У Львові, на вулиці Клепарівській, 15, поруч із Краківським ринком, сховалося місце, яке одразу відчувається як щось особливе. Це не просто пекарня, а «Духмяна Мрія» – ветеранський бізнес, створений жінкою, яка втратила найдорожче, але зуміла перетворити біль на силу.
Її засновниця – Світлана Бондаренко, переселенка зі Сходу, вдова воїна, жінка, яка двічі тікала від війни і зрештою знайшла себе у випічці – справі, яка колись була лише родинною мрією.
Світлана народилася і жила у місті Стаханов (нині – Кадіївка) Луганської області. З початком війни у 2014-му році вона була змушена виїхати з дому. Відтоді вона мешкала під Харковом, допомагала батькам, доглядала господарство, навчалася на перукаря, займалася східними танцями – і саме по дорозі на заняття, у приміській електричці, зустріла свого майбутнього чоловіка Євгена Бондаренка.
Він був добровольцем із 2014 року, пройшов полон, тортури, знущання, втратив зір, але повернувся, відновився – і знову став до строю. У 2022-му, з початком повномасштабного вторгнення, він мобілізувався до 80-ї десантно-штурмової бригади. Під час одного із бойових завдань на Бахмутському напрямку, рятуючи поранених побратимів, загинув.
Ще до війни пара мріяла про спільну справу – кафе-пекарню, де Світлана б випікала, а Євген – готував основні страви. Обоє любили смачну їжу, але ще більше – пригощати нею інших. Світлана згадує, як Євген на обіди спеціально приїжджав по її випічку.
«Коли він був на фронті, сказав: “Мені не вистачає твого хліба. Тут немає хліба зовсім”. Я знала, що мушу реалізувати нашу мрію. Він вірив у мене, навіть коли я в себе не вірила. Я пообіцяла: я відкрию пекарню. І я це зробила».
Світлана починала працювати піцейолою в супермаркеті. Коли втратила чоловіка, залишилась без підтримки, без виплат, але з обіцянкою в серці. Вона подавалась на навчання, дізналася про гранти і виграла чотири з них. Перший – на невеликий тістоміс. Це стало точкою неповернення.
«Я не знала як, але сказала собі – якщо виграю цей грант, дороги назад немає. І я виграла. І пекарня почалася з нього, з орендованої квартири, з маленької духовки і зі страху».
Уся техніка в пекарні – від печей до вивіски – була придбана за кошти донорських програм.
У пекарні наявні десятки позицій. Хліб: гречаний, кукурудзяний, чорний з родзинками, молочний, улюблений хліб Євгена. Булочки на кефірі: з журавлиною, абрикосом, заварним кремом, маком, сиром. Пампушки з часником, маленькі піци, пиріжки з капустою, сосиски в тісті, кіші – з вишнею, шпинатом, куркою. Є також печиво, яке Світлана вигадує сама.
Жінка створила пекарню в першу чергу не для прибутку, а задля збереження пам’яті про свого чоловіка. У дні, пов’язані з Євгеном – 2 квітня (день народження) і 4 липня (день загибелі) – пекарня безкоштовно роздає хліб усім, хто приходить.
Наразі Світлана мріє зробити простір затишним, із новими столами, стільцями, світлом. Але не хоче масового розширення.
«Я хочу випікати сама. Це справа, яку я відчуваю серцем. Хочу ще одну-дві точки – не більше. Бо головне – зберегти душу цієї справи».
Фото: «Ветеран Медіа»
