Вона була реставраторкою, але з початком повномасштабного вторгнення вирішила повністю віддатися важливій справі – створенню нових кінцівок для бійців з ампутаціями. У інтерв’ю спеціалістка з протезування верхніх кінцівок у Національному реабілітаційному комплексі Unbroken Оксана Лехняк розповіла, як опинилася в цій сфері, чи важко їй було опанувати нову професію, як отримати протез в Unbroken та чому інколи краще обрати механічні протези замість біонічних.
Чому вирішили займатися протезуванням?
До початку війни я була художницею, спеціалізувалася на реставрації творів мистецтва, зокрема, кам’яних виробів. Також займалася розписом одягу та взуття на замовлення. Однак з початком повномасштабного вторгнення я вирішила волонтерити. Багато моїх друзів пішли на фронт, і я почала допомагати їм – продавала розмальовані тубуси на аукціонах, а кошти йшли на забезпечення підрозділів: від купівлі автомобілів до аптечок.
Після загибелі мого брата на війні я відчула, що волонтерства недостатньо. Я побачила оголошення, що центр Unbroken шукає людей для навчання протезуванню. Спочатку я просто прийшла на співбесіду, щоб подивитися, чи зможу я це робити. Перші два місяці я працювала на волонтерських засадах, щоб зрозуміти, чи підходить мені ця робота. Моя освіта реставратора дозволяла мені працювати з різними матеріалами, такими як гіпс і смоли, тому технічний бік виготовлення протезів мені був зрозумілий. Але медична частина потребувала додаткового навчання.
Коли керівництво побачило, що я маю потенціал, мені запропонували офіційне працевлаштування з можливістю продовжувати навчання. З липня 2024 року я офіційно працюю в Unbroken і вже відвідала багато навчальних програм як в Україні, так і за кордоном. Я постійно вдосконалюю свої навички і зараз працюю й вчусь одночасно.
Якби не війна, ймовірно, я б ніколи не розглядала цю професію. Це важка робота як фізично, так і морально. Але війна кардинально змінила моє життя, і я вважаю, що зробила правильний вибір. Для того, щоб суспільство рухалося вперед, потрібно змінюватися, а зараз, коли в нашій країні йде війна, усі наші сили мають бути спрямовані на допомогу військовим і ветеранам, щоб вони могли повернутися до цивільного життя. Тому, попри всі труднощі, я щаслива, що обрала цей шлях. Вже більше року я працюю в протезуванні і впевнена, що ми маємо змінювати країну на краще.
Чи важко було навчитися протезуванню, і чи є спеціалізоване навчання для цієї професії зараз?
Якщо є чітка мета і бажання, то, звичайно, можна освоїти будь-яку сферу. Людина здатна навчитися всьому, що вона хоче зробити. Особисто для мене це не було надзвичайно важко, хоча, звісно, кожна професія має свої нюанси, з якими я продовжую працювати й досі. Фізично це важка робота: з одного боку, потрібно вміти технічно виготовити протез, з іншого – вміння працювати з пораненими військовими, що також не є простим завданням. Усьому можна навчитися, якщо є бажання.
Зараз, на відміну від початку війни, коли людей набирали без спеціальної освіти, ситуація змінилася. Держава вже враховує потребу у більшій кількості фахівців у цій сфері, тому в університетах, включаючи медичні, почали вводити спеціальність «Протезист». Раніше таку освіту можна було отримати в Харкові, але зараз її можна здобути в багатьох університетах по всій країні. Також є можливість поєднувати протезування з біоінженерною освітою. Уже зараз, у 2025 році, багато студентів вступають на протезування, щоб отримати повноцінну освіту. Раніше такої можливості не було, але зараз держава створює умови для підготовки спеціалістів, адже попит на них надзвичайно високий через масштаби війни та необхідність якісної реабілітації для поранених.
Як ви допомагаєте пацієнтам адаптуватися до нового життя після втрати кінцівок, враховуючи, що це вимагає не тільки технічних, але й високого рівня емпатійності?
