Травми обличчя під час бойових дій є одними з найскладніших, адже впливають як на фізичне, так і на психологічне здоров’я бійця. Осколкові поранення, вибухові травми та опіки часто спричиняють втрату кісткових структур, порушення мовлення, жування, дихання та зміну зовнішності. В Україні існують сучасні методи реконструктивної хірургії, але проведення таких операцій – залишається викликом. Вирішувати цю проблему взявся проєкт “Лікарі для Героїв”, про який журналістці “Ветеран Медіа” розповіла його керівниця Наталія Лютікова.
Проєкт “Лікарі для Героїв” – це унікальна ініціатива, що допомагає військовим, які зазнали тяжких поранень, реконструювати травми обличчя й голови, відновити втрачені функції та покращити естетичний вигляд.
Наталія Лютікова — керівниця проєкту “Лікарі для Героїв”. Жінка родом із Криму, який була змушена покинути під час окупації у 2014 році. Переїхавши до Києва, розпочала волонтерську діяльність, допомагаючи у військових госпіталях. Тоді ж вона зіткнулася з проблемою: українські ветерани не мали можливості отримати протезування за державний кошт. Тоді Наталія зрозуміла, що її покликання – допомагати ветеранам, які отримали поранення на війні.
“У 2014 році протезування в Україні не було безкоштовним для військових, адже воно залишалося платним, але існувало багато волонтерських ініціатив, до яких я також долучалася. Ми адвокатували перед державою необхідність запровадження безкоштовного протезування для оборонців, які зазнали тяжких поранень”, – розповідає Наталія Лютікова.
Завдяки досвіду роботи з пораненими оборонцями, Наталії у 2022 році запропонували їй новий виклик – займатися реконструкцією обличчя та голови військових, які зазнали поранень у російсько-українській війні.
“Оскільки я вже мала цей досвід і знайомства серед військових та лікарів, стало очевидно, що потрібно діяти. До мене звернулися знайомі, які знали про проблему, і ми почали шукати рішення. Так народився цей проєкт, який я назвала “Лікарі для Героїв”. У лютому 2023 року ми його запустили”, – розповідає керівниця.
Наталія зазначає, що ініціатива з’явилася раніше, приблизно за 9 місяців до її офіційного старту. Вона пояснює, що з початком повномасштабного вторгнення значно зросла кількість поранень в обличчя. А на той момент українські хірурги вже мали досвід заміщення кісток у пацієнтів після ДТП чи онкологічних операцій, проте масово цей метод для бойових травм ще не застосовували. Водночас в Україні вже працювали біоінженери, які виготовляли імпланти кісток. Оскільки взаємодія між лікарями та біоінженерами існувала, зі збільшенням кількості поранених із травмами обличчя фахівці почали використовувати ці технології для військових.
“На першому етапі роботи “Лікарів для Героїв” головною місією було забезпечення фінансування, адже необхідно було швидко знаходити ресурси для проведення операцій, закупівлі матеріалів та виготовлення імплантів. Я розуміла, як правильно організувати цей процес, маючи досвід волонтерки та фінансистки. Окрім того, одразу поставили ще одну важливу мету – адвокатування питання надання державних гарантій на безкоштовне лікування для ветеранів,” – каже Наталія Лютікова.
Так і розпочався шлях проєкту, який виявився доволі непростим. На той момент в Україні було мало спеціалістів, здатних проводити такі операції. Наразі команда співпрацює з близько 40 лікарями по всій країні, які не лише мають необхідні навички, а й відповідально ставляться до пацієнтів та розуміють особливості їхнього догляду.
“З самого початку команда працювала над тим, щоб надати допомогу доступно по всій Україні, щоб військові могли оперуватися якомога ближче до дому. Практика показує, що найкращі умови для відновлення створюються саме тоді, коли поруч є рідні, здатні підтримати та забезпечити належний догляд, особливо коли пацієнт тимчасово не може самостійно харчуватися”, – акцентує Наталія Лютікова.
Коли поранений військовий стає частиною проєкту “Лікарі для Героїв”, його супроводжують від початку до повного відновлення. Навіть після проведення операцій та реабілітації члени команди продовжують підтримувати зв’язок із пацієнтом. Як пояснює Наталія, на це є кілька причин: по-перше, військові потребують підтримки не лише від сім’ї, а й від суспільства, о-друге, реабілітація обличчя після травм та операцій – довготривалий процес, який може тривати від трьох до п’яти років.
“Ми знайомимося з військовим після поранення, і продовжуємо його супроводжувати доволі тривалий час. І після операції, і через декілька місяців, і навіть через рік, і через два. Оскільки, треба слідкувати за усім, в тому числі коли наступні операції, коли треба очний протез поставити, коли треба імпланти зубів в цю штучну шелепу вбудувати. Тобто, дуже-дуже багато є задач, тому ми взяли на себе цю місію вести супровід кожного нашого Героя від початку до його максимального відновлення”,- розповідає Наталія.
Станом на зараз 260 військових перебувають під супроводом проєкту. Це ті, хто вже отримав допомогу або очікує на операцію. З них, близько 240 осіб вже прооперовані, а 20 чекають своєї операції.
“За приблизними підрахунками, в Україні загалом проведено близько 1000 подібних операцій із використанням індивідуальних імплантів. Проте потреба в таких операціях набагато більша – щонайменше 3000 осіб потребують подібної допомоги”, – розповідає Наталія Лютікова.
