого, в межах проєкту «Друге Дихання», четверо українських військових із протезами нижніх кінцівок та військовослужбовиця з тяжкими бойовими пораненнями встановили світовий рекорд Гіннеса, піднявшись на найвищу точку Африки – Кіліманджаро. Журналістка «Ветеран Медіа» поспілкувалася з Михайлом Матвієвим — колишнім військовослужбовцем зі спецрозділу «Омега», наразі професійним параспортсменом з боксу та бразильського джиу-джитсу. Михайло розповів про підготовку, знайомство з місцевою культурою, медичні ускладнення та перешкоди під час сходження.
Підготовка до сходження тривала понад три місяці і для усіх учасників та учасниці були складені плани тренувань та рекомендацій індивідуально за станом здоров’я та фізичної підготовки. Як наголошували реабілітологи, які готували ветеранів до сходження, при підготовці головне збільшувати тривалість активних фізичних тренувань і навантаження на протез, щоб нога звикла до постійної напруги. Перед сходженням на найвищу точку Африки команда неодноразово їздила до українських Карпат, піднімалася на плече Говерли та підніжжя Петроса. Спільні тренування учасників складалися з плавання, бігу, інтенсивних підйомів сходами, їзди на велосипеді та занять на скеледромі. Зокрема, троє учасників продовжували виконувати службові обов’язки до останніх днів перед подорожжю.
«Дуже важко описати пережиті емоції та враження від цієї подорожі. Десятки тисяч кілометрів від дому, де майже все для тебе нове: культура, природа, звірі навколо. У Танзанії під час акліматизації ми з командою відвідали плем’я Масаї, яке познайомило нас з африканською культурою та традиціями своїх родин. Місцеві жителі виявились дуже відкритими та привітними, навіть станцювали свій яскравий бойовий танець на прощання – це було захоплююче», — поділився «Грізлі» власними враженнями.
Під час сходження в деяких учасників команди виникли ускладнення зі здоров’ям та труднощі, пов’язані з протезованими кінцівками. Напередодні підйому команда здійснила акліматизаційний вихід із базового табору на висоті 3 700 метрів до позначки 4 350 метрів, під час якого учасники зіткнулися з погіршенням погоди. Через це на зворотному шляху, в базовому таборі, у Михайла зафіксували підвищену температуру. Окрім погіршення загального стану здоров’я та симптомів гірської хвороби, у перші дні підйому ветеран виявив у себе проблеми з протезованою кінцівкою.
За день до початку подорожі Михайло з іншим учасником підйому — Романом, позивний «Добряк», пройшли контрольне медичне обстеження у Львівському реабілітаційному центрі «Unbroken». Під час хірургічного обстеження лікарі виявили у Михайла значний набряк культі, який довелося видалити. Однак під час сходження, через надмірне навантаження, запальний процес відновився.
«У перший день сходження я сильно натер ногу, через що вона почала набрякати та майже кожен крок супроводжувався сильним тиском і дискомфортом. Я вже не раз стикався з такою ситуацією, знаю як правильно обробляти запалення та клеїти пластирі. Але доглядати за набряком в умовах розрідженого повітря та недостатку кисню, коли ще прогресує застуда, було дуже важко», — згадує ветеран.
З ускладненнями протезованої кінцівки зіткнувся й Роман «Добряк». На слизькому підйомі герой травмував культю, внаслідок чого за кілометр від вершини зовсім втратив сили.Фактор гірської хвороби, надмірне навантаження на протези, слизький схил і сильний дощ значно ускладнювали підйом команди. Однак взаємна підтримка та сталева мотивація не дозволяли учасникам зупинити сходження.
«Ми мали спільну мету — показати всьому світу, що український народ незламний. У базовому таборі, на зворотньому шляху, ми обговорювали, чи була в когось думка повернутися назад, коли здавалося, що вже зовсім немає сил. Кожен з нас відповів: «Краще я втрачу свідомість, але буду йти до кінця». Ми дуже підтримували один одного, ніби кожен важкий крок робили разом. Не дивлячись на те, що ми не були знайомі між собою до проєкту, якось одразу відчулося, що ми схожі за духом. Під час цих місяців підготовки і усієї подорожі ми дійсно стали друзями, нам було дуже легко спілкуватися один з одним. Ми говорили на різні теми, жартували, співали, було враження, ніби ми вже знаємося не один рік», — поділився Михайло.
Кожен з учасників та учасниця мали власний непростий шлях та життєві виклики, але проєкт надав команді спільну мету та «Друге Дихання». На одній з семи вершин Світу — Кіліманджаро, вперше в історії четверо українських військових та військовослужбовиця розгорнули найбільший прапор України довжиною шість метрів, який, на знак підтримки незламності українського народу, тримали альпіністи з усіх куточків світу.
«Для нас цей проєкт зовсім не про отримання медійності чи встановлення рекорду. Ми навіть не знали, що цим сходженням можемо встановити світовий рекорд — нам повідомили про це вже після його завершення. Ми хочемо показати військовим і ветеранам із важкими пораненнями та ампутаціями, що варто жити далі. Підтримка рідних і близьких є важливою, але ветерани мають відкривати для себе нові захоплення, шукати заняття та хобі, аби не падати духом. Важливо ставити нові цілі для себе, рухатись вперед, будувати плани. Зараз дуже багато різних видів активностей для ветеранів, де можна долучитись до своєрідного ком’юніті. Спілкування та підтримка від інших військових та ветеранів, які тебе розуміють, бо пережили подібний досвід, дійсно покращують моральний стан,» — розповідає Михайло.
Сьогодні проєкт «Second Wind» активно займається підтримкою військових та ветеранів після поранень та пережитого травматичного досвіду. Робота фонду «Друге диханняUA» спрямована на відновлення фізичного та ментального здоров’я діючих військовослужбовців і ветеранів через адаптивний спорт, активний спосіб життя та підтримку спільноти, сприяючи їхній стійкості, впевненості та пошуку нових життєвих орієнтирів. До програми також долучаються цивільні, волонтери, молодь та лідери думок, що сприяє більшій інтеграції у соціум. Фонд активно розвиває співпрацю з різними медичними установами, реабілітаційними центрами, спортивними клубами та благодійними організаціями для обміну досвідом та ресурсами.
Вже восени цього року у світовий та український кінопрокат вийде повнометражний документальний фільм про сходження українських захисників і захисниці. Над стрічкою працювали професіонали кінематографа, зокрема активні громадські діячі та військовослужбовці, які також долучилися до експедиції. Одним із перших до команди приєднався Олександр Педан — ведучий та співпродюсер проєкту, український телеведучий і громадський діяч, який з 2015 року активно підтримує військових як у тилу, так і на фронті. Режисеркою фільму стала Маша Кондакова — французько-українська режисерка документальних та художніх фільмів. Вона стала першою у Франції, хто представив фільм «Inner Wars» — історію про жінок на війні в зоні АТО, який був показаний на всіх континентах світу. Головним оператором виступив Сергій Михальчук — нині військовослужбовець, серед найвизначніших робіт якого фільми «Довбуш», «Я, Ніна», «Дике поле» та «Поводир».
Фільм має на меті продемонструвати стійкість українського народу, який щодня бореться за незалежність та майбутнє своєї країни.
