У час повномасштабного вторгнення кожен громадянин України повинен прискорювати перемогу: або на фронті, або допомагаючи в тилу. Волонтерство стало невід’ємною частиною багатьох життів, зокрема серед молоді. У цій розмові 22-річна аеророзвідниця «Крапка» розповіла про свій шлях від волонтерства до фронту, як прийняла рішення долучитися до служби, труднощі під час адаптації до військового життя й те, що для неї означає бути громадянкою України.
Як розпочався твій шлях у волонтерстві?
Я почала волонтерити ще в школі в організації YMCA, яка розвиває молодь, організовує спортивні заходи, гуртки та табори. Там я проводила активності для дітей і молоді, а також була лідеркою в дитячих таборах. Після цього я долучалася до різних ініціатив у рідному місті, брала участь у толоках. Переїхавши до Києва, я більше зосередилася на активізмі і почала активно волонтерити після початку повномасштабної війни.
Спочатку я допомагала літнім людям, потім долучилася до будівельного волонтерства з ГО «Сміливими відновлювати» та «Будуємо Україну Разом», яку знайшла завдяки рекомендаціям друзів. Я закохалася в цю організацію і почала волонтерити спочатку в таборах, а потім – як кемплідерка. Також допомагала військовим, закуповуючи необхідне для підрозділів.
Ти брала участь у будівельних таборах. Як ця волонтерська діяльність змінила твоє бачення України та її потреб?
Організація «Будуємо Україну Разом» відкрила для мене важливі інсайти, зокрема, що її основна мета – це розвиток молоді через допомогу іншим. Волонтери з усієї України приїжджають в нові громади, де працюють разом з місцевими жителями. Це створює зв’язки по всій країні. Мені подобається ця ідея, бо, на відміну від звичайних подорожей, тут ти не просто оглядаєш пам’ятки, а знайомишся з людьми, їхніми проблемами, допомагаєш відновлювати зруйноване або створювати нові молодіжні простори. Це справжній місток між регіонами.
Для малих громад БУР-табір – велика подія, адже такі ініціативи відбуваються рідко. Це показує, що в маленьких громадах часто немає достатньо можливостей для розвитку молоді, і вони змушені виїжджати в інші міста або працювати на місцевих роботах і нудьгувати. Така організація може стимулювати місцеву владу та громаду до розвитку і створення молодіжних просторів.
Це важливо, бо без нормального дозвілля молодь схильна до деструктивної поведінки, як-от алкоголю та залежності. Я сподіваюся, що після закінчення війни буде можливість для культурного обміну між регіонами та відбудовчих ініціатив.
Ти згадувала про те, що долучилася до волонтерства дуже рано, ще в школі. Звідки у тебе в дитячому віці з’явилося внутрішнє бажання допомагати іншим? Можливо, батьки цього вчили?
У мене є дві відповіді. По-перше, з дитинства я загострено відчуваю несправедливість і співчуття до інших, хоча, можливо, це просто риси характеру. По-друге, я познайомилася з людьми, які волонтерили в моїй організації. Спочатку я була учасницею таборів, а потім, підростаючи, вирішила долучитися до волонтерства.
Це було не тільки через бажання допомогти, але й через класну атмосферу і можливість розвитку. Волонтерство давало мені шанс подорожувати, знайомитися з новими людьми, а також брати на себе відповідальність, організовуючи заходи для дітей. Тому я вважаю, що волонтерство дає великі плюси. Найголовніше – це розвиток та досвід роботи з людьми, що буде корисним у будь-якій професії.
Як змінився твій погляд на волонтерство після того, як ти долучилася до Української волонтерської служби?
Коли я приєдналася до УВС, я вже знала, що волонтерство – це чудово. Але саме тут я побачила, що волонтерство може бути інституціоналізованим, не просто стихійним, а структурованим і підтримуваним організаціями та навіть державою. УВС співпрацює з Міністерством молоді та Міністерством освіти для розвитку волонтерства, бо країна починає розуміти, наскільки це важливо.
Волонтерство вже приносить користь, але, якщо його систематизувати, використати міжнародний досвід, можна зробити ще більше, особливо там, де держава не встигає, наприклад, у догляді за різними категоріями населення чи в відбудовчому процесі.
