Ветеранський бізнес в Україні це не тільки про можливість «стояти на ногах» для власника, реалізовувати свої амбіції та підтримувати економіку країни. Це також про відповідальність і здатність бути опорою не лише для самого ветерана, а й для побратимів і посестер. Кожна історія ветеранського бізнесу унікальна та наповнена змістом. Одна з таких історій – про COMMANDO COFFEE CO та її власника Артура Войтюка, з яким поспілкувалася журналістка «Ветеран Медіа».
Артур Войтюк – ветеран та власник ветеранського бізнесу COMMANDO COFFEE CO, що на Хмельниччині. Артур доєднався до військової служби ще у 2011 році. Брав участь у миротворчій місії в Африці, а з початком повномасштабного вторгнення став на оборону країни. Перебуваючи на Сході України, чоловік отримав поранення та повернувся до цивільного життя.
«Сама ідея створення власної справи зародилася кілька років тому. Я брав участь у міжнародних навчаннях НАТО, представляв свій підрозділ. Там були представники зі США, як військовослужбовці, так і ветерани. Вони розповіли мені історію про шістьох ветеранів, які заснували ветеранську кавову компанію, що спрямована на підтримку Збройних сил США, працевлаштування ветеранів і допомогу їхнім сім’ям. Це мене дуже зацікавило», – каже Артур Войтюк.
За словами ветерана, під час служби питання щодо створення бізнесу відійшла на другий план. Після отриманого поранення та проходження реабілітації, до нього знову повернулася ця ідея.
«Я знову почав замислюватися, чим займатися, як відчути себе потрібним. Потім ми спілкувалися з побратимами, я згадав ту історію про кавову компанію. Ідея дуже сподобалася, перш за все тому, що кава асоціюється з енергією, а енергія – це невід’ємна частина Збройних Сил. Нам усім цей задум припав до душі, і ми вирішили його реалізувати», – пригадує він.
У компанії чотири співзасновники, троє з яких і далі проходять військову службу. Основну відповідальність за реалізацію проєкту взяв на себе Артур. Бізнес розпочали з онлайн-продажів: в асортименті – фасована кава в зернах, мелена, дріп-кава, а також мерч і сувенірна продукція. Такий підхід дав змогу вийти на ринок України з мінімальними ризиками.
Чоловік каже, що спочатку отримали грант, однак відкривати кав’ярню відразу не стали. Ініціатор проєкту дотримувався підходу, заснованого на військовій дисципліні: спершу створити міцний фундамент. Цим фундаментом стали онлайн-продажі. Тепер, коли база сформована, у планах засновників є відкриття фізичної точки, щоб бути представленими і в офлайн-форматі.
«Кав’ярня буде третьої хвилі з крутою концепцією, ранкова обсмажена кава на місці. Тобто каву не будемо привозити зі складів, як це зазвичай буває, а буде свіжообсмажена прямо вранці, щодня. Усе з любов’ю і турботою від ветеранів для клієнтів», – додає ветеран.
Сам же запуск онлайн-продажів зайняв близько чотирьох місяців. Після формування ідеї команда розробила назву та логотип, які мали відображати зв’язок із Збройними силами та ветеранською спільнотою. Далі розпочалося оформлення документації, зокрема патентування логотипу. Хоча подали документи вже на першому місяці, процес затягнувся майже на пів року. Усе робили самостійно, без залучення спеціалізованих компаній, принципово розбиралися в усьому власноруч.
«Я з тих, хто закочує рукави й занурюється у процес, навіть якщо спочатку нічого не знає. Мені цікаво самостійно все вивчити, і згодом ділитися досвідом із побратимами. Наступним етапом був вибір кави – це теж зайняло близько місяця. Потрібно було визначитися з першим асортиментом: яка саме це буде кава, з яким відсотком арабіки. Після цього працювали над дизайном упаковки, бо для нас дуже важливо через неї передати суть продукту», – акцентує Артур.
Один із важливих етапів – розробка помолу для немеленої кави. Команда орієнтувалася на побратимів, які п’ють каву в польових умовах, просто заливаючи окропом. Помол мав забезпечувати насичений смак і при цьому не створювати дискомфорту, щоб напій був смачним і зручним. Після десятків кілограмів експериментів вдалося знайти оптимальний варіант, який використовують досі. Паралельно запустили Instagram-сторінку та оформили ФОП.
«Найперше що нам потрібно було визначити, чим саме ми хочемо займатися, і обрати відповідну групу ФОП: першу, другу чи третю, з урахуванням системи оподаткування. У цьому мені допомогли знання, адже я навчався в магістратурі за спеціальністю «фінансово-банківська справа» і вже тоді розумів, що хочу у майбутньому займатися власною справою. Усе проходив самостійно: реєстрація ФОП, вибір КВЕДів, видів діяльності тощо. І вже на початку 2024 року ми запустили перші продажі», – ділиться ветеран.
