Налагодити контакт із ветеранами та ветеранками після тяжкої травми досить складно, оскільки людина може не йти на контакт, не мати бажання спілкуватися, або ж бути закритим. Психотерапевтка Доступно.UA, Оля Ложкова ділиться рекомендаціями, як рідним налагодити цей контакт.
Психологиня зазначає, що будь-яка травма, є небажаною подією, яка трапилася із людиною, особливо, якщо це поранення, яке відбулося на війні. Сила емоційної реакції військового/ї на травму залежить від її складності, так й від особистості психіки самої людини, тому немає «універсальних фраз» якими варто спілкуватися. Більш того, слід уникати шаблонів «все буде добре» чи від ідей, що саме треба сказати, оскільки вони пусті, а за ними стоїть тільки розгубленість та тривога.
Як же тоді бути?
Пам‘ятати, що перед вами насамперед людина. Не тільки поранений військовий/а, а людина зі своїми почуттями, потребами й бажаннями. І ви, відвідуючи, не знаєте, що хоче почути ця людина і про що говорити. Але у ваших силах бути до неї уважними й дізнатися про це.
Важливо! Слід зберігати внутрішній спокій і привітність. Бути підтримкою і опорою для військовослужбовця/иці, а не навпаки. Він(а) не повинен втішати стурбовану матір і заспокоювати власних друзів. Як і усякій пораненій людині вперш за все потрібні піклування і турбота. Але лише в тому вигляді, у якому потребує саме ця людина.
Потрібно говорити про свої теплі почуття, будьте поруч, слухайте людину навпроти вас. І стане зрозуміло, як ви можете розрадити. «Привіт, як ти? Я так рад/а тебе бачити. Я так скучив/ла. Як ти себе почуваєш?»
У жодному разі не треба тиснути з питаннями чи порадами. Дуже важливо звертати увагу на прості життєві потреби. «Чи принести щось? Чи добре про постраждалого/ої піклуються?»
Не спішіть висловлювати співчуття, якщо вам не пожалілися, це може стати тригером.
Дуже добре, якщо ви замість цього спитаєте «як ти справляєшся?» І вже з відповіді буде зрозуміло, про що говорити далі, співчувати чи ні. А можливо і варто підбадьорити. Якщо хочете підбадьорити людину — похваліть її, скажіть, що вона молодець.
«Не потрібно намагатися підтримувати людину до того, як вона не дасть знати про цю потребу. Можна поцікавитися, як це з ним/нею трапилося. Хтось охоче розповідає, а хтось ні. Потрібно бути готовим, що постраждалий/а може не захотіти відповідати. І це ок. Поважайте це бажання», – зазначає психологиня.
Бувають, також, такі ситуації, коли з вами взагалі не захочуть розмовляти, і до цього ставитися з повагою та розумінням, зберігайте доброзичливість спокій, привітність, поважайте стан і бажання постраждалого/ї, і уважно слухайте. Тоді налагодження контакту не примусить себе чекати.
Жаліти військовослужбовця/ицю недоречно. Співчувати — так. Але не жаліти. Постраждалий і так жертва жахливих подій. Жалість лише підсилить відчуття жертовності. А ось розділити біль, поспівчувати, що таке трапилось, бути поруч без зайвих підбадьорювань і порад — це має велику цінність
Читайте повну версію матеріалу за посиланням.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Протезування: що варто знати ветеранам та ветеранкам.
1 коментар