Зазначу, що військові та цивільні, які приходять на протезування, вже пройшли етап реабілітації. Вони отримали початкову психологічну та фізичну допомогу від спеціалістів, таких як фізіотерапевти, ерготерапевти й психологи. Вся команда реабілітологів працює над відновленням як фізичного, так і ментального стану пацієнтів. Тому до нас вони потрапляють у більш стабільному емоційному стані, але, звісно, з кожним пацієнтом треба знайти індивідуальний підхід.
Деякі пацієнти легко йдуть на контакт, а інші не потребують довгих розмов. Це важливо враховувати, адже треба вміти не нав’язувати свою допомогу. Я стараюся бути уважною і слухати, запитуючи, чи потрібна певна допомога, чи є вона доречною для пацієнта. Це важливо – не нав’язувати себе, а аналізувати ситуацію і реагувати відповідно.
Я завжди намагаюся завести розмову не тільки про протезування, але й про їхнє життя загалом, хвилювання, про реабілітацію. Так вони розуміють, що я не просто виконую механічно свою роботу, а справді зацікавлена у їхньому добробуті. Я створюю дружню атмосферу, щоб пацієнти могли відкритися та відчути себе комфортно.
З якими найбільшими викликами ви стикаєтеся у своїй роботі? Що для вас є найскладнішим?
Найскладніше для мене – це не пропускати через себе історії пацієнтів. Спочатку було дуже важко, особливо тому, що багато моїх друзів воюють, і кілька з них загинули. Мій рідний брат також загинув на війні, тому я добре розумію моральний стан цих людей. Спочатку я дуже емоційно переживала їхні історії. Було так, що приходила додому і плакала, розуміючи, через що вони проходять.
Зараз я намагаюся бути більш стриманою. Якщо пацієнт хоче поділитися своїми переживаннями, я завжди готова вислухати. Однак я стараюся підтримувати їх, налаштовувати на позитивний лад, акцентуючи увагу на їхніх досягненнях і прогресі. Вони справді роблять неймовірні речі, і я дуже ними захоплююся. Багато з них дають мені сили і енергію, адже вони – надзвичайні люди. Я стараюся зосереджуватися на позитиві: коли бачу результати своєї роботи, коли бачу, як пацієнти прогресують, це дає мені радість і відчуття того, що я роблю щось важливе. Це вже не просто робота, це частина більшої справи, і це додає сенсу моїй праці.
Чи є у вас пацієнти, чиї історії залишили найбільше враження, які ви ще довго згадуєте? Можливо, це були особливо важкі випадки реабілітації або пацієнти, які не могли змиритися з травмою?
У мене було багато пацієнтів за цей рік, і кожен випадок унікальний. Деякі з них залишили дуже сильне враження. Наприклад, були випадки, коли пацієнти не могли змиритися з втратою кінцівки, бо сприймали це як прояв слабкості. Для них це було важким ударом, особливо для чоловіків, адже вони відчували себе неповноцінними. Це дійсно було складно – спостерігати, як людина не може прийняти свою травму.
Але були й пацієнти, які мене дуже здивували своєю швидкою реабілітацією. Вони настільки сильно були налаштовані на те, щоб навчитися користуватися протезом, що це було для мене справжнім натхненням. Якщо вони не здаються, то я теж не маю права опускати руки.
Наприклад, був 19-річний хлопець, який сказав: «Зробіть мені руку, я хочу повернутися, бо там мої хлопці». Мене це шокувало. У 19 років, коли твоє життя тільки починається, замість того, щоб насолоджуватися студентським життям, ти думаєш про те, як повернутися на війну. Такі історії дійсно вражають.
Чому, на вашу думку, в сфері протезування більше працюють чоловіки, і чи важко жінкам працювати в цій галузі?
Це фізично дуже важка робота. Наприклад, я займаюся виготовленням протезів верхніх кінцівок, бо це менш важко в плані фізичного навантаження, ніж нижні кінцівки. Якщо, скажімо, пацієнт має ампутацію на рівні стегна і важить понад 100 кг, то працювати з таким протезом – це велике навантаження. Потрібно зняти мірку, залити гіпсом, потім обробляти його, затягувати… Уявіть собі, який це важкий процес. Це важка робота, тому більше чоловіків працюють з нижніми кінцівками. Потрібно носити важкі гіпси, вистукувати їх, ламінувати та вирізати обʼємні куксотримачі … це все дуже фізично складно.