Волонтерство має бути структурованим. Не можна все робити одночасно, треба сфокусуватися на тому, що ти вмієш найкраще, не забуваючи про безпеку і запобігаючи вигоранню. Це свідомий підхід, який пропагується в УВС.
Як в УВС ти залучала молодь до волонтерства?
Основними методами були соціальні мережі та месенджери, де ми поширювали інформацію про волонтерські можливості. Також проводили офлайн-заходи, такі як тренінги та лекції, де розповідали молоді, як долучитися до волонтерства.
Крім того, ми організовували волонтерські акції в громадах, щоб молодь могла спробувати себе в цій ролі та зрозуміти, чи це їй підходить. Важливо, що наша команда, зокрема тренери та менеджери, здебільшого складалася з молоді, що дозволяло створити більш близький зв’язок з аудиторією.
Коли молодь розповідає іншим своїм ровесникам про волонтерство та свої враження, це набагато ефективніше, ніж якщо б це робили дорослі. Ми адаптували підхід залежно від вікової групи: для дітей і підлітків ми проводили школу волонтерства, для дорослих – тренінги з волонтерського менеджменту.
У 2024 році ти вирішила піти служити в армію. Що стало основною мотивацією для цього кроку?
Спочатку, на початку повномасштабного вторгнення, я роздумувала над підписанням контракту, але була молодшою і недосвідченою. Багато жінок (і чоловіків), які приходили до військкоматів, стикалися з відмовами і навіть зневагою, тож мене це стримувало. З 2023 року, коли потреба в людях на фронті зросла, я вже була в УВС і активно займалася волонтерством. Я розуміла, що рано чи пізно долучусь, тому готувалась: ходила на вишколи, в спортзал, записалась в автошколу. У 2024 році я відчула, що моя роль як волонтерки вже недостатня, і вирішила залишити цивільну роботу. Я обрала підрозділ, попередила всіх і підписала контракт на 3 роки.
Чому обрала саме напрям аеророзвідки?
Я обрала сферу БПЛА, а мене розподілили в аеророзвідку. Цей напрямок був для мене найбільш зрозумілим, оскільки більшість моїх друзів-військових служать саме в підрозділах БПЛА. Тож я знала, що завжди можу звернутися до них попораду або допомогу. Я вибрала цей напрямок, бо БПЛА не потребує великої фізичної сили, на відміну від штурмових чи піхотних підрозділів. Я розуміла, що поки що не готова фізично і морально до більш важких завдань, тому почати з БПЛА було логічним кроком.
Це дуже свідомий підхід. А ти якось готувалася, ходила на курси по БПЛА?
Я позичила у знайомого пульт, VR-окуляри, завантажила програму-симулятор польотів на FPV-дроні, і тренувалася після роботи. Хоча зараз я працюю з БПЛА літакового типу для аеророзвідки, а не з FPV-дронами, цей досвід допоміг мені.
З якими труднощами ти зіткнулася при переході від цивільного життя до військового?
Мені було страшно підписувати контракт. Страх був не стільки через бойові дії, скільки через те, що я йду в чоловічу сферу, де більшість – старші чоловіки з традиційними поглядами. Це складно, і залишати своє цивільне життя також було важко. Адаптація до нового ритму забрала час, але завдяки досвіду в туризмі в мене не виникло труднощів з життям в польових умовах. Крім того, мені було складно збалансовано харчуватися на БЗВП, тому що я веганка, а військова кухня – це м’ясо з м’ясом. Проте з часом проблем не було.
Найскладніше було зробити перший крок у нове життя, та потім все стало звичним. Один із викликів для новобранців – це віддалення від цивільних друзів, адже наші життя стають різними, і не завжди знайомі розуміють, як правильно спілкуватися з військовими. Однак, важливо розуміти: для тих, хто мобілізується, дуже важлива підтримка оточення. Не потрібно боятися запитувати, чим можна допомогти цей період і бути ініціативними в спілкуванні.
Близькі підтримали рішення вступити долав Сил оборони?
