Антон Петрівський – військовослужбовець 413-го окремого батальйону «Рейд» у складі Сил безпілотних систем, ветеран АТО, доброволець батальйону «ОУН» (2014-2015), громадський активіст і футбольний фанат. У межах циклу зустрічей «Як воно було» ветеран зустрівся з учнями середньої загальноосвітньої школи №84 імені Блаженної Йосафати Гордашевської у Львові, аби розповісти молоді про свій військовий досвід та поспілкуватися з ними про значення єдності та мови для збереження держави.
Антон народився у Львові, навчався у 44-й школі, певний час мешкав у Дрогобичі, але згодом повернувся до рідного міста. З початку 2000-х був активним учасником фанатського руху львівських «Карпат» і засновником фанатської фірми «Прайд».
Брав участь у Революції Гідності, де познайомився з Михайлом Жизневським, що був білоруським активістом Євромайдану та журналістом. У 2014 році добровільно вирушив на фронт, воював у Пісках і на метеостанції в останні дні оборони Донецького аеропорту. Після повернення з війни активно займався громадською діяльністю: боровся з російськими агентами впливу, бойкотував проросійських виконавців, ініціював українізацію шкільної освіти у Львові.
«Коли почалася війна (у 2014 році – Ред.), я спочатку утішився, але потім мені було дуже страшно. Тому що, коли людина вже усвідомлює, що вона може піти на війну, то стає дуже страшно. Можна загинути. Це є природні відчуття в людини, коли вона боїться загинути. Але азарт переміг», – розповів Антон Петрівський школярам.
З початком повномасштабного вторгнення чоловік став оператором ПТРК «Стугна» у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Вважає «Стугну» одним із найефективніших протитанкових засобів сучасної війни.
Багато його друзів і побратимів продовжують воювати, двоє – Тарас Березюк («Сихівський») та Богдан Кріль («Пірат») – загинули. Антон зберігає пам’ять про них і продовжує боротьбу за незалежність України, як на фронті, так і в громадській діяльності.
Після розповіді Антона про свій бойовий шлях у аудиторії 84-ої школи– тиша. Ветеран російсько-української війни продовжує розмову із питання: «Що таке держава?».
Десятикласники обмірковують відповідь. Хтось говорить про кордони, інші згадують мову, культуру, традиції. «А хто охороняє державу?» – запитує Петрівський. «Армія», – лунає з залу. Ветеран киває: «Саме так. Але армія – це не просто солдати, це суспільство, яке забезпечує воїнів, підтримує їх. Держава – це всі ми».
Розмова переходить до Майдану. «Що це було?» – запитує Петрівський. «Відстоювання прав», – звучить відповідь. Ветеран пояснює, що Революція Гідності стала точкою, коли українці відкрито заявили: «Ми маємо право на власну державу». Проте отримати державу – не означає її втримати.
«Росія ніколи не зупиняється. Вона живе за рахунок інших територій», – каже він. «Тому після Майдану наступним кроком була війна». Він говорить про те, що кожен українець, навіть якщо не воює, має свій фронт: «Хтось захищає зі зброєю, хтось забезпечує армію, хтось донатить».
Згодом мова заходить про Голодомор. Петрівський запитує учнів, чи знають вони причини трагедії 1933 року. «Ми були частиною СРСР», – лунає відповідь. «А як ми туди потрапили?», – уточнює ветеран. «Нас окупували». Він наголошує: «Без власної держави ми гинемо масово. Вісім мільйонів українців померли за півтора року. Це в чотири рази більше, ніж нинішня українська армія».
Підсумовуючи, він запитує: «Чи варто ризикувати життям за державу?». Хтось невпевнено відповідає: «Так». «Якщо ми цього не зробимо, нас просто знищать», – пояснює Петрівський. Він наводить приклад Ізраїлю, який воює за своє існування з моменту створення.
Ветеран продовжує зустріч важливою думкою: «Держава існує лише тоді, коли її відстоюють. Якщо ми не будемо боротися, нас не буде». Діти уважно слухають. І, можливо, саме під час зустрічі з Антоном Петрівським хтось із них усвідомить , що він – частина цієї держави. І що її майбутнє залежить і від нього також.
Слова ветерана не просто розповідь – це звернення до молодого покоління, яке формується в реальності, де Україна щодня виборює свою свободу.
«Ви забудете більшість того, що я вам сьогодні говорив, але щось у вас все одно має відкластися», – звертається він до дітей. Антон Петрівський наголошує, що українці не повинні мати комплексу меншовартості, особливо за кордоном.
«Коли будете їхати за кордон, ви маєте йти з високо піднятою головою. Ми – не просто частина Європи, ми показали всьому світу, яким треба бути. Вбийте в собі комплекс меншовартості. Вони в нас мають багато чого вчитися. А ви маєте нести цей статус українця з високо піднятою головою», – закликав молодь ветеран.
Проєкт «Як воно було» від Ветеран Медіа розповідає історії ветеранів, які після служби почали новий шлях. Якщо ви хочете поділитися своєю історією, пишіть нам на veteranmedia.2022@gmail.com.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як воно було: історія ветерана Станіслава Лісового
