У 2014 році до лав збройних сил України приєдналося 250 тисяч осіб, наприкінці лютого 2022 року ця чисельність добровольців зросла майже втричі. Як і на початку війни, так й у період широкомасштабного вторгнення, люди, які вирішили захищати територіальну цілісність країни, займалися різною діяльністю у будь-яких сферах, у тому ж числі й просвітницькою. “Ветеран Медіа” поспілкувалися із людиною, яка перебувала на фронті у 2014 році та знову вступила до лав оборони 24 лютого. Олександр Алфьоров має досвід не тільки у війську, але й в написанні великої кількості наукових робіт, що є великим внеском у розвиток науки.
Олександр Алфьоров працював ведучим Українського радіо “Культура” та телеканалу “Культура” і паралельно був науковим співробітником Інституту історії України Національної Академії наук України. На початку війни, пішов на фронт та отримав посаду керівника пресслужби полку “Азов”. Після дворічного перебування на посаді, повернувся до цивільного життя та продовжив роботу науковця та теле і радіоведучого. Олександр написав понад 100 наукових статей, є автором та упорядником 11 книг.
З початку повномасштабного вторгнення він доєднався до сил територіальної оборони міста Києва, яку сформували ветерани Азову. Невдовзі з ТрО було створено полк “Азов-Київ” Сил спеціальних операцій, на базі якого було утворено 3-тю окрему штурмову бригаду ЗСУ.
–Чи виникали у вас думки що росія почне широкомасштабний наступ у лютому?
Я мав вагання, що продовження війни буде саме у лютому, але розумів, що рано чи пізно якесь загострення ситуації трапиться, і ось 24 числа почалося бомбардування та наступ. Саме тоді у мене не було жодного сумніву що робити.
Ще у 2018-2019 році, Олександр закінчив кафедру підготовки офіцерів Національного Університету оборони імені Івана Черняхівського, тому 24 лютого, військовий знав, що є офіцером і його місце з побратимами на фронті.
Збройні сили – це не приватна компанія, це чітка ієрархія, чіткі накази, чітка відповідальність. Те що люди побачили у 2022 році, для багатьох було шоком. Дуже багато із них шкодували, що не взяли участь у війні 2014-му році. І я бачу, що є частина моїх знайомих, які доєдналися до сил оборони через те, що вони не зробили цього раніше.
–Чи було вам складно створити історичний YouTube-канал у 2019-му році?
Мені порадили мої друзі відкрити YouTube-канал, я ставився до цього скептично, тому що це – інша платформа, якою фактично не користувався й не цікавився його механізмом роботи, але вирішив спробувати.
Уся моя академічність, якої намагався дотримуватись, створило мені не велику, але дуже потужну аудиторію. Проте, за рік я трохи втомився і закинув канал. У вересні 2021 року знову почав його активно розвивати. Цей розвиток пов’язаний із тим, що накопичилися теми про які необхідно було розповісти. А також я мав правило читати усі коментарі та відповідати на них. Це сприяло моєму контакту з аудиторією, і я просто відчув, що залежний від неї.
24 лютого 2022 року, як розповідає військовослужбовець, почав знімати відеоролики постійно, оскільки побачив потребу в аудиторії отримати цю інформацію. Тепер мій канал в десятці персональних каналів України та третій історичний.
У неймовірної кількості людей з’явилося бажання побачити історію її суть та причини цієї війни. Оскільки не всі з 2014 року розуміли, чому так склалися умови й була величезна потреба створювати продукт.
– Чи часто вас у період служби впізнавали солдати або просто питалися якісь історичні факти?
Нещодавно трапилася ситуація у Дружківці Донецької області, декілька ракет влучили у місце, де перебувало цивільне населення, а я з побратимами були в метрах 40-50 від прильотів. Зупинились поїсти. Побігли розбирати завал, і от в тій ситуації підходить до мене солдат і каже «уявляєте, я тільки що сидів і дивився ваше відео, а тут як бахнуло, а ви там і тут», я звичайно приємно здивований був, хоч і за такої ситуації. Взагалі часто зустрічають і дякують. Багато не вірять, що я не в Києві, а прям от серед армії, під Бахмутом. Інколи такі зустрічі на заправках чи СТО перетворюються на міні-лекції. А я радий розповідати історію! Відчуваю, що роблю все правильно.