Як виглядає процедура отримання протезу в центрі Unbroken? Які етапи проходить пацієнт, щоб отримати протез?
Процес починається після операцій, коли пацієнт працює з хірургами, які формують куксу після травми. Потім, після лікування, пацієнт проходить ВЛК (військово-лікарську комісію), де його спрямовують на протезування. Важливо, що військовослужбовець має право вибирати будь-яку протезну майстерню в країні – його не змушують працювати з якоюсь конкретною.
Якщо пацієнт вибирає нас, то далі на нього чекає кілька етапів. У нас є як стаціонарні пацієнти, так і ті, хто перебувають на лікуванні в інших медичних закладах. Після того, як пацієнт потрапляє до нас, соціальний працівник оформляє скерування на протезування, і над пацієнтом працює ціла команда: фізичні терапевти, ерготерапевти, психологи – всі фахівці, які займаються як фізичним, так і психоемоційним здоров’ям.
Протезування стає можливим через 2-3 місяці після останнього оперативного втручання, коли кукса повністю зажила та сформована. Тільки після цього ми починаємо підготовку до виготовлення протезу. Після того як ми виготовляємо та встановлюємо протез, пацієнт повертається в реабілітаційний центр «Незламні», де з ним продовжує працювати команда реабілітологів, допомагаючи йому освоїти новий протез і відновити фізичне та психологічне здоров’я.
Зазначу, що в медичних закладах України військовослужбовцям і цивільним, які втратили кінцівки внаслідок війни, протези надаються безкоштовно.
Скільки пацієнтів отримують протези в Unbroken щомісяця?
У нас працює команда з багатьох протезистів, і кожен займається своєю частиною роботи. Наприклад, я займаюся верхніми кінцівками, а восьмеро моїх колег працюють із нижніми кінцівками. Якщо говорити про мій досвід, то цього місяця у мене було сім пацієнтів. В середньому, якщо працювати в спокійному режимі, я виготовляю один протез на тиждень, тобто за місяць вийде приблизно 4-5 моїх пацієнтів.
Який процес виготовлення протезу, що проходить пацієнт?
У понеділок, якщо пацієнт вже був на консультації, я знімаю з нього мірки, виготовляю форму з гіпсобинту і заповнюю всі необхідні документи. Тоді я створюю гіпсову модель, шліфую її, підганяючи під розміри. Далі я створюю тестову гільзу з термопластику, який є прозорим, щоб перевірити, чи все правильно підігнано.
На наступний день, у вівторок, пацієнт приходить на примірку тестової гільзи. Це своєрідний прототип, через який я перевіряю, чи правильно зняла мірки. Якщо потрібно, я коригую гільзу. Як тільки ми задоволені результатом, я заливаю в неї гіпс, щоб отримати форму – чистовик, з яким далі працюватиму.
У середу, використовуючи гіпсовий позитив, поверх нього я роблю мʼяку вкладку з гнучкого матеріалу, схожого на силікон, яка вставляється в постійний куксотримач та служить помʼякшенням та своєрідною прокладкою між куксотримачем та шкірою пацієнта. Поверх мʼякої гільзи я ламіную карбоновий куксотримач. Я вирізаю деталі, шліфую краї і готую конструкцію до складання.
У четвер я збираю всі компоненти разом, кріплю їх і перевіряю, чи все працює належним чином. І, нарешті, у п’ятницю пацієнт приходить за своїм протезом, і ми проводимо навчання: як правильно одягати і знімати протез, які є обмеження та інші важливі аспекти користування. Після цього пацієнт продовжує реабілітацію з фізичними терапевтами для подальшого вдосконалення використання протезу.
Тобто якщо в середньому ви працюєте з п’ятьма пацієнтами на місця, а минулого – з сімома, то зараз на вас більше навантаження, так?
Так, наразі навантаження дійсно зросло, оскільки є пацієнти, які повертаються для виготовлення біонічних протезів після того, як спочатку отримали механічні. Крім того, є нові пацієнти, а також ті, хто потребує ремонту, якщо протез зламався чи деякі компоненти вийшли з ладу. Ми даємо річну гарантію на протез, тому пацієнти можуть звертатися за ремонтом безкоштовно. Також, якщо змінюються розміри або кукса, ми виготовляємо нові протези, також безкоштовно, якщо є направлення. Через три роки після використання протезу пацієнти можуть звернутися для виготовлення нового.
Чому потрібно міняти протез через три роки?
Протез має обмежений термін експлуатації. Наприклад, компоненти німецького виробника, які ми використовуємо, мають гарантію на 5 років. Однак за три роки протез може зазнати зносу, і тому після цього часу потрібно виготовляти новий протез. Протягом трьох років, якщо виникають проблеми, можна виконувати ремонт і замінювати тільки певні частини протезу. Якщо протез потребує повної заміни, то виготовляється новий, із заміною всіх компонентів.
Чи є пріоритет у черзі на протезування?
Ні, немає. Пацієнти проходять по черзі, і жодних привілеїв не надається. Ми звертаємо увагу тільки на медичні показники, такі як наявність заживлення кукси або відсутність запалення чи інших ускладнень. Якщо, наприклад, пацієнт потребує додаткової операції, наприклад, для видалення невроми, його запис переноситься, а на його місце йде пацієнт, який готовий до протезування. Все відбувається за медичними показниками, без жодних упереджень.
Чим відрізняються механічні та біонічні протези, і коли краще вибирати один з них?
Держава забезпечує як механічними, так і біонічними протезами, кожен з яких має свої особливості. Переважно механічні протези підходять будь-кому, бо приводяться в дію за допомогою тягового механізму, що не потребує мʼязових імпульсів, як до прикладу міоелектричний (біонічний) протез. Біоніка вимагає функціонування м’язів для активації механізмів протеза, тому якщо після ампутації м’язи не скорочуються, біонічний протез буде непридатним.
Механічні протези дуже надійні: вони не бояться води, бруду, сильних вібрацій і можуть витримати значні навантаження. Це робить їх універсальними і підходящими для будь-якої діяльності. Біонічні протези, хоч і мають високий функціонал, є більш делікатними: вони включають електронні компоненти, які не витримують води і сильних вібрацій. Тому їх необхідно оберігати від дощу та сильних механічних впливів, а також ретельно доглядати. Коли пацієнт вибирає протез, ми завжди зважаємо на його фізіологічний стан та потреби.
Чому пацієнти після механічного протезу часто повертаються за біонічним? Чи можна одразу отримати біонічний протез?
Можна одразу вибрати як механічний, так і біонічний протез, але я часто починаю з механічного, щоб могли навчитись користуватись протезом та адаптуватись до його носіння. Це дозволяє оцінити стан кукси, її об’єми, які можуть змінюватися після тривалого використання протезу. Після цього ми можемо зробити нові мірки і виготовити біонічний протез.
Цей підхід дозволяє уникнути ситуацій, коли пацієнт одразу отримує біонічний протез, але через зміни в об’ємах кукси він може здаватися менш комфортним або не працювати належним чином. Іноді бувають випадки, коли біонічний протез виготовляється разом з механічним, якщо пацієнт терміново потребує обох для активної діяльності.
Як ви оцінюєте стан протезування в Україні та основні проблеми цієї сфери?
Я тішуся, що протезування стало пріоритетним питанням у нашій країні. За останні роки в Україні було створено багато центрів реабілітації і протезування, і в цілому галузь розвивається значно швидше, ніж раніше. Однак, попри успіхи, нам все ще не вистачає фахівців у цій сфері. Більше людей повинні отримати професійну освіту в галузі протезування, щоб задовольнити зростаючий попит.
Також дуже важливо, щоб протезування супроводжувалося комплексною реабілітацією, адже тільки тоді ветерани можуть успішно повернутися до цивільного життя і відновити свій повноцінний рівень функціонування. Ми маємо великий практичний досвід, і вже можемо ділитися ним із іноземними колегами. Але необхідно також значно покращити теоретичну базу та навчати більше фахівців для подальшого розвитку цієї сфери в Україні.
Фото надані спікеркою
Підтримка організації була частково надана Програмою професійних стипендіатів, яка спонсорується Бюро з питань освіти та культури Державного департаменту США, адмініструється Американськими радами з міжнародної освіти.
