Валерія Шмідт заснувала бренд «Козак Монтана» кілька місяців після загибелі свого нареченого, майже два з половиною роки тому. Відтоді вона виготовляє худі, футболки та шопери, які є не просто речами, а формою збереження пам’яті про Михайла та його полеглих побратимів. Про ідею створення бізнесу, пам’ять у речах та свій шлях крізь втрату Валерія розповіла журналістці «Ветеран Медіа».
25-річний львів’янин Михайло Міхеєв, відомий побратимам під позивним Монтана, загинув 26 червня 2022 року під час бойового завдання біля села Богородичне на Донеччині. У травні того ж року йому виповнилося лише 25. Михайло народився і виріс у Львові.
У 2020 році, під час академвідпустки у «Львівській політехніці», Михайла призвали до війська. Пройшов підготовку у навчальному центрі «Десна» на Чернігівщині, після чого служив у 156-му ракетному, а згодом у 540-му зенітному ракетному полку. Його мрією була служба в Десантно-штурмових військах. У 2021-му він підписав контракт з 80-ю окремою десантно-штурмовою бригадою, разом із якою вирушив на схід, до Луганської області.
Повномасштабне вторгнення Михайло зустрів у Чорнобильській зоні. Потім — бої за Гостомель, Бородянку, Ірпінь і Бучу, де він зазнав поранення.
Перед тим як повернутися на фронт і поїхати на Донеччину Михайло розповів дівчині про свою мрію – розпочату власну справу, а саме бренд одягу. Тоді Валерія хотіла займатися виготовленням спідньої білизни, а хлопець – вишивкою унікальних патріотичних принтів на одязі.
«Спочатку я думала, що він хотів займатися саме українськими вишиванками. Але потім я зрозуміла, що йдеться не про це, а про вишивку різних принтів. Михайло завжди мав свій унікальний стиль – його одяг був особливий, з цікавими принтами, зі смаком. Він навіть подарував мені два худі. Одне з них було з портретом Тараса Шевченка й авторським написом. Він дуже захоплювався такими креативними, нестандартними речами», – розповіла Валерія.
Попри те, що пара почала зустрічатися лише за тиждень до початку повномасштабного вторгнення, Михайло одразу говорив про спільне майбутнє: купівлю власного житла, створення сім’ї та власної справи. Плани так і не встигли обговорити – війна забрала у них таку можливість, але ідея залишилася.
Коли Михайло загинув, Валерія зрозуміла, що з часом після втрати пам’ять ніби стирається, деякі фрагменти забуваються. Тож вона забула про ідею бренду. Через кілька місяців дівчина побачила оголошення знайомої: та продавала бізнес із вишивки одягу разом із технікою. Цей збіг здався Валерії знаком. Не вагаючись, вона зателефонувала мамі Михайла з пропозицією заснувати бренд у його пам’ять.
«Я хотіла створити щось, що продовжить його історію. Бо пам’ять – це те, що потрібно нести далі. У нас, на жаль, надто багато втрат. І так само, на жаль, люди просто не встигають дізнаватися про кожного. А це справді важливо – знати наших героїв, розуміти їхню історію, силу, мати змогу брати з них приклад. Я хотіла, щоб це стало продовженням його мрії. Бо коли мрія лишається нереалізованою – вона живе в тобі. І з’являється відчуття, що мусиш зробити щось значуще, аби про нього дізналися інші. Щоб його історія тривала», – додала дівчина.
«Козак Монтана» несе пам’ять про Михайла не лише в ідеї, а й у самій назві. Усі близькі називали його «Монтаною», а «козак» додали задля збереження української ідентичності, адже Валерія хоче, аби всі його пам’ятали таким – сильним, чесним і мужнім.
«Михайло був людиною честі й гідності. Він завжди допомагав іншим, завжди був справедливим – у вчинках, у ставленні до людей, у поглядах на життя. Я хочу, щоб його запам’ятали саме таким справжнім. Щоб пам’ятали з повагою, з вдячністю. Він не встиг реалізувати свої мрії, але залишив по собі приклад сили, сталевого характеру і справжньої мужності. Бо він і був таким – справжнім чоловіком», – зазначила Валерія.
Пам’ять про нього живе у кожній речі, у кожній нитці. Зокрема, «Козак Монтана» має дизайн, індивідуально створений під одну історію із життя Михайла. У 10 класі Михайло прогуляв два тижні школи. Вчителька хотіла дізнатися причину, а він відповів: «Подорожував містом». У випускному альбомі вона назвала його «Мандрівним лицарем». Саме так з’явився принт Knight Errant – із зображенням самурая з мечем, датами служби, римськими цифрами номера школи й навіть з тату-символом, який Михайло мав на шиї – орлеаном.
Першим покупцем стала подруга Валерії, яка замовила принт «Бути воїном – жити вічно» для себе й своєї мами. Вони теж втратили близьку людину на війні. Потім до бренду звернулися військові – замовили принт «Кохай, мандруй, стріляй».
Наразі бренд виготовляє індивідуальні дизайни на футболках, худі та шоперах власного виробництва. Пропонується DTF-друк, вишивка, різноманітні принти. Кожен охочий може створити власний принт – розповівши історію чи надавши ескіз. Найчастіше замовляють речі з колекції пам’яті про героїв. Бо для багатьох важливо не просто мати одяг, а носити щось, що говорить про значуще, про тих, кого вже немає поруч.
«Я справді обожнюю реалізовувати індивідуальні дизайни. Люди приходять з неймовірно цікавими ідеями. Вони мислять деталями, поєднують окремі елементи так, що з них складається цілісна й глибока історія. У підсумку виходить не просто зображення, а цілісний образ із сенсом – зі своєю історією, своїм підтекстом. І це надзвичайно важливо», – поділилася Валерія.
Загалом найчастіші замовники «Козака Монтани» – це військові, ветерани та члени їхніх родин. Особливу увагу приділяють шевронам – вони часто мають символічне значення, стають талісманами.
Як зізнається Валерія, на початку ведення бізнесу найскладнішим для неї було освоїти технічний бік справи: навчитися працювати з вишивальними машинками, створювати власні дизайни, правильно обирати тканини та знаходити якісний матеріал.
Цей процес завжди потребує зосередженості на деталях. Іноді трапляються форс-мажори – і саме вміння їх вирішувати, мабуть, найбільше випробовує. Кожне нове замовлення для дівчини – це досвід.
«Люди приносять унікальні ідеї, часто дуже несподівані. Навіть якщо в нас немає потрібної технології, ми все одно пробуємо реалізувати задум – і одразу бачимо, як люди реагують. Часто саме клієнти надихають нас на нові рішення. Вони вчать створювати, виходити за межі звичного», – пояснює Валерія.
За її словами, вести справу самотужки дуже складно, це потребує постійних інвестицій. Хоча починали Валерія та мама Михайла, Анна, зі своїх заощаджень, зараз хочуть спробувати податися на отримання грантової допомоги від держави для розширення виробництва.
Аби розвивати справу Валерія хоче освоїти шовкографію – це зовсім інша техніка, яка потребує більше простору й обладнання. Дівчина мріє створювати унікальні кольори через виварювання тканини, адже люди дедалі частіше шукають не шаблон, а щось справді індивідуальне, те, що говорить саме про них і їхню історію.
«Я хочу, щоб кожен, хто звертається до нас, міг реалізувати будь-яку свою ідею. Без обмежень. Щоб усе задумане ставало реальністю – через принт, символ, крій чи колір», – підсумувала Валерія.
Читайте також: Страуси, фазани і павичі. Як ветерану вдалося заснувати власну ферму на Прикарпатті