–Ви недавно стали учасником Наукового Товариства імені Тараса Шевченка, яке значення відіграє це для вас?
Протягом свого життя, я намагався не вступати у товариства чи організації, тому що це відповідальність. І тут недавно мені запропонували вступити у Товариство імені Тараса Шевченка до археологічної секції, і я радо погодився. Це організація, яку я поважаю вона сакральна багато чим для українських науковців.
– Як ви гадаєте, як завершиться російсько-українська війна?
-Безперечно, ми переможемо і наша перемога – це не вихід на кордон 1991 року. Коли повернемо усі окуповані території, так ми відвоюємо наші кордони, які передбачені міжнародними договорами, але перемога буде тільки тоді, коли росія розпадеться. Історія циклічна, вона, не маючи ніжок, але ходить по колу. Так само як Петро Перший дав розпорядження зруйнувати 20-и тисячний Батурин, у часи повстання Мазепи. Коли Мурайов зайшов у 1918 році до Києва та знищив 5 тисяч цивільного населення за 3 дні. Так само, те що вони створили зараз із Бучею та Ірпенем, і я жахнувся, що вони зробили з Ізюмом. Це говорить про те, що навіть коли ми дійдемо до кордону, то вони все одно нападуть через 5-10 років коли закумулюють сили й буде черговий наступ. А, навіть, як не через 10 років, то через 15 – точно. От зараз вони ж напали із гаслом“дєди ваєвалі”. А через 15 років, якщо росія не розпадеться, прийдуть до нас нові солдати чергового кремлівського диктатора. І це буде покоління сиріт вбитих московитів на цій війні. І їхнє гасло-помста буде “отци ваєвалі”.
-Яке майбутнє, на вашу думку, чекає на ветеранів після перемоги?
Після завершення війни утвориться велика кількість ветеранських рухів і частину із цих організацій буде контролювати держава. Хтось робитиме бізнес на них, хтось буде займатися політикою. Разом із тим, великого ветеранського руху влада не дасть зробити, жодна влада не захоче мати об’єднаний ветеранський рух, тому що ветерани – це колосальна сила, вмотивованих людей, які пройшли горнило та пекло. Під владою маю на увазі не владу сьогоднішню, я кажу про механізм. Але для держави цей рух є вкрай необхідним, першочергово — тому, що шляхом нього ми зможемо відбудувати державу. Тільки такий рух спроможний бути таким як моноорганізм, який з’єднаний нейронними зв’язками Бахмута, Авдіївки, Соледару, Києва, Чернігова, Харкова та Херсону. Ці люди розуміють що таке країна, що їй необхідно, як для неї треба працювати.
Тому я сподіваюсь, що влада зрозуміє цю ситуацію та створить адекватний клімат для ветеранів після перемоги. І йдеться про збалансовану систему пільг – у тому числі для здобуття вищої освіти, організації сімейних бізнесів і допуск, навіть на рівні квотного, в управління державою.
Олександр додає, що його часто запитують «як ми будемо діяти, якщо європейські країни відмовляться постачати зброю Україні?», та зазначає, що насправді не відмовляться, оскільки немає нічого гіршого ніж країна, у якій буде перебувати більше мільйона ветеранів, які будуть злі, що відбувалася якась нічия, або поразка. Європейці добре пам’ятають ситуацію – марш на Рим, який організували італійські ветерани, що призвело до піднесення Муссоліні та фашизму. Тому вони розуміють, що мільйон ветеранів в Україні, не ті, хто будуть терпіти.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Доступно.UA: платформа із перспективою майбутньої безбар’єрної України.
1 коментар