Ірина Васечко – бойова медикиня, сержантка і молода мама, яка пройшла через випробування війни, допомагаючи своїм побратимам у найскладніші моменти. У своїй новелі «Позивний Кнопка» для збірки Voices of defenders vol.1 вона розповіла, як потрапила на фронт, про свій перший виїзд на евакуацію в Бахмуті й те, як війна не лише забрала в неї близьких, а й подарувала сім’ю.
Історія Ірини, як військовослужбовиці, почалася з початку повномасштабного вторгнення. Спершу, коли російські війська вторглися в Україну у 2022 році, вона не розуміла, як правильно діяти, адже ситуація була новою для всіх, одна точно знала, що залишитися осторонь вона не може.
«У мене є медична освіта, і я відчувала, що повинна діяти, але що саме робити – не знала», – пригадує Ірина.
Вона звернулася до ТЦК та СП, але їй одразу відмовили. Тоді чимало добровольців вирушило на фронт, тож потреби долучатися Ірині не було. На певний час вона облишила цю ідею, однак після звичайної прогулянки з собакою вона зустріла свого друга з позивним «Одеса». Він на той час вже служив і сказав, що його піброзділу бракує бойового медика, тож надав контакт Ірини начальнику медичної служби роти. І вже за кілька днів «Кнопка» долучилися до лав 125-ї бригади ТРО.
«Я насправді взагалі не шкодую про це рішення. Якщо б можна було повернути час назад, то я б зробила так само. Війна занадто багато дала мені хороших людей, і ці емоції не можна втратити», – поділилася Ірина.
«Одеса» – один з її побратимів, який був світлою людиною, трагічно загинув. Ірина описує його як молодого та позитивного хлопця.
«Ми знали, що він поранений, але евакуювати його не було можливості. Всі думали, що все обійдеться, але він загинув. Цей момент болить досі», – ділиться Ірина.
Це одна з тих трагедій, які важко описати словами. Ірина не могла не згадати «Одесу» у своїй новелі, адже його історія залишила в її серці відбиток.
«Таких, як він, дуже багато. І багато моїх знайомих, з якими ми спілкувалися ще до війни, теж загинули. Але писати про це дуже важко. У моєму творі я намагалась передати ці моменти, але зрозуміла, що не можу все передати. Я хотіла, щоб кожен читач знайшов щось своє у цій історії – свій спогад, своє розуміння, свою надію. Бо кожен військовий, де б він не був і що б не робив, завжди знаходить щось своє», – зазначила жінка.
Для медиків війна – це не лише фізичні поранення, але й постійні моральні труднощі. кожен день є новим викликом. За словами Ірини, кожен день приносить нові труднощі, оскільки ти не знаєш, що тебе чекає далі. Одного дня вона може сидіти цілий день за комп’ютером, вносячи дані про поранених, адже документальна робота не припиняється, і її дуже багато.
«Її справді дуже багато, і я сподіваюся, що медики оцінять це, бо навіть коли відбуваються штурми, коли багато поранених, ти все одно змушений вести документацію. Ти не встигаєш і допомагати, і все це писати», – розповіла вона.
«Кнопка» розповіла, що буває так, що один день ти просто сидиш за столом і описуєш поранених, заповнюєш документи, а наступного дня доводиться цілий день проводити в морзі. За її словами, до цього всього звикаєш, але найбільше складнощів виникає, коли їй повідомляють про поранених.
«Найскладніше – це коли тобі повідомляють про поранених, називають лише прізвища, але не кажуть, який саме діагноз. Ти не знаєш, який тип поранення, і для мене найважче було почути позивний свого знайомого, друга. Ти намагаєшся дізнатися діагноз, питаєш у всіх, але всі мовчать, бо ніхто точно не знає. І часто буває так, що рацією повідомляють про акустичну травму, а насправді людина отримала серйозніші пошкодження, її неможливо врятувати», – додала вона.
Ірина додала, що найважче для неї було не знати діагнозу поранених. Ти сидиш і не знаєш, що буде далі, але зрештою до всього звикаєш. Вона згадала трагічний випадок, коли в один день загинули троє хлопців від однієї міни. Це було важко не лише через їх загибель, а й через те, що три підрозділи залишилися без своїх командирів. Ірина допомагала впізнати їх у морзі, а потім ще кілька днів важко було прийняти втрату.
Незважаючи на всі труднощі, саме на фронті Ірина зустріла своє кохання. Її чоловік повернувся до України з Польщі в перші дні війни. Ірина і він стали частиною одного батальйону. Спочатку вони не звертали одне на одного увагу, але потім все змінилося.
Через кілька місяців, після того як вони пережили разом багато важких моментів, їхні стосунки зміцніли, і чоловік зробив їй пропозицію. Вони одружилися після того, як пройшли через Бахмут.
«Ми іноді жартуємо, що вищі сили вирішили, що їм набридло нас захищати поодинці, і вони звели нас разом, щоб ми один одного захищали, бо їм набридло за нами дивитися обома», – додала жінка.
Щодо того, чи стало важче служити через їх стосунки, Ірина зазначила, що багато людей переживали з цього приводу. Вона пояснила, що основне правило для медиків – не бігти на допомогу, керуючись емоціями. Потрібно завжди зберігати холодний розум і приймати обдумані рішення. І командири, й інші військові були проти їхніх стосунків, бо боялися, що вона буде ухилятися від виконання своїх обов’язків, захищаючи чоловіка.
«Я знала, що він розумний, що він повернеться, що все буде добре. Але є люди, які не мають такої сили волі, і я більше переживала за них. Тому більше хвилювалася за тих, хто може не витримати – за тих, у кого може зламатися психіка. Це великий стрес, і треба допомагати таким людям. Тому за нього, я не переживала більше ніж за інших», – пояснила Ірина.
«Кнопка» впевнена, що важко переживати не лише втрати, але й повсякденний стрес, коли кожен день може бути останнім. Проте вона знаходить надію і силу в своєму служінні. Вона бачить, як важливо підтримувати інших, адже часто саме ці маленькі моменти підтримки рятують життя.
Слухайте новелу Ірини в аудіоформаті та дізнайтесь більше про її переживання під час війни у тексту за посиланням.
Зазначимо, що Voices of defenders vol.1 – проєкт зі створення збірки новел, що робить чутними голоси українських ветеранів. Щорічно планується випуск друкованої та аудіо збірки: 10 авторів текстів та 10 акторів озвучення. Друковані збірки та плейлисти розповсюджуються у безкоштовному вільному доступі. Також буде переклад англійською та данською мовами, аби в майбутньому ветерани з Данії та інших країн могли озвучити історії наших захисників.
Фото надані спікеркою або з її соцмереж
