За дев’ять років російсько-української війни у ній взяли участь понад 60 тисяч жінок, сьогодні захисниці здійснюють великий вклад в історію нашої боротьби проти окупантів. Коріння жіночого незламного характеру йде ще з часів українських партизанських рухів, де вони ставили під загрозу своє життя, задля вільної та незалежної держави. Висвітленням таких мужніх вчинків можна знайти у книзі “Жінки свободи”, з авторкою якої, команді “Ветеран Медіа” вдалося поспілкуватися.
26-річна Марина Мірзаєва з позивним “Мамайка” родом із Боярки, що на Київщині. “Мамайка” брала участь у Революції Гідності, є співзасновницею ГО “Валькірія”, яка надає допомогу військовослужбовцям на фронті, та організаторкою фестивалю “Під Покровом Тризуба” у своєму рідному місті. До 24 лютого Марина навчалася в аспірантурі та писала кандидатську роботу на тему “Жінки в українському визвольному русі (ОУН та УПА)”, й була зосереджена на культурній та історично-просвітницькій діяльності. Також жінка працювала гідом та проводила екскурсії по всій Україні.
“До початку широкомасштабного, я викладала історію у боярській приватній школі. Мені подобається відкривати для людей українське минуле – у ньому віднаходиш пояснення тому, що з нами відбувається сьогодні”, – зазначає Марина Мірзаєва.
Повномасштабний наступ рф для історикині був питанням часу. Першочергово вона почала займатися волонтерством, багато часу й зусиль доклала задля допомоги військовим та цивільним. Але динаміка розгортань подій вражала, й волонтерка зрозуміла, що тил, це не те, чого вона бажає, та прийняла рішення приєднатися до лав збройних сил.
“Потрібно було шукати себе у цьому новому етапі війни. Спочатку зайнялася волонтерством, потім пройшла вишколи й влітку 2022 року, вже шукала себе у війську. З початку формування 3-ї окремої штурмової бригади у вересні минулого року я долучилася до ЗСУ. Рішення не було імпульсивним, скорше – це усвідомлене бажання бути в авангарді історичних подій. Як людина, що вважає себе українською націоналісткою, складно залишатися осторонь від фронту і подій, що тут відбуваються”, – додає Марина.
Важливою роботою для історикині є її книга “Жінки Свободи”, яка на сьогодні у доопрацюванні й майже готова вийти у тираж.
“Жінки Свободи” – це історія про війну та боротьбу українців за самостійну державу у лавах ОУН та УПА через історії жінок. Кожна з історичних біографій, яка описана у книзі, це розкриття українського визвольного руху в цілому, це сприйняття деталей, характерів та образів саме жінками.
“Окрім цих біографічних історій, до книги також будуть додані тексти з мого щоденника, який веду з 24 лютого. Читач відчує не тільки тяглість боротьби, але й етику та естетику війни та української армії. З кожним днем зʼявляється більше і більше сторінок у ньому. Але треба буде зупинитися. Історії з цієї війни залишаться ще для наступної книги”, – розповідає військовослужбовиця.
У щоденнику, який надалі стане другою частиною її збірки книг, героїня описує події у війську та на фронті. Особисті переживання історика та військовослужбовця, який відчуває усю гостроту часу та глобальність подій.
“Те, що для моїх побратимів побут, робота, обов’язок – для мене це ще і фіксація, дослідження, нотування процесів. Знаючи, що з історії ОУН та УПА мені хотілося дізнатися найбільше, відтворюю свої запити вже тут”, – акцентує захисниця.
Досліджуючи цей “побут”, Марина розказує, що завдяки підтримці іноземних країн, та незламності духу військових, ми зовсім на іншому рівні ведемо цю війну.
“Я люблю казати, що історія ходить не колом, а по спіралі уверх. Кожний новий вигин нагадує попередній, але ні – ми рухаємося догори. Наші предки здобули нам українську державу, дали потужне історично-героїчне минуле, наповнили теперішню боротьбу сенсами та цінностями. На нашому поколінні важливе завдання – завершити цю столітню війну, яка триває з різними етапами від 1917 року. Це велика відповідальність і цікавість жити у цей час. Однозначно, ми маємо ліпші умови ніж підпільники та повстанці – є тили нашої держави, є підтримка союзників, але і війна стала трохи іншою. Сучасні технології – озброєння, інформаційні вкиди – це виклики цього часу. Мені подобаються слова німецького філософа Гегеля, що, коли обʼєднуються слабкі люди, вони стають сильними (це можливо про нашого ворога). А коли обʼєднуються сильні люди, вони стають непереможними. Ми непереможні. Бо сьогодні наша країна обʼєднала сильних людей”, – каже історикиня.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Безперечно, ми переможемо і наша перемога – це не вихід на кордон 1991 року”: інтерв’ю з істориком на фронті.
2 коментарі