Кава мілітарі

“Я постійно думаю, чи це нормально”: історія Максима Килимника – бійця з 3-ї ОШБр 

Російсько-українська війна змінила життя багатьох українців змусивши тримати опір російській агресії, як на передовій, так і в тилу. Хтось пішов у військо, хтось обрав волонтерство, а хтось втратив домівки та близьких. Кожна історія інша, але полягає вона в одному: в силі змінити своє життя та діяти, щоб не втратити волю. У цьому матеріалі команда “Ветеран Медіа” поділиться історією бійця 3-ї ОШБр – Максима Килимника, підприємця з Києва, який поділився своїм досвідом служби у територіальній обороні, добровольчому об’єднанні та у 3-ї штурмовій бригаді. 

Історія Максима

Максим Килимник – військовослужбовець 3-ї окремої штурмової бригади який став військовослужбовцем на початку широкомасштабного вторгнення. До 24 лютого 2022 року, він проживав у Києві, був власником мережі магазинів мобільних аксесуарів. Коли розпочався наступ російських військових, Максим доєднався до Сил територіальної оборони столиці. 

“На початку широкомасштабного, я думав що робити далі: їхати до кордону, або ж вступати у добровольчі формування для оборони України. І я зрозумів, треба іти у військкомат та записувати у ТрО. Тоді я потрапив до територіальної оборони міста Києва, де видали РПК 6 магазинів і набої. На наступний день, я вже разом з іншими бійцями виїхали ближче до Мощуна”, – пригадує боєць.

За час перебування у ТрО, Максим прийняв учать у підготовці лінії оборони під Мощуном, а також в кількох локальних конфліктах під Пуще – Водицею і Ірпенем.  Але за пару тижнів, він захворів та повернувся назад до міста, щоб дістати медикаменти. Після повернення до Києва, він вирішив  доєднатися до групи “Патріот”, що базуватись у Боярці. Саме у групі добровольців “Патріот” Максим мав перший бойовий досвід з безпілотного літального апарату Mavic. 

“30 березня, у селі Дмитрівка, неподалік тієї ж Житомирської траси мені і ще одному хлопцю дали керувати мавіком, бо я один в групі, хто мав довоєнний досвід його пілотування. Тоді ми вже почали використовувати його для моніторингу і знищення цілей”, – додає він. 

Ще понад місяць Максим брав участь в зачистці територій, пошуку тіл та могил, які залишали після себе росіяни. У січні 2023 року захисник поїхав на навчання у Велику Британію, де пробув близько місяця. Після повернення в Україну, потрапив у резервну роту, де записувався у всі види військ, щоб не перебувати у тилу. 

“Я вписував своє ім’я до всіх, хто приходив із запитом потреби бійців: ПЗРК, мінометники, піхота. І понад тиждень чекав, коли мене нарешті відправлять хоч кудись. В мене був друг “Буржуй” в 1-му механізованому батальйоні, який вже був на Бахмутському напрямку і отримав поранення. Наступного дня прийшов військовий, який збирав добровольців для підтримки 1-ї ОМБ на Бахмут, оскільки там була дуже тяжка ситуація. І ось я вже потрапив у 3 окрему штурмову бригаду”, – розповідає боєць. 

Вранці 4 квітня 2023 року Максим уже виїжджав у місто Бахмут де тривали бої.

“Ми вели важкі ар’єргардні бої, в будинках, які були в напівоточеннях на дуже близьких дистанціях. Під час бою, часто перекидувалися гранатами, одна з яких була з хлорпікрином. ЇЇ закинули мені біля ноги, саме тоді я надихався цих випарів, що сильно пошкодило мої дихальні шляхи”, – пригадує Максим.

Окрім хімічного отруєння внаслідок випарів від гранати, ще на навчанні у Великій Британії, він отримав травму, яка теж повпливала на загальний стан здоров’я бійця. 

“На навчаннях у Британії, я отримав травму, внаслідок чого пошкодив собі хребет, потім були періодичні болі, які переросли у хронічні. Також у мене затиснута діафрагма, що теж повпливало на мій стан здоров’я. Медики сказали, що це проблеми з нервовою системою, спинним мозком та з нервовими закінченнями. Це все від перевантаження, і тому мені треба проходити довгу реабілітацію”, – ділиться Максим.

Після обстеження у лікарів, бійця направили на реабілітацію, і він періодично їздив у Київ. Хоч реабілітація Максима досі триває, він перебуває на нулі зі своїми побратимами, періодично виїжджаючи на терапії для лікування.

