Війна змінила життя кожного українця. Вона торкнулася усього, що нас оточує і навіть у тих містах, де не лунає тривога щодня. Однак, справді відчутно повномасштабне вторгнення вплинуло саме на бізнес в Україні, адже стало складніше отримувати певні товари, багато чоловіків та жінок залишили домівки, аби захищати свою країну на передовій. Однією з причин закриття деяких проєктів стало зменшення попиту та, відповідно, зменшення прибутку.
Та усі ці причини не завадили відчинити свої двері новій кав’ярні у Львові. У цьому місті їх безліч, вони популярні, але чим саме ця відрізняється від інших? Все просто – її засновниками стали двоє хлопців-ветеранів російсько-української війни та назвали її «Кава Мілітарі». Частину свого прибутку бізнес віддає на потреби ЗСУ, а ветеранам АТО пропонують знижку. Це, фактично, єдина така кав’ярня у Львові, адже попередня кавова локація відкрита Ігорем Фльорко та Ростиславом Грицьківом по франшизі була зачинена в лютому. Як усе відбувалося та про закулісся роботи ветеранської кав’ярні розповів один зі співзасновників – Ігор Фльорко.
– Раніше у вас вже була кав’ярня на Городоцькій, однак це була франшиза. Зараз це власний бізнес, правильно?
– Правильно, трохи схожа назва, але наповнення буде інше.
– Чому ви зачинили попередній заклад і як виникла думка розпочати власну справу в такий непростий час?
– Ми зачинилися через просту причину – почалося повномасштабне вторгнення і не було змоги продовжувати вести справи, бо кав’ярнею займався я і мій товариш. Він поїхав до Києва, в ТРО «Азов», а я – у 80-ту бригаду. 24 лютого я ще встиг зачинити кав’ярню, забрати якісь потрібні речі, вивезти їх на склад. У нас, в принципі, були працівники, які могли працювати, але не було адміністратора, який контролював би це все. А, якщо про наступну частину питання, то так сталося. Нам пощастило. Я почав замислюватися над тим, що було би круто, якби наша справа була живою під час того, як ми на війні. Це було б на радість іншим. Бо зараз зрозуміло, що ми говоримо не про гроші. І наш товариш, який веде свою справу у сфері кави, має власні курси по бару, сам смажить каву, дуже толковий чолов’яга. У нього з’явилося трохи більше вільного часу і він сказав нам: «Давайте, хлопці, я буду займатися справами кав’ярні» і я погодився, адже якраз про це думав. Тому наші думки та бажання так збіглися. У нас були попередні домовленості про місце розташування закладу і його концепцію. Тому наш товариш, Михайло, зайнявся цією справою і відкрив кав’ярню.
– Все-таки це для вас не просто бізнес, а більше про кавове мистецтво?
– Так, це щось більше. І це зрозуміло, бо гроші на цьому не заробиш. З однієї сторони це тому, що це не є надто прибутковий бізнес. Але для нас це більше можливість транслювати якісь свої думки, погляди, бути дотичними до хороших справ, навіть перебуваючи на фронті. Ми можемо придумувати якісь акції, робити свої збори коштів чи колаборації з іншим ветеранським бізнесом. І все воно має якусь свою цінність. Не просто, щоб кав’ярня собі працювала. Це не для нас.
– Чи були у вас якісь труднощі під час відкриття такого закладу? Бо це все-таки кав’ярня і кав’ярня у Львові. Як усе відбувалося?
– Насправді, поштовх дало саме відкриття першої точки по франшизі «Ukrainian Military Coffee». Напевно, це непогана така реклама тоді вийшла з тим килимом у вигляді прапора ДНР. Ну і так само наш плюс в тому, що ветеранського бізнесу у Львові небагато, тим паче у кавовій сфері, тому наша відмінність від інших кав’ярень була очевидною від самого початку. А далі справа за малим – робити смачну каву і, щоб люди хотіли повернутися знову, а не просто прийти і дати гроші на ЗСУ, і більше не повернутися, бо кава не смачна. Адже ми, в принципі, вчилися перед цим. Я попрацював рік часу у сфері приготування кави і думаю, що мого досвіду достатньо для того, щоб робити смачну каву. Це було ще на першій точці. А зараз у нас працюють люди, які знають свою справу, тому з цим все точно добре.
– Ідея з килимом у вигляді російського прапора у день відкриття уже як ваша фішка. Були якісь цікаві історії пов’язані з нею?
– Так, ми зшили його зі шматків тканини, бо ніде зараз його не знайдеш. Взагалі насправді забагато уваги до цієї ганчірки. Це був просто символізм, ми показали своє зверхнє ставлення до країни-агресора. З цікавого, то я не був впевнений, що його варто стелити на відкриття. Ми зробили декілька фото і на одному з них я стою на ньому і закликаю всіх відвідати кав’ярню. Я переживав, що хтось сприйме це неоднозначно, типу: «що ви робите, завтра сюди ракета прилетить». Тому ми вирішили подивитися на реакцію людей і на саме відкриття, можливо, не будемо його стелити. Бо нам було справді було байдуже на ці ганчірки. Але воно доволі добре сприйнялося і перед відкриттям до мене писали деякі журналісти: «Ну що, буде ця ганчірка у вас чи ні?». А я запитував: «А якщо не буде, то ви не прийдете?». І вони хотіли, щоб вона таки була. Тобто людям це сподобалося, людям хотілося чогось такого незвичайного, бо ж не щодня ти потопчешся на прапорі росії. Тому всі сприйняли це доволі добре. Більше навіть гості кав’ярні спонукали його постелити, ніж моє власне бажання.
– Цього разу це вже ваша власна кав’ярня, які емоції та почуття у вас були при відкритті?
– Якихось особливих емоцій, що це суто власна справа, не було. Мабуть, це все вже пройшло, чогось особливого у мене не було. Я просто радів і, відверто, отримував задоволення від дня та тієї кількості людей, яка прийшла. Мені подобалася атмосфера. Я приїхав у відпустку і просто цей день мені запам’ятався, він був крутий, насичений позитивними емоціями, а мені цього трохи бракувало. Тому я отримував задоволення від самого процесу, не замислювався про якісь більші речі, як воно там далі чи, що це моя власна справа. Та і, напевно, якщо все буде добре, то буде і друга така кав’ярня, і третя, і четверта.
– Які у вас плани на майбутнє? Рано чи пізно війна закінчиться, чи хотілось би вам далі розвиватися у цій сфері?
– Я до кінця не впевнений насправді. З однієї сторони, мені хотілось би доробити цей задум, не просто відкрити дві-три і більше кав’ярень, а створити цілу франшизу закладів з таким ідеологічним підтекстом, наповненням. І я впевнений, це щось нове, такого ще немає. З іншої сторони, маю трохи інші плани, думаю, що я активно буду долучатися до різного роду процесів життєдіяльності міста, оскільки громадська діяльність не є мені чужою. Адже я точно не зможу займатися однією лише кав’ярнею. Тому мої плани – це постаратися поєднати бізнес і громадську діяльність.
У такий складний час справді важливо вміти не забувати про звичайні речі, як насолодитися якісною кавою і цим підтримати Збройні сили України. Тож сподіваємося, що плани засновника кав’ярні, Ігора Фльорко, втіляться в реальність найближчим часом і «Кава Мілітарі» не обмежиться одним закладом.
