History Malva – ініціатива, яка висвітлює історію України, події та постаті, що сприяли формуванню української незалежності. Засновник каналу військовослужбовець на псевдо «Мальва», що робом з Харкова започаткував проєкт у квітні 2022 року як відповідь на потребу вивченні історії України, на тлі російської пропаганди. Наприкінці 2025 року він приєднався до війська, але продовжує керувати каналом. Про причини створення ініціативи, важливі постаті для українців і роль національно-патріотичного виховання він розповів журналістці «Ветеран Медіа».
Як зізнається «Мальва», глибоке вивчення історії мало вирішальний вплив на його рішення щодо створення каналу. Надалі його світогляд сприяв долученню до оборони України. Він підкреслив, що важко говорити про національно-визвольні змагання ХХ століття, про жертовність і героїзм, коли в цей час триває інша, ще масштабніша національно-визвольна війна. Оскільки є усвідомлення, що було б неправильно залишатися осторонь, якщо є сили, ресурси й розуміння, за що ведеться ця війна.
«Мені, як історику, важко миритися з власною бездіяльністю, коли хлопці – такі ж як я, а подекуди й молодші, воюють за Україну. Я цілком розумію, що це не чиясь абстрактна війна. Вона і моя також», – каже він.
Засновник історичного каналу у грудні 2025 року приєднався до підрозділу ГУР – центру Тимура First Line. Він зазначив, що деталі служби залишаються поза публічним простором, але впевнений, що підрозділ виконує свою роботу результативно та завдає ворогу максимальної шкоди в межах поставлених завдань.
Історія у житті «Мальви» та мотивація
«Я добре усвідомлював, що історія є одним із ключових інструментів консолідації нації. Нація, яка не знає, ким вона є і звідки походить, легко піддається ворожим наративам і може втратити орієнтири, особливо під час великої екзистенційної війни», – каже засновник.
Він створив канал не лише для того, щоб заповнити прогалину в інформаційному просторі, де російська пропаганда мала перевагу, а й у тому, щоб говорити про важливі постаті, які вплинули не тільки на побудову української незалежності, але й зробили вагомий внесок в український визвольний рух.
«Як приклад: Петро Болбочан мотивує нас тим, що ми бачимо, якими методами він боровся за визволення українського Криму. Павло Скоропадський – це вже інший вимір: естетика державності, монархічний лад, гетьманат, відчуття порядку й форми. Якщо перейти до другої половини ХХ століття – це В’ячеслав Чорновіл, Василь Стус, брати Горині, Олекса Тихий. Люди непохитної волі й принципів. Їхні життя – це приклад того, як за відсутності будь-яких шансів можна робити неможливе. Ти дивишся на них і розумієш: якщо вони змогли, то чому в тебе має не вийти?», – каже «Мальва».
Військовий вважає, серед усіх визначних постатей варто виділити В’ячеслава Чорновола. Адже він по-справжньому бачив Україну сильною державою, з могутньою армією, міцною культурною основою, чіткою ідеологією та ринковою економікою. Саме ці принципи, на його переконання, могли зробити Україну центром європейського відродження і однією з провідних сил Європи.
«Це ніби зазирнути в альтернативну історію – у світ, де Україна пішла цим шляхом значно раніше. Але не менш цікавою є і сама постать Чорновола. Шістнадцять років тюрем і таборів за ідею – це вже не просто біографія, а підстава для окремого фільму», – каже він.
Національно-патріотичне виховання
Національно-патріотичне виховання є однією з ключових основ, на які сьогодні мають опиратися держава та громадські організації. Події після 2014 року продемонстрували, що саме патріотичні та націоналістичні середовища виховали покоління молодих людей, які у 2022 році, часто в зовсім юному віці, стали на захист української держави. Вони взяли до рук зброю і пішли воювати проти окупанта. Важливо, що вони були ідеологічно сформовані: чітко знали, за що воюють, проти кого і якими методами. Для багатьох з них відбулася своєрідна історична проєкція: вони порівнювали себе з вояками УПА, членами ОУН, армією УНР, з лицарською традицією української боротьби. І в реальності вони стали такими лицарями.
«Саме таких людей і має формувати національно-патріотичне виховання. На це повинні виділятися значні ресурси – не на словах, а на практиці. Бо як би багато ми не говорили про те, «як мало бути», в Україні вже є живий доказ: це одне з тих суспільних і політичних рішень, яке реально вплинуло на перебіг війни», – каже засновник.
«Мальва» каже, що дуже багато молодих людей, які пішли у військо в перші дні повномасштабного вторгнення, були вихідцями саме з національно-патріотичних організацій, де системно приділяли увагу вихованню, історії та ідеології.
«Якщо подивитися, в яких умовах воювали українські повстанці, то слід чесно визнати: ці умови були значно гіршими, ніж ті, в яких воюємо ми сьогодні. Часто не вистачало зброї, логістики, елементарного забезпечення. В історичних джерелах згадується навіть брак одягу – зокрема, для вояків УПА однією з найбільших проблем узимку було взуття. Усе це має принципове значення, бо, вдивляючись у той досвід, ти починаєш усвідомлювати, наскільки важкою була доля української державності у ХХ столітті. І водночас розумієш, що попри нелюдські умови вояки УПА не здалися і продовжували боротьбу аж до 1960-х років», – акцентує засновник.
Він зазначає, що це чітко показує паралель із сьогоденням: українці мають все необхідне для ефективного захисту української держави. Історичні постаті – Євген Коновалець, Роман Шухевич, Петро Болбочан, Павло Скоропадський, Василь Кук – люди, про яких можна написати книги чи зняти фільми. Багато підрозділів ЗСУ сьогодні носять їхні імена, що є живою традицією. Їхній шлях надихає і дає сили. Офіційна радянська історіографія намагалася викривити їхні образи, приписуючи їм ярлики «петлюрівців» або «бандерівців». Росія намагається демонізувати цих героїв, розуміючи важливість політики пам’яті. Боротьба йде не тільки за території, але й за інтерпретацію історії. Сьогодні українські історики досліджують минуле, звільняючи його від міфів. Це має бути основою національно-патріотичного виховання історія, написана українцями для України.
На думку «Мальви», важливим є осмислення й формування пантеону українських героїв, які загинули в боротьбі за незалежність України у ХХІ столітті. Це один із ключових пріоритетів для сучасних поколінь істориків. У цьому сенсі Україна не є винятком.
«Франція після Великої революції й наполеонівських війн створила власний Пантеон як простір державної пам’яті. Польща після розподілів і повстань ХІХ століття вибудовувала культ своїх повстанців і легіонерів як основу відновлення держави. Ізраїль після 1948 року свідомо сформував пантеон героїв війни за незалежність, зробивши пам’ять про них частиною національної ідентичності та виховання», – каже він.
Знання історії власної держави є важливою частиною внутрішнього формування особистості: воно допомагає вибудувати ідентичність, осмислити політичні погляди, плекати патріотизм і берегти те, що дісталося у спадок від пращурів. Зі слів військового про необхідність осмислення й формування пантеону українських героїв ХХІ століття особливо помітною стає роль популяризаторів історії — зокрема каналу «History Malva». Їхня робота не лише повертає в публічний простір постаті та події, які з часом можуть стиратися з колективної пам’яті, а й нагадує: війна за незалежність – це не лише сторінки підручників, а тривала боротьба, що триває й сьогодні, і саме тому пам’ять про її героїв потребує усвідомленого збереження та вшанування українців.
