Кава мілітарі

Той, що не віддав свою Незалежність. У пам’ять про Тараса Березюка

Тарас “Сихівський” Березюк 3 січня мав відсвяткувати власні 35 років, проте львів’янин загинув у День Незалежності України відстоюючи її. Росіяни забрали у нього життя, а у нас – живу легенду, про яку хочемо розповісти у цьому матеріалі.

Львівська громадськість неоднорідна і пізнала вона Тараса з різних сторін – живою легендою львівського фанатського футбольного руху, націоналістом, інтелектуалом, викладачем історії та соціології, ветераном АТО, сихівчанином та ще з десяток характеристик, які залишаться в пам’яті тих, хто мав честь розмовляти та вести справи з ним.

Тарас народився на Львівщині, але більшість життя прожив в Сихівському районі Львова, звідси і псевдо “Сихівський”. Він навчався на історичному факультеті ЛНУ імені Івана Франка, а згодом викладав історію та соціологію, завідував економіко-технологічним відділенням у Львівському фаховому коледжі харчової і переробної промисловості Національного університету харчових технологій.

З юності Тарас захоплювався футболом та був ультрас львівського футбольного клубу “Карпати”.

“Тарас Березюк “Кацюба” “Сихівський” – це епоха! Епоха екстремальної вулиці, хлопці якої мріяли про революцію та війну, та плекали її, тоді, коли інші не наважувались і шепотіти. Це коли в університетських аудиторіях всі парти в антисистемних гаслах та кельтах, а після пар пиво та накритий шавочний концерт! Коли уся стипендія на книжки, а залишок на пиво! Коли на полиці удома “Фашистський соціалізм” Ла Рошеля і “Психологія народів і мас” Лебона поряд із Кобзарем! Коли дискусії на філософські теми під Львівське “Портер” до ранку, а спілкування з політичними опонентами коротке, і крихке, як канцелярський ніж! Коли москалів б’єш за кацапський язик, поляків просто, тому що, так заповідав Богдан Хмельницький, а чорних поки не побіліють! Це полум‘я фаєра на стадіоні під усмішку Мирона та махач в першій лінії з одеситами та арсами. Це весілля товариша у Львові, а ранок у іншому місті! А ці ночі на Мартовича, тепер кому…?” – написав у дописі про загибель друга військовий та журналіст Юрій Герун.

На війні Тарас Березюк з 2014-го року, воював у складі артилерійського з’єднання, виконував бойові завдання на території АТО, а саме у боях за Лиман, Слов’янськ та Краматорськ, а також на Луганському напрямку. “Сихівський” воював на Сході протягом 2014-2015 років, опісля повернувся до викладання та формування свідомого покоління студентів.

Сумнівів, що доведеться повертатись на службу у Тараса не було, саме тому 25 лютого він уже був під дверми місцевого військомату. Львівський журналіст Юрій Мельник з власних спогадів розповів, що зустрів там “Кацюбу” близько 9 ранку, коли писав короткі інтерв’ю з чоловіками, які були готові йти на війну. Тарас розповів про прощання з мамою та дівчиною, про останню вечерю у сімейному колі, про останні настанови та про розлуку. Усі чекали повернення Тараса додому, проте тепер нам доведеться боротись за його ідеї без нього.

З початком повномасштабної війни Тарас знову приєднався до 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила та вирушив захищати Україну.

За час повномасштабної війни воюючи в лавах 24-ї бригади Тарас стає лейтенантом, командиром взводу. На жаль, 24 серпня, у День Незалежності України, серце “Сихівського” зупинилось.

Чин похорону Тараса Березюка відбувся 30 серпня у Гарнізонному храмі. Того ж дня у Львові попрощалися ще з трьома захисниками України: Петром Верхолою, Романом Головком та Юрієм Головіним. Новітніх Героїв урочисто поховали на Личаківському кладовищі. Попрощатись з Тарасом того дня прийшли сотні людей, які приносили квіти та щиро плакали молячись, коли грабарі опускали домовину з Захисником.

“Брат, ти був Людиною за Кіплінгом, ти став легендою за замовчуванням! Уся ствольна та реактивна сальвою – триста тридцять три! Завжди в строю!” – поділився Юра Герун.

Total
12
Shares
Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Попередня стаття

6500 одиниць техніки, 5495 комплектів форми, 2 473 пари берців: підсумки року найбільшого гуманітарного штабу

Наступна стаття

50 БМП

Схожі статті

«Я не хотів, щоб мої вироби купували, бо я ветеран. Я хочу, щоб їх купували, бо вони круті» — історія ветерана, який відкрив керамічну майстерню у Львові

У львівській майстерні пахне глиною, свіжоспеченою керамікою й кавою. За гончарним кругом – Андрій Тирса, ветеран, який після…
Детальніше

На Львівщині відкрили перший в Україні хаб адаптивного гірськолижного спорту для ветеранів з ампутаціями

У місті Борислав Львівської області розпочав роботу перший в Україні центр зимового адаптивного спорту для ветеранів війни з…
Детальніше