Він додає, що назву обрали простою, але водночас символічною. Вона складається з трьох слів, які в англійській мові починаються на літеру «С», що дало змогу створювати абревіатури на кшталт CCC або C-C-C. Такий формат легко запам’ятовується й асоціюється з брендом.
«Саме слово «Commando», хоч і пишеться як «командо», насправді читається як «командос», тобто елітний спецпідрозділ Збройних сил Великої Британії. У мене є друзі, які проходили відповідні курси, і під їхнім впливом з’явилась ідея. Це слово для нас – символ братерства, основи, підтримки. Звісно, його можна було б пов’язати й з українськими спецпризначенцями, але «командос» – це вже сформований і глибший символ. До того ж, у самій назві є гра слів: «командос», як бойова одиниця, і «команда», як група однодумців. Ми не просто бізнес, а команда побратимів», – каже ветеран.
Складові назви Coffee Company стали логічним продовженням головної ідеї. Її можна тлумачити як «Кава від Команди» або «Командос – кавова компанія», і в цьому закладено глибокий сенс. Логотип бренду у декого відразу викликав асоціації з Силами спеціальних операцій (ССО), і це не випадково, троє зі співзасновників досі служать саме там. У бренд свідомо вклали багато символізму, який команда вважає важливою складовою. Усі деталі, від назви до дизайну упаковки, продумували протягом місяців – з особливою увагою до змісту, кольорів та розташування елементів.
«Ми активно їздимо на ветеранські ярмарки. Наприклад, нещодавно були на Львівщині, там такий захід відбувається щотижня, і ми постійні учасники. Нас часто запрошують, і ми завжди охоче беремо участь. Спілкуємось із ветеранами, з тими, хто має поранення, статус інваліда війни, або просто шукає підтримки. Часто ділимось досвідом як, що, з чого починати. Ми бачимо в цьому свою соціальну місію – допомагати побратимам і посестрам адаптуватися», – додає Артур.
І все це, як зазначає ветеран, тісно пов’язано з його службою, під час якої чоловік виконував обов’язки командира батальйону, маючи у підпорядкуванні велику кількість особового складу. Кар’єрних звань ніколи не прагнув заради формальностей, для нього було важливим бути прикладом справжнього офіцера, який діє, а не лише говорить. Цей підхід він зберіг і в цивільному житті, залишаючись опорою для своїх побратимів. Після відкриття кав’ярні планується створення нової вакансії менеджера онлайн-продажів, а згодом і робочих місць на самій локації: спершу бариста, потім ще одного, а з часом і адміністратора.
«План на перший рік – працевлаштувати щонайменше чотирьох людей, які є або ветеранами, або особами з інвалідністю внаслідок війни. Але ми зрозуміли, що не можна обмежуватись лише цим. Дуже важливо підтримувати членів родин ветеранів. Адже часто дружини ветеранів не можуть знайти стабільну роботу з гнучким графіком і достойною оплатою. А це важлива частина відновлення самого ветерана. Коли він знає, що його дружина має змогу реалізуватись, що вона стабільна, спокійна й не перебуває у стресі, він теж почувається впевненіше. Тому наш підхід комплексний. Ми підтримуємо не лише ветеранів, а й їхні родини. Зараз у процесі підбір кандидатів на ці посади. І ми сподіваємось, що зможемо реалізувати все заплановане вже цього року», – ділиться він.
Артур каже, що подавався на грант після того, як успішно отримав попереднє фінансування. Це стало для нього своєрідною перемогою, адже він був одним із перших, хто скористався такою можливістю. Грант, розміром 250 тисяч гривень, він отримав через центр зайнятості. На той момент ще не існувало програми, яка дозволяла б отримати до 500 тисяч гривень. Однак після отримання ним фінансування Кабінет Міністрів ухвалив постанову, що відкриває можливість подаватися на більші суми. Проаналізувавши ситуацію, він дійшов висновку, що 250 тисяч гривень недостатньо для повноцінного відкриття кав’ярні. Тому він відмовився від гранту й повністю повернув отримані кошти.
«На жаль, наразі в державі не існує механізму повторного використання грантових коштів для тих, хто вже проходить у системі як особа, що «отримала» грант, навіть якщо ці гроші фактично не були використані. Тобто формально я не маю права знову подаватися, хоча охоче зробив би це хоч навіть на мільйон, якби була така можливість. Це був загальнонаціональний грант, податися на який можна було через платформу «Дія», – зазначає ветеран.