Я до останнього не говорила родині про своє рішення, бо знала, що вони не зрозуміють. Мама спершу дуже хвилювалася, адже для неї я її «маленька донечка». Але коли я детальніше пояснила їй, що моє місце служби буде комфортним і відносно безпечним, вона заспокоїлась і тепер сприймає це спокійніше. Решта сприйняли моє рішення з нерозумінням, але люблять мене і готові допомогти. Друзі всі мене підтримали, сказали, що пишаються мною і завжди раді допомогти. Це дає мені сили.
Як тебе прийняли у підрозділі, до якого ти долучилася? Чи не було упереджень через молодий вік чи стать?
Під час проходження БЗВП я зустрічала рекрутів з різних підрозділів і від них чула чимало сексистських висловлювань, стикалася з поблажливим ставленням від інструкторів. Тоді мені доводилось чітко відстоювати свої кордони. Але коли я потрапила до свого підрозділу, проблем не було. Я заздалегідь спілкувалася з командирами і переконалася, що ставлення до жінок у них адекватне. Коли я прибула і познайомилась зі своїм екіпажем, була приємно здивована. Це молоді хлопці, які дружелюбно сприймають мене і завжди раді допомогти та поділитися досвідом.
Як волонтерство допомагає тобі на службі? Чи були ситуації, коли попередня робота в громадському секторі ставала корисною на фронті?
Під час відбудовчого волонтерства я працювала з різними інструментами: копала, носила, різала, користувалась перфоратором, шуруповертом і так далі. Хоч я не майстриня, але базові вміння дуже допомагають на службі.
Військове волонтерство допомогло мені краще орієнтуватися в армійській сфері: я вже розуміла, чим відрізняється бригада від роти, які підрозділи існують, а також які умови та забезпечення на мене чекають. Волонтерство також навчило працювати з людьми, знаходити спільну мову та не боятись говорити про свої потреби.
Що для тебе означає бути громадянкою України у наш час?
Громадянин України – це той, хто має українське громадянство, але чи достойний він цього – це вже інше питання. Відповідальний громадянин повинен активно брати участь і тямити в процесах, що відбуваються в країні,адже політика впливає на наше щоденне життя. Громадянин має не тільки голосувати на виборах, а й слідкувати за роботою політиків, місцевої влади, державних структур. Якщо є проблеми, не можна чекати, що хтось інший зверне на них увагу. Варто порушити проблему в громаді і власноруч працювати над її вирішенням.
У час війни ми маємо бути або на фронті, або для фронту. Якщо не можеш бути в армії, якісно виконуй власну роботу, цікався політикою, допомагай військовим, організовуй збори коштів. Бізнеси також повинні бути соціально відповідальними, долучатися до благодійних ініціатив і підтримувати ЗСУ. Це вже не просто правильний крок, а базова необхідність для країни.
Уся твоя діяльність була пов’язана з молоддю. Якою ти бачиш ти бачиш роль молодого покоління у сучасному суспільстві?
Молодь завжди задавала темп розвитку нашої країни. Вона орієнтується на нові тенденції, шукає прогрес і кращу якість життя, приносячи це в рідну країну. Млодь має велику енергію, і їй варто дати простір для реалізації. Важливо пам’ятати, що багато молодих людей зараз воюють та волонтерять. На мій погляд, старше покоління має нести основну відповідальність за ситуацію в країні, але важливо дослухатися до молоді також.
Які зміни в українському волонтерському русі ти спостерігаєш в останні роки? Якщо порівняти до повномасштабного вторгнення і після, як розвивається наш волонтерський рух?
До волонтерства безперечно залучилося багато нових людей. Основний напрямок зараз – це допомога війську, і тому в суспільстві є певне спотворене уявлення, що волонтерство – це лише про збори для військових, хоча є багато інших видів волонтерства.
На початку 2022 року була плутанина в закупівлях для військових – люди збирали гроші на все: від шкарпеток до супутників. Зараз побільшало зареєстрованих фондів із постійною командою і прозорою звітністю, командних зборів війна триває вже дванадцятий рік, і ми усвідомили, що це марафон, а не спринт, тому потрібно налагодити таке життя, щоб стабільно допомагати військовим без шкоди для себе.
Фото надала спікерка
