24 лютого 2022 року, після звернення президента росії про початок так званої «спеціальної військової операції», російські війська розпочали повномасштабне вторгнення в Україну. Одним з головних напрямів наступу стало місто Маріуполь — стратегічно важливий порт на узбережжі Азовського моря. Вже з перших годин війни місто зазнало ракетних ударів, а згодом і артилерійських обстрілів. Російські війська швидко просувались з боку окупованого Криму та Донецька, поступово наближаючись до Маріуполя з кількох напрямів.
27 лютого війська ворога наблизилися до західних околиць міста. 1 березня Маріуполь опинився в повному оточенні. Це стало початком однієї з найтяжчих і найгероїчніших оборон у сучасній історії України. Місто піддавалося безперервним обстрілам – російська армія знищувала житлові квартали, об’єкти критичної інфраструктури, лікарні, школи.
Вже 5 березня російські сили впритул підійшли до центру Маріуполя. Евакуації мирного населення з міста постійно зривалися через інтенсивні обстріли, що свідомо здійснювалися ворогом під час домовленостей про гуманітарні коридори.
9 березня російська авіація завдала удару по пологовому будинку №3 у центрі міста. Цей злочин сколихнув світ: загинули вагітні жінки, немовлята, медичний персонал. Фото пораненої вагітної жінки на ношах побачили ледь не у всіх куточках планети. . Через тиждень, 16 березня, російські літаки скинули авіабомбу на Драмтеатр Маріуполя, де, за даними Amnesty International, на той момент переховувалися близько 1 200 цивільних. Під завалами загинуло щонайменше 600 осіб. При цьому на асфальті перед входом великими літерами було написано слово «ДІТИ», яке добре проглядалося з повітря.
Поступово бої перейшли до південної частини міста, де розташовувався металургійний комбінат «Азовсталь» — один з найбільших металургійних заводів в Україні. 18 березня українські оборонці, які залишились у Маріуполі, відійшли на територію заводу. Комплекс «Азовсталі», завдяки своїй глибокій підземній інфраструктурі, перетворився на фортецю, де знайшли прихисток як українські військові, так і сотні цивільних — переважно жінки, діти, люди похилого віку. Саме з цього моменту почалась тривала героїчна оборона «Азовсталі», яка тривала 86 днів — до середини травня.
Попри те, що з 10 квітня російські війська повністю блокували територію заводу, українським оборонцям вдалося втримати стратегічну позицію. Вони чинили запеклий опір, не дозволяючи ворогу просуватись вглиб комплексу.
13 квітня сили «Азову» були підкріплені морськими піхотинцями 36-ї окремої бригади, які здійснили прорив із території комбінату імені Ілліча. Через кілька днів, в ніч з 15 на 16 квітня, інша група оборонців прорвалася з правобережної частини міста та також доєдналася до захисту «Азовсталі». Незважаючи на численні штурми, російські сили не змогли взяти завод штурмом і вдалися до тотальної блокади та масованих бомбардувань, у тому числі із застосуванням стратегічної авіації.
Підземні укриття не були розраховані на тривале перебування великої кількості людей. Згодом ситуація на «Азовсталі» стала критичною: не вистачало води, їжі, медикаментів, ліків і пов’язок. Пораненим бійцям ампутували кінцівки без анестезії, багато хто помер від інфекцій. Українська сторона неодноразово зверталася до міжнародних організацій із закликом організувати гуманітарні коридори для цивільних, але росія систематично відмовлялася їх надавати або зривала домовленості. Навіть пропозиція президента Туреччини Реджепа Ердогана про евакуацію українських військових у третю країну була проігнорована москвою.
7 травня міністрка з питань реінтеграції Ірина Верещук повідомила, що вдалося евакуювати всіх жінок, дітей і літніх людей з «Азовсталі». Після цього готувався другий етап — евакуація поранених і медиків. 8 травня президент Володимир Зеленський визнав, що на той момент розблокувати місто військовим шляхом неможливо, тому перемовини щодо евакуації тривали лише дипломатичними каналами.
Станом на 16 травня на території заводу перебувало близько 600 поранених, 40 з них у критичному стані. За наказом Президента України, захисники склали зброю та здалися у полон, задля збереження їхнього життя.
Українських військових почали вивозити на окуповані території: 53 важкопоранених – до лікарні в Новоазовську, 211 осіб, до колонії в Оленівці. У червні-липні росія почала готувати так званий «суд» над захисниками «Азовсталі». Оголосили, що він має відбутися 24 серпня – у День Незалежності України. У відповідь президент Зеленський попередив, що у випадку проведення подібного «шоу» перемовини з росією будуть припинені. У результаті, процесу не відбулося.
28 липня на території колонії №120 в Оленівці, де утримували українських полонених, російські війська здійснили масове вбивство, застосувавши вибухівку в приміщенні. Загинуло 53 військовополонених, ще 130 були поранені. Міжнародна спільнота звинуватила Росію у воєнному злочині. Проте ані представники ООН, ані Червоного Хреста не були допущені до місця трагедії. Родини загиблих вийшли на протест у Києві, вимагаючи міжнародної відповідальності та визнання росії державою-спонсором тероризму.
21–22 вересня 2022 року відбувся найбільший на той час обмін полоненими. Україна повернула 200 захисників, з них 182 – оборонці Маріуполя та «Азовсталі». П’ятеро командирів, включно з Денисом Прокопенком і Святославом Паламаром, були відправлені до Туреччини під гарантії безпеки президента Ердогана. Водночас росія отримала 55 військових і кума Путіна – Віктора Медведчука. Також було звільнено 10 іноземців, які воювали на боці України.
Станом на 21 лютого 2025 року провели 61 обмін і звільнили з полону 4131 громадянина України. За словами командира 12-ї бригади спеціального призначення “Азов” НГУ, полковника Дениса “Редіса” Прокопенка, станом на 2 січня 2025 року сотні азовців і досі перебувають у російському полоні, зазнаючи тортур та знущань. Наразі до України вдалося повернути 169 українських захисників військового формування.
Оборона Маріуполя та «Азовсталі» стала символом української мужності, нескореності та відданості. Попри надлюдські умови, брак ресурсів та переважаючі сили противника, українські бійці тримали оборону місяцями, давши світові унікальний приклад військового героїзму. Українці досі чекають повернення усіх оборонців «Азовсталі», хто перебуває у російському полоні.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: До річниці загибелі Назарія Гринцевича. Спогади про наймолодшого оборонця «Азовсталі».
