Думки щодо смерті виникають досить часто у тих, хто перебуває безпосередньо на фронті, й також у тих, хто чекає на близьких з передової. І, на жаль, війна — це втрати з обох сторін. Близькі родичі та друзі захисників, які віддали своє життя за оборону держави, чи тих хто похоронив багато своїх побратимів, вони всі переживають спектр особливих почуттів, які є важливими. Команда Жіночого ветеранського руху ділиться інформацією, з якими емоціями може зіштовхнутися кожен, та як, не винити себе у цьому.
Ті емоції з якими може зіштовхнутися кожен, я саме: злість, сум, порожнечу, провину, образу, страх, сором, роздратування, розчарування чи поєднання таких відчуттів. У такому випадку, необхідно розуміти, якою б не була реакція, вона адекватна у цій складній ситуації.
Смерть на війні відрізняється від природного завершення життя у похилому віці, чи після довготривалого лікування недуги. Загибель бійців — не можна пояснити, складно виправдати, чи повернути.
Захисники та захисниці щодня виконують небезпечну роботу, й у будь-який момент можуть загинути. Проте адреналін переборює страх, добірно підібраний колектив виявляє підтримку, забезпечує відчуття безпеки, що дозволяє якісно та швидко виконувати поставлені завдання.
Лиш тоді, коли поряд гине побратим чи посестра зʼявляється справжнє усвідомлення що “це могла (міг) бути я”.
Ця втрата відрізняється від інших, оскільки пліч-о-пліч, ви боретеся проти окупантів, відточуєте свої навички, підтримуєте та підіймати бойовий дух, й така втрата дуже демотивує через близькі стосунки.
Смерть співслужбовця нерідко викликає відчуття “провини вцілілого”, безпосередньо за його (її) смерть (чому саме він (вона), а не я?).
В такому випадку військовий(а) проживає період горювання з відчуттям агресії щодо самого(ї) себе. Злість може розвинути бажання помсти. Найкращий вихід з цього стану — продовжувати бездоганно виконувати