Шлях Левченка Максима з позивним «Роджер» до власного бізнесу пролягав через бої за Бучу та Ірпінь, добровільний виліт у заблокований Маріуполь та 13 місяців російського полону. Саме так, у неволі, разом з побратимом Антоном, вони вигадали проєкт страйкбольного клубу StrikeX.
У межах спецпроєкту «Позивний: “Підприємець”» засновник розповів про реалізацію ідеї, чи доречні «ігри у війну» під час реальних бойових дій та як страйкбол допомагає ветеранам у реабілітації.
Як ви потрапили до лав ЗСУ?
На початку повномасштабного вторгнення вступив до лав ТРО Азов Київ. Брав участь в обороні Київщини: Васильків, Буча, Мощун, Ірпінь. Згодом добровольцем поїхав в оточений Маріуполь. Ми тримали оборону міста з березня до 17 квітня, потім була «Азовсталь». Зрештою, за наказом головнокамандувача, ми змушені були здатися в полон. Там я провів 13 місяців. Обмін стався майже дивом – якимось чином моє імʼя потрапило у список.
Після повернення півроку проходив реабілітацію. Проте вже на четвертому місяці я пішов у рекрутинговий центр, де займався фізичною підготовкою рекрутів. Там мені доручили створити окрему вишкільну програму «Тестовий тиждень». Я провів близько сотні таких тижнів у Києві, а потім мене перевели у Львів. Паралельно займався страйкболом, тож згодом я звільнився і вирішив створити власний страйкбольний клуб.
Чому саме страйкбол і як виникла ідея створити StrikeX?
Зараз у країні війна, а страйкбол – це гра, максимально наближена до військових умов. Тут цивільні отримують базовий досвід поводження зі зброєю. Саме тому ми вирішили розвивати цей напрямок.
Щодо виникнення ідеї, то ми обговорювали різні варіанти бізнесу з побратимом Антоном ще у полоні. Страйкбольний клуб був одним із них. Після повернення я ще два роки служив – з 2023-го по 2025-й, тож ідея мала час «дозріти». Крок за кроком я планував реалізацію і зрештою втілив ідею у тому форматі, який є зараз.
Що ви вкладали у фразу «StrikeX – більше ніж гра»?
Це створення спільноти. Цю ідею ми виплекали ще в полоні: хотіли сформувати оточення, яке підтримуватиме державу та військо. StrikeX – це своєрідний місток між цивільним і військовим життям.
На початку повномасштабного вторгнення чимало страйкболістів одразу пішли на фронт, і зараз багато професійних гравців служать у різних підрозділах. Тому для нас це не просто «побігати й постріляти». Це навчання, відпрацювання навичок і постійна робота над собою. Ми будемо проводити тактичні вишколи, до яких я залучатиму виключно ветеранів як інструкторів. Це люди з реальним досвідом, які знають ціну кожній дії.
До клубу часто приходять ветерани?
Так, і це особлива історія. Бувало, що на іграх зустрічав хлопців, з якими ми воювали на одних напрямках на Київщині, хоча тоді й не були знайомі. Для ветеранів страйкбол – це своєрідна фізична реабілітація. Ми співпрацюємо з Офісом підтримки військових та Центром патріотичного виховання. Організовували ігри для дітей військових.
Щодо знижок – у мене принципова позиція. Я сам ветеран, і коли мені пропонують 10%, це звучить майже ніяк. А от 20% – це вже відчутна підтримка. Тому в StrikeX для ветеранів діє знижка 20%, а на спеціальні вишколи вона може бути навіть більшою.
Чи помічали ви, як страйкбол допомагає ветеранам впоратися з емоціями чи виплеснути агресію?
Пам’ятаю один випадок: на нашу першу гру від StrikeX прийшов хлопець з Офісу підтримки військових. Було видно, що він отримав насолоду від процесу. На мій погляд, тим, хто щойно повернувся з «нуля», страйкбол навряд чи підійде – їм зараз не до того. А от хлопцям, які вже пройшли певний етап реабілітації, відновилися або повернулися з полону, StrikeX допомагає. Це можливість безпечно виплеснути накопичену агресію, отримати адреналін і просто переключитися.
Чи не стикалися ви з критикою, що страйкбол – це «ігри у війну», коли в країні йдуть реальні бойові дії?
Навпаки, друзі-ветерани мене тільки підтримують, бо розуміють важливість цієї справи. Питань до мене ні в кого не виникало. Зараз критики я не відчуваю. Можливо, хтось десь і говорить щось за спиною, але мені байдуже. Завжди знайдеться той, хто буде критикувати, це 100%. Але я знаю, що роблю важливу справу.
На арені є елемент, який має для вас особисте значення?
Це наше графіті. На логотипі клубу зображений силует мого друга Антона, який досі знаходиться в полоні. Ще одним з елементів нашого логотипу – це Х. Одна лінія – це мої думки та бажання. Інша лінія – Антонові. Поруч є девіз: «Грай. Розвивайся. Перемагай». Для нас це не просто слова: ти виховуєш у собі якості, які допомагають у житті, вчать захищатися та тримати зброю.
Також тут є латинський вислів: «Fortes Fortuna Juvat» («Удача посміхається хоробрим»). Це девіз мого підрозділу, який летів у Маріуполь. На самому графіті зображені ми – військові. Також вертольоти і вежі Азовсталі.
Я хотів, аби люди, які до нас приходять, чітко розуміли хто ми такі. Тому є ще одне графіті, яке зроблене прямо перед входом. На ньому ми описали нашу місію та цінності.
Чи плануєте ви перетворити StrikeX на мережу клубів по всій Україні, чи ваша мета залишити його одним, але максимально технологічним та ексклюзивним місцем у Львові?
Я не люблю розповідати про плани на майбутнє, тому самі з часом все побачите.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Грати попри біль. Історія ветерана і музиканта Івана Мелети.