Спогад з Авдіївки

За увесь час перебуванні на фронті, Максим чітко згадує саме день, коли він разом із побратимами дислокувалися в Авдіївці. І запам’яталася йому така історія:  ”Коли ми з хлопцями заходили в місто, там було дуже багато новачків, які і без того були під враженнями перших виходів бойового зіткнення. Ми зайшли на коксохім “Авдіївський коксохімічний завод”, в останні його дні перебування українському контролі. Нашим завданням було – штурмувати дві вулиці, у двох рядах будинків, де міг би перебувати ворог. Я  біг прямо через дорогу, бо моя сторона вулиці була дальня. Тоді ж у повний зріст перед мною падає 120 мм міна, саме тоді, я відчув тепло, яке йшло від неї. Впав і сиджу, дивлюся навкруги, і бачу напарника, який отримав поранення. Далі ми займаємо вулицю і зачищаємо будинки, при обороні будинку за метр біля мене головний сержант – 300. Парамедик – 300. А де мій осколок? Я думаю все це – накопичувальний ефект”. 

Про тригери

Максим часто висвітлює у своїх соціальних мережах реакцію на тренди, які ширяться мережею, таких як “будні ухилянта”.  ”Є частина людей у нашому суспільстві, яким зручно приймати вкиди російської пропаганди. А вона (ред. – російська пропаганда) знає, де знайти правильне місце для маніпуляції, щоб морально виправдати страх людей до залучення до будь-чого. Або ж виправдати небажання брати участь у цій війні. Це зручніше взяти таку позицію. В історії України є “плебс”, яким легше прийняти цю риторику, де вони думають, що все знають. Беручи собі за основу ідеологію цієї маніпуляції, і не маючи ніякої самосвідомості. Хоча, я не бачу нічого у тому, щоб признати, що “мені страшно, і я боюся воювати”, бо це нормально. Завжди є інша функція для підтримки, є технічне забезпечення, тил і подібне. Але гордість за те, що ти “ухилянт” – це комфортна тема для ворога, яка демотивує бійців та розколює бачення цієї війни та її основної мети: зберегти українську ідентичність та волю. А також те, щоб потім не бути “м’ясом” російської армії у її подальших війнах проти інших країн”, – розповідає він. 

Також, захисник зазначає, що сьогоднішня ситуація у інформаційному полі досить напружена, через акцент на діях ТЦК та СП:  “Я проти порушення прав чи перевищення повноважень, але людям треба зрозуміти одну річ – війна триває, і нам потрібні люди. Сьогодні всі конфлікти з ТЦК відбуваються через закон про мобілізацію, люди зобов’язані йти у військо. Якщо раніше вони могли ‘петляти’ і кричати ‘вперед, вперед. Контрнаступ!’, то зараз, коли їм самим треба йти на фронт, настрої в тилу різко змінилися на ‘переговори’, ‘корупція’ й ‘ми не будемо воювати до останнього українця’. Як я бачу, суспільство чітко поділилося за принципом 20/80. 20% воюють, донатять, волонтерять. 80%, у кращому випадку, раз на кілька місяців скидають 1-2% від свого доходу на ‘хайповий збір’ і виставляють це в соцмережах як індульгенцію ‘ось я причетний до цього’. А далі живуть безтурботним життям, виправдовуючи свою бездіяльність. Це результат ‘прогалини’ в інформаційній війні. Спочатку було 20% активних патріотів, 20% ‘малоросів’ і 60% невизначених. Ті 20% активних здебільшого воюють або загинули. За майже три роки вторгнення, через дію роспропаганди, більшість із тих 60% невизначених починає переходити до тих 20% ‘малоросів’.”

Збір на FPV- дрони.

Попри активну участь у російсько-українській війні, Максим часто доєднується до зборів для підтримки 3-ї окремої штурмової бригади, а також відкриває власний збір при потребі підтримки свого підрозділу чи побратимів. 

Задонатити бійцю можна за посиланням на банку.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Патріотизм. Війна. Нахтіґаль. Інтерв’ю з командиром підрозділу “Нахтіґаль”.

Total
0
Shares
Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Попередня стаття

“Це теж невидимі рани війни, про які ще не говорять окремо, але які уже дуже помітні”: інтерв’ю з психологинею та засновницею Центру реадаптації та реабілітації “Ярміз”

Наступна стаття

Академія кави WOG запрошує ветеранів та ветеранок на безоплатне навчання на IV потоці кавовій справі

Схожі статті

“Спілка українських ветеранів війни в Німеччині” надає реабілітацію та лікування у Німеччині

В Німеччині діє волонтерська організація “Спілка українських ветеранів війни”, яка допомагає ветеранам та їхнім сім’ям адаптуватися до життя…
Детальніше