Google-пошук говорить про те, що пам’ять – це процес закріплення та відтворення досвіду. Втім, хіба можна вкласти у декілька речень те, що українці відчувають щодня, коли думають про тих, кого втратили у російсько-українській війні? Команда Фонду «Повернись живим» вирішила поділитись історією про те, як пам’ять про одного з бійців стала продовженням його справи й допомогою війську.
Андрій Корнійчук, військовий 81-ї бригади та активіст, народився 11 жовтня 1987 року. Він з дитинства був у постійному русі – і тілом, і характером. Батько привів Андрія на карате, коли малому було лише чотири, і згодом він став майстром спорту з чорним поясом. Пізніше з’явився біг – марафони у Києві, Дніпрі та Запоріжжі, ранкові пробіжки, навіть взимку на льоду.
«Я не любила фізичну активність, але коли бачила, що Андрій біжить, — виходила разом із ним. Він міг промовчати про себе, але ніколи не дозволяв кривдити інших. Він не терпів байдужості – ні в спорті, ні в житті», – згадує старша сестра Андрія, Альона Лещенко.
Андрій мріяв знову бігати марафони – навіть на протезах. Він не дожив до цього дня, але його сила духу та його справа продовжують працювати для тих, хто зараз тримає фронт.
Війна, без якої було неможливо
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Андрій кілька разів намагався потрапити до війська, але отримував відмови – щоразу йому казали, що людей достатньо. Зрештою, мобілізуватися вдалося. Він пройшов навчання у Великій Британії, а потім служив у складі 81-ї аеромобільної бригади.
Після першого поранення йому пропонували безпечнішу посаду в ТЦК. Проте Андрій попросився на передову до 634 окремого зенітно-кулеметного батальйону, де займався збиттям дронів. «Йому було важливо бути там, де найважче», – каже Альона.
Пізніше він пройшов навчання на оператора FPV-дрона. У грудні 2024 року Андрій отримав наказ про переведення до 117 окремої важкої механізованої бригади та відправлення на передову.
На початку травня 2025 року під час виконання бойового завдання під Покровськом Андрій був уражений російським FPV-дроном. Він втратив одну ногу та кисті обох рук, пережив десятки операцій, але залишався собою. Андрій жартував, дякував рідним і повторював: «Та нічого, три ампутації, але все буде добре. Ще бігати буду».
Гроші, що почали рятувати інших
Коли він лікувався, друзі та рідні збирали гроші на реабілітацію. Несподівано, 22 червня 2025 року серце Андрія зупинилося. Після поховання сім’я залишилася з питанням: що робити із зібраними коштами? «Ми хотіли, щоб вони не просто лежали, – каже сестра. – Щоб працювали далі – для армії, для побратимів Андрія».
До Фонду «Повернись живим» звернувся Волонтерський центр UA.HELP, який збирав кошти на реабілітацію Андрія та попросив допомогти перетворити частину коштів, яку погодила родина, на автівку для підрозділу Андрія.Близькі попросили зробити гравіювання на автівці в пам’ять про Андрія.
«Ми довіряємо “Повернись живим”. Знаємо, що жодна гривня не пропаде, а допомога дійде до військових. Це було головне – щоб гроші, які люди давали для Андрія, залишалися чесними та корисними», – пояснює сестра Андрія.
Команда Фонду звернулась до Катерини Даценко, співзасновниці громадської організації «Вшануй», що популяризує хвилину мовчання та культуру пам’яті аби поговорити про пам’ятування та різні його форми.
«Ми, як нація, у пошуку того, як правильно пам’ятати. Цей пошук проявляється у вигляді прапорців на Майдані незалежності, перейменуванні вулиць, муралів, пам’ятників. Водночас є люди, які шукають це у чомусь зовсім інакшому: у присвячення забігів чи фестивалів. Або у вигляді продовження ідей людини, як наприклад, це сталося з книгарнею «Герої» у Вінниці чи кав’ярнею «Паломник» у Харкові. Або згадаймо ЧекаFest на честь Ірини Цибух та фестиваль пам’яті Романа Ратушного «Протасів Яр». Це все є пам’яттю. Окрім того, пам’ятування може бути продовженням справи. Такий приклад ми бачимо у Госпітальєрів, які зробили евакобус Австрійка на честь їхньої полеглої посестри. Пам’ять — це не спогади про смерть, а спогади про життя людини: що вона любила, кого вона любила, її цінності», — каже Катерина.
Історія Андрія Корнійчука та його сім’ї — це історія про те, як пам’ять перетворюється на дію. Це не про кінець, а про продовження. Автівка, що поїхала на передову завдяки коштам, зібраним на його реабілітацію, — це частинка Андрія, яка допомагає іншим виганяти ворога з української землі. І для Фонду «Повернись живим» є честю бути частиною цього.
В пам’ять про Андрія Корнійчука, що поліг в російсько-українській війні 22 червня 2025 року.
Текст і фото надані БФ «Повернись живим»
