«Я поставив собі дедлайн: до Нового року знайти роботу. Не вклався. І тільки потім зрозумів, що пошук роботи – це теж робота».
Коли Василь Созенський звільнився зі служби, у нього вже був чіткий план. За плечима – майже чотири роки у війську, служба в бойових підрозділах, робота у військовому шпиталі, посада начальника медичного підрозділу спеціальних операцій ГУР. До війни – успішна кар’єра лікаря-невропатолога у Києві.
Здавалося б, людина з таким досвідом не повинна мати труднощів із працевлаштуванням. Але реальність виявилася складнішою.
«Було багато тривоги. Ти виходиш зі структури, яка багато років визначала твоє життя. У цивільному світі все інакше. Тут ніхто тебе не чекає і ніхто не каже, що робити далі».
Найскладнішим для Василя стало навіть не знайти роботу, а дозволити собі змінити напрямок.
Після років практичної медицини він зрозумів, що більше не хоче працювати лише лікарем. Робота у шпиталі залишила після себе сильне професійне вигорання. Натомість під час служби він відкрив для себе інший напрямок — управління.
«Начмед – це вже не тільки медицина. Це організація процесів, відповідальність за людей, прийняття рішень. Мені це стало цікаво».
Ще до звільнення він вступив на програму з управління охороною здоров’я, а також здобув освіту у сфері публічного управління. Проте навіть із новими знаннями залишалося головне питання: як переконати роботодавця, що військовий досвід можна конвертувати в управлінський?
І тут почалася друга робота. Пошук роботи. Співбесіди. Резюме. Вакансії. Сумніви.
«Я ходив на всі співбесіди. Навіть на ті, які здавалися безперспективними. Мені було важливо рухатися вперед і отримувати досвід».
Іноді це були маленькі клініки, де навіть не було електронної медичної системи. Іноді — великі організації з кількома етапами відбору. Були відмови. Були сумніви. Були моменти, коли здавалося, що досвіду недостатньо. Саме тоді Василь звернувся до кар’єрних консультацій UNIT 6.0.
Разом із кар’єрним консультантом вони розбирали сильні сторони, прописували кар’єрні цілі, готувалися до співбесід і вчилися правильно ставити запитання — не лише роботодавцю, а й самому собі.
«Мені не сказали, яку роботу обирати. Мені допомогли зрозуміти, що саме для мене важливо».
Особливо цінним для нього став принцип «рівний рівному». Консультант також був ветераном. Вони мали схожий досвід служби, схожі переживання та схожі питання щодо майбутнього.
«Він розумів ті речі, які не треба було пояснювати».
Зрештою одна зі співбесід змінила все. HR-зателефонувала Василю через резюме лікаря-невропатолога. Під час розмови він згадав, що також розглядає керівні посади. Виявилося, що в клініці саме шукали керівника філії, хоча вакансія ще навіть не була опублікована.
Попереду були співбесіди, тести, знайомство з командою та кілька етапів відбору. Сьогодні Василь очолює клініку Святої Параскеви у Києві та продовжує працювати лікарем-невропатологом.
Проте найважливіший висновок він зробив не про кар’єру. А про сам процес переходу.
«Після служби здається, що треба дуже швидко отримати результат. Але насправді потрібно дати собі час. Не лежати й не чекати, але рухатися у власному темпі. Якщо ти йдеш – рано чи пізно прийдеш туди, куди потрібно».
Іноді пошук роботи – це не шлях до нової посади. Іноді це шлях до нового розуміння себе.
Фото надані Unit 6.0