Одним із військових, який проходить лікування спільно з командою проєкту “Лікарі для Героїв”, є Володимир Мельник, який переніс близько 60 операцій. Більшість із яких були на обличчі. Однак він також має травми на інших частинах тіла. Попри складний шлях лікування, результати операцій є доволі успішними, і наразі він поступово наближається до завершення свого відновлення.
“Ми з Володимиром познайомилася приблизно півтора року тому, коли я прийшла до нього в лікарню. На той момент він перебував у дуже тяжкому стані, і було складно передбачити, наскільки ефективним буде лікування. Спочатку ситуація здавалася вкрай складною, проте тепер результати вже помітні, і в перспективі вони виглядають ще більш обнадійливими”, – пригадує Наталія.
Керівниця також додає, що значна заслуга у цьому належить самому Володимиру. Він проявив надзвичайну силу духу та стійкість, мужньо проходячи всі етапи лікування. Його віра в успіх та бажання повернутися на службу є сильним фактором, який допомагає йому долати труднощі.
Окрім лікування, операцій та підтримки, ветерани та ветеранки потребують і інших важливих послуг, зокрема юридичної, психологічної та соціальної допомоги. Саме тому команда проєкту розширює мережу партнерів, співпрацюючи не лише з лікарями, а й з організаціями, які надають підтримку ветеранам у різних сферах.
“Коли ти супроводжуєш ветерана, розумієш, що йому потрібна не лише юридична, а й психологічна та соціальна підтримка. Ми ідентифікуємо ці потреби через постійну комунікацію та шукаємо рішення. З часом стало очевидно, що потрібно розширювати мережу партнерів, тож ми почали співпрацювати з організаціями, які надають юридичну, психологічну, творчу та спортивну підтримку. Наразі ми маємо понад 40 партнерів, які допомагають забезпечувати якісну допомогу ветеранам у потрібний момент”, – зазначає вона.
Наталія зазначає, що ця робота є багатогранною та потребує значних зусиль. Зі збільшенням кількості ветеранів та ветеранок зростає і кількість громадських організацій, які надають їм підтримку. Водночас існує й інша проблема – деякі організації використовують цю ситуацію для власної вигоди. Вона наголошує, що такі випадки можуть негативно вплинути на довіру ветеранів до суспільства, що є серйозним викликом.
“Ми намагаємося це аналізувати, ми намагаємося це перевіряти і не входити у відносини з організаціями, які не відповідають нашим вимогам до відповідальності та репутації. Тому наразі мені здається, що та мережа наших партнерів, яку ми маємо, вона доволі якісна”, – розповідає вона.
Жінка наголошує, що у роботі з ветеранами важливими є не лише складність їхніх ситуацій, а й додаткові труднощі, пов’язані з відсутністю відповідного українського законодавства та нормативних актів, які б чітко регулювали порядок дій у разі поранень обличчя. За її словами, проблема лікування травм обличчя і голови, є досить глибокою і болісною, а на сьогодні немає чіткого маршруту лікування пацієнтів із пораненнями обличчя, який має бути вписаний у державну систему, а самі військові повинні отримувати найкращу можливу допомогу на всіх етапах відновлення.
“В Україні на сьогодні немає маршруту пацієнта з травами обличчя, і це значно погіршує наслідки, у випадку такого поранення. Йдеться про те, що коли пацієнт отримує поранення в обличчя, то він, як правило, за протоколами лікування саме цієї травми, якщо у нього є ще інші, більш серйозні травми, політравма, то лікування обличчя у нього відступає на останню чергу. Що значно погіршує, і звісно затягує реабілітацію та відновлення обличчя ветерана”, – каже Наталія.
Вона наголошує, що проблема у таких випадках має ланцюговий ефект: якщо людина отримує поранення обличчя, їй стає важко харчуватися, що призводить до ослаблення імунної системи та нестачі сил для відновлення. Водночас організм витрачає всю енергію на загоєння інших ран, що ще більше ускладнює процес одужання.
Крім того, затягування лікування обличчя негативно впливає на подальшу реабілітацію. У таких випадках ветерану доводиться переживати більше операцій, хоча цього можна було б уникнути, якби лікування розпочали на ранньому етапі.
“Бувають випадки, коли ветерана відправляють у лікарню, де взагалі немає щелепно-лицевого хірурга.Такі пацієнти можуть споживати тільки подрібнену, дуже рідку їжу. Весь цей час людина харчується неповноцінно та незбалансовано. Потім, коли її нібито підлікували і відправили в реабілітацію, вона приходить у кабінет реабілітолога, але навіть не може встати і постояти п’ять хвилин, бо просто немає сил. Це відбувається через те, що з її щелепою ніхто не займався. А не займалися тому, що в медичному маршруті пацієнта це питання не враховано.”, – зазначає Наталія.
Керівниця проєкту “Лікарі для Героїв”наголошує, що маршрут пацієнта має враховувати усі особливості цієї травми, не відкидаючи їх на самий кінець, чисто з естетичних питань. Здебільшого, це не питання естетики, а відновлення сил. Але перше, що слід зробити, це створити його, щоб ветерани могли значно швидше ставати на ноги та повертатися до цивільного життя.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Підтримка коханої людини – це найбільша сила». Три історії кохання крізь випробування війною.
