У Львові працює особлива майстерня кераміки, яку заснували митці Наталія Курій-Максимів та Максим Максимів. Це місце стало не лише творчою майстернею, а й своєрідним простором підтримки для ветеранів, які повертаються до цивільного життя після війни.
Максим Максимів — художник-графік, ветеран, який захищав Україну на Запорізькому напрямку. У червні минулого року під час бою він підірвався на міні, рятуючи побратима, і втратив праву ногу. Після лікування та реабілітації він повернувся до мистецтва, створюючи артоб’єкти — розписуючи коробки від патронів та гільзи. Часто до нього звертаються волонтери, аби потім використати розписані гільзи в благодійних аукціонах.
Його дружина, Наталія Курій-Максимів, художниця-керамістка, працює з глиною та склом. Разом вони створили власну майстерню, де виготовляють авторські керамічні вироби.
«Це справа, якою ми займалися завжди. Поранення не стало перепоною — ми продовжуємо творити», — розповідає Максим. Його мистецька кар’єра розпочалася ще в дитинстві. Він навчався у художній школі, а у 2004 році познайомився з Наталією. Разом вони організовували виставки, зокрема у Львові та Дрогобичі.
«Ідея виникла тоді, коли ми побачили, наскільки важливо для людей, які пережили бойові дії, мати можливість працювати руками, створювати щось власноруч. Це допомагає впорядкувати думки, відволіктися, знайти новий сенс», — розповідає Наталія Курій-Максимів.
В асортименті є чашки, тарілки, блюдця, дзвоники, підвіски, а також картини на склі. Окреме місце займає кераміка зі святковими мотивами: різдвяні прикраси, великодні композиції, весняні коти.
«Найбільше ми працюємо під замовлення, адже маємо свою аудиторію, яка нас підтримує. Це здебільшого постійні клієнти, які через сарафанне радіо дізнаються про нас і повертаються щороку», — ділиться Наталія.
Процес виготовлення кераміки — це не лише мистецтво, а й клопітка праця, яка потребує досвіду та уваги до деталей. Наталія пояснює, що їхні техніки еволюціонували з роками. Спочатку вони працювали з простішими виробами, а тепер якість виробів значно зросла. Вона наголошує, що кожна робота є унікальною, навіть якщо має схожий дизайн.
Цікава історія пов’язана з набором ялинкових прикрас «Вертеп». Колись чоловік Наталії розбив її картину на склі, після чого він вирішив відтворити її персонажів у кераміці. Так з’явився цей набір, який став надзвичайно популярним. Його замовляють протягом усього року.
Крім виробництва, майстерня також проводить майстер-класи. Наталія активно працює з ветеранами, їхніми сім’ями, дітьми ВПО. Особливе місце займає співпраця з музеями, де відвідувачі можуть одночасно оглядати експозицію та створювати власні керамічні вироби.
«Для мене важливо не лише продавати кераміку, а й ділитися своїм мистецтвом. Люди на майстер-класах можуть знайти нове хобі або просто відволіктися від буденності. Це справжня арт-терапія», — ділиться Наталія.
Попри всі труднощі, особливо під час війни, коли чоловік Наталії пішов на фронт, вона змогла зберегти майстерню. Робота стала для неї підтримкою та способом допомагати іншим. Виручені кошти часто йшли на потреби військових, а сама вона змушена була освоїти всі технічні моменти виробництва.
Майстерня має постійних клієнтів, які замовляють вироби через соцмережі та сайт. Продукція реалізовується не лише у Львові, а й в інших містах України та за кордоном. Попри можливість масштабування, подружжя воліє зберегти авторський підхід до кожного виробу.
«Це мистецтво, а не фабричне виробництво. Ми хочемо, щоб кожен виріб був унікальним», — наголошує Наталія.
Майстерня розвивалася поступово, і з часом митці виробили власні техніки. «Ми багато експериментували, шукали свою техніку, робили помилки, але з кожним роком наша кераміка ставала якіснішою», — ділиться Наталія.
Наталія розповідає, що на початку повномасштабного вторгнення вона більше займалася живописом, малювала картини, зокрема янголів. «Мені зараз трохи важко малювати під час повномасштабної війни, але тоді я створила кілька таких робіт», — зазначає вона.
Особливо запам’яталися замовлення від родин військових. Мама одного військового замовляла янголів для свого сина, як згадує Наталія. Крім того, її чоловік Максим присилав їй дощечки від набоїв, які вона розписувала. Всі ці янголи вже знайшли своїх власників.
Перші місяці повномасштабної війни вона провела за кордоном разом із сином — Максим наполіг, щоб вони виїхали хоча б на місяць. Там вона також багато малювала.
«Я знайшла фарби, купила їх і почала малювати янголів України. Це допомагало впоратися з відчуттям безсилля, адже тут, вдома, відбувалося стільки подій, а я не могла нічого зробити», — зізнається Наталія.
Одним із вирішальних моментів для її повернення став випадок у квітні 2022 року. «Українці з Дніпра замовили у мене картину. І я подумала: якщо люди навіть у такий час хочуть мистецтва, значить, воно потрібне. Тоді я вирішила, що пора повертатися», — розповідає вона.
Подружжя мріє продовжувати творити, розвивати майстерню, розширювати аудиторію, але водночас зберігати унікальність кожного виробу.
«Я мрію в майбутньому відкрити арт-центр, можливо, присвячений ветеранському мистецтву. Хоча він не обов’язково буде лише для ветеранів. Я уявляю це місце як простір для творчості, де проводитимуться майстер-класи з арт-терапії, виставки та презентації робіт митців-ветеранів. Розумію, що для цього потрібні значні фінансові вкладення, багато часу та зусиль. Але, можливо, вдасться залучити грантову підтримку. Хотілося б відкрити такий центр у Львові, адже тут є запит на подібні ініціативи», — поділилась Наталія.
Ветеранська майстерня кераміки подружжя Максимів у Львові — це не лише про ремесло, а й про силу духу, про взаємну підтримку і відродження через творчість.
Фото: «Ветеран Медіа»