Він додає, що у Хмельницькій області наразі діють лише ваучери на навчання для ветеранів, тоді як можливостей для відкриття чи масштабування власного бізнесу поки що немає. Водночас є ініціатива, започаткована Хмельницькою обласною військовою адміністрацією, яка передбачає часткову компенсацію від уже отриманого гранту. Наприклад, якщо ветеран отримав мільйон гривень грантових коштів, місцева влада може додатково надати ще 10–20% цієї суми. Це, по суті, форма державної підтримки, що реалізується через місцеві структури. Цей механізм є одним з нових інструментів регіональної ветеранської політики. Ще один приклад такої ініціативи щорічний конгрес «Ветерани бізнесу», який планується і цього року. Захід об’єднує як самих ветеранів, так і представників різних бізнесових середовищ.
«Основна мета таких заходів створення робочих місць для ветеранів, сприяння інклюзивному працевлаштуванню, а також налагодження координації та співпраці з бізнесом. Уявімо ситуацію: ветеран має невеликий проєкт або ідею, а представник великого бізнесу пропонує підтримку фінансову чи менторську. Це справжня синергія, яка допомагає об’єднувати зусилля і розвивати ветеранські ініціативи», – каже Артур.
Він додає, що вже цього місяця, у регіоні запланований відповідний захід. Місцева влада поінформована про потреби ветеранської спільноти й намагається підтримувати ініціативи хоча б частково, навіть якщо повне фінансування забезпечити складно, вона бере на себе компенсацію частини грантових витрат. І це вже важливий крок уперед. Раніше таких можливостей не було, а тепер вони з’являються і це свідчить про прогрес. Хоча зміни відбуваються поступово, позитивна динаміка відчутна.
«Наразі я подав заявку до Українського ветеранського фонду в межах програми «Варто діяти». Ще коли я вступив до військового закладу у 16 років, у нас на шевронах був напис: «Завжди попереду, вчасно знешкодити, честь і життя зберегти». І я досі дотримуюсь цього принципу – завжди йти вперед. Бо ніхто, крім нас, не зробить це. А популяризувати корисні ініціативи, це теж частина нашої місії. Навіть якщо одна людина завдяки твоїм порадам дізнається щось нове – це вже успіх. Наприклад, ветеран, який раніше нічого не знав про можливості, отримує інформацію, і це змінює його перспективи. Ідеальний спосіб популяризації це власний приклад. Якщо в мене вийде реалізувати проєкт через «Варто діяти», інші побачать і скажуть: «Ого, якщо в тебе вийшло, то вийде і в нас». Це, по суті, один з методів реабілітації через працю», – зазначає ветеран.
Щодо фінансової підтримки з боку місцевої влади, ситуація в Україні залишається досить нерівномірною: у різних регіонах різні можливості, адже одні області мають більше ресурсів, інші значно менше. Як зазначає Артур, наразі найбільш відчутну й системну підтримку для реалізації проєктів надає саме Український ветеранський фонд.
«Водночас є певні нюанси. Наприклад, щоб отримати 250 тисяч гривень, потрібно обов’язково працевлаштувати одну особу. Але не кожен ветеранський бізнес особливо крафтовий, має ресурси чи потребу для цього. Візьмімо мій приклад: я самостійно займаюся онлайн-продажами, вивчаю кожен аспект, щоб підготувати оптимальні умови для тих, хто приєднається до команди. Але якщо взяти грант, то зобов’язання найняти когось і просто виплачувати йому мінімальну зарплату часто нераціональні», – додає чоловік.
Артур зазначає, що умови грантових програм потребують більшої гнучкості, особливо для крафтових виробників. За його спостереженнями, на ярмарках часто представлені майстри, які створюють, наприклад, глиняні вироби, працюють разом із дружинами й не прагнуть масштабного бізнесу, а лише хочуть робити якісний продукт і стабільно заробляти. Часто їм достатньо одного верстата вартістю 500 тисяч гривень, на якому вони можуть працювати вдвох. Але вимоги програми змушують створювати два окремі робочі місця, що не завжди доцільно. Такі приклади свідчать про потребу в доопрацюванні механізмів. Хоча програми з’явилися нещодавно, переважно після початку повномасштабної війни саме вона, як не гірко це звучить, стала поштовхом для розвитку ветеранського бізнесу. Важливо дивитися на ці процеси свідомо й реалістично.
На сьогодні у планах Артура розвивати свою справу та відкрити фізичну кав’ярню, яка стане не лише місцем для смачної кави, а й простором з новими робочими місцями для ветеранів. Це буде місце, де кожен ветеран зможе відчути себе серед своїх.
«Наш бізнес – соціальний. Ми дбаємо про екологічність: відмовляємось від одноразового пластику, використовуємо багаторазові зіп-пакети, які наші побратими, наприклад, використовують для зберігання речей. Це про відповідальність. А ще я б назвав наш бізнес показовим. Бо він надихає інших ветеранів на зміни, на перші кроки до фінансової незалежності й самореалізації», – каже Артур.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Бій, хліб і віра в себе. Як ветеран із Хмельницького перетворив пекарню на справу життя.
