Оксана і Микола Мамчак – подружжя, яке заснувало спільну справу. Тепер вони вирощують лохину, продають саджанці та виготовляють соуси та варення під брендом «Ґаздівська полиця».
У межах спецпроєкту «Позивний: “Підприємець”» ми розповідаємо історію про те, як хобі, яке допомагало відволіктись, переросло у ветеранський бізнес.
Розкажіть про себе, свою сімʼю.
З чоловіком ми вже 24 роки у шлюбі. Познайомилися у 1998-му. Я тоді саме вступила на географічний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, а чоловік навчання завершував. І відтоді ми разом. У нас двоє дітей.
До повномасштабного вторгнення я вела господарство, займалась оселею. А чоловік працював регіональним менеджером у взуттєвому бізнесі. Їхній ринок був зосереджений на Сході та Півдні України. Перші великі втрати клієнтів почалися у 2014 році після часткової окупації, а з початком повномасштабного вторгнення працювати там стало взагалі неможливо.
Як з’явилася ідея зайнятися агробізнесом?
Після 24 лютого чоловік пішов добровольцем у 125-ту бригаду. Коли демобілізувався, його психоемоційний стан був дуже важким. Щоб перезавантажити нервову систему та відволіктись, чоловік закупив близько сто саджанців лохини і висадив їх у селі, де живуть його батьки. Спочатку це було як хобі. Але був переломний момент. Одного разу, гортаючи стрічку в Instagram, я побачила відео про професійне садівництво. Тоді я подумала: «Я ж теж це люблю і вмію, чому б не спробувати заробляти цим?». Чоловік мене підтримав. І ми почали реалізацію нашого задуму.
Як вам вдалось запустили свою справу?
Ми дізналися про грантову програму від Львівської міської ради та Чеської гуманітарної організації «Людина в біді». Оскільки чоловік не мав ресурсу на навчання, я пішла сама, виграла грант і в липні минулого року відкрила ФОП. На гроші, отримані від гранту, ми закупили саджанців та поставили теплиці.
Що найважче в аграрному бізнесі?
Найважче в агробізнесі – це непередбачувані погодні умови. Ми не знаємо наперед чи дасть рослинка врожай чи ні. Нам пощастило з ділянкою. Вона розташована на південному схилі, захищена від вітрів, і ягода там достигає на два тижні швидше, ніж під Львовом. Але ризик завжди залишається.
Як ви розділяєте обовʼязки з чоловіком?
Ми працюємо вдвох із чоловіком. Наші ролі розподілені так: я – ідейна натхненниця, ставлю завдання та вигадую нові продукти, а чоловік – головний виконавець, який втілює це в життя. У нас немає найманих працівників. Допомагає родина – батьки у вирощуванні рослин, а діти розробили етикетки до баночок і намагаються вести сторінки в соцмережах.
Зараз ми готуємося до нового сезону. Всі запаси соусів уже розпродані, тож чекаємо на власні помідори, перці та ягоди, щоб знову почати процес переробки. Для нас цей бізнес – не просто про гроші, а про спільне планування, розвиток і радість від результату.
Ваша продукція – це не лише свіжа ягода, а й соуси та джеми. Як ви їх готуєте?
Я роблю все власноруч, вдома, переважно з власної продукції. Звісно, що процес займає багато часу. Це залежить від того, з чого я роблю соус чи варення. Наприклад, з помідорів все готується швидко, а соуси з малини чи винограду обов’язково перетираю через сито, щоб вони були однорідними, без кісточок, що займає більше часу. Але за один день я можу закрити 50-100 банок.
Загалом нараховується близько 10 видів соусів і 15 видів варення. Звісно, що є сезонні, які зʼявляються залежно від пори року, наприклад, соус з хурми. Також наша ніша дає можливості для експериментів – нещодавно я приготувала солодкий соус з гострого перцю, який смакує до пломбіру.
У майбутньому планую розширити лінійку соусів – додати оживоний, смородиновий та вишневий. Також створити варення без доданого цукру.
Окрім продажу лохини і виготовлення соусів та джемів, ми продаємо саджанці. А ще я займаюсь консервуванням та роблю приправи та сушену продукцію.
Який продукт є вашою найбільшою гордістю?
Виноградний соус. Він зроблений із кислого «дикого» винограду, який ріс у селі й нікому не був потрібен. Навіть чоловік спочатку не вірив у цю ідею, а соус вийшов дуже смачним! Він ідеально пасує до сиру, риби та салатів.
Чи плануєте відкрити крамничку чи виробництво?
Перш за все у планах розширення асортименту. Можливо, з часом, відкриємо цех, будемо наймати людей і робити більші партії. Але мені дуже важливо продовжувати отримувати задоволення від того, що я роблю і не відчувати постійної зайнятості. Під час війни важко розвивати бізнес через нестабільність. Не знаєш, що буде на ринку, зі сплатою податків. Тому нелегко давати точні відповіді стосовно майбутнього. Щодо крамнички, то, можливо, ми відкриємо її або будемо співпрацювати з іншими гастрономічними бізнесами. Наразі у нас була кооперація з сироварнею «Стефанія».
Памʼятаєте, яким був ваш перший досвід продажу? Що ви відчували, коли вперше побачили реальний попит на свій продукт?
Ніколи не забуду свій перший ветеранський ярмарок. Спочатку було страшно, ніхто не підходив. А потім люди почали купувати. Коли в мене вперше замовили одразу 10 баночок виноградного соусу, я була в приємному шоці. Чоловік і діти дуже мною пишалися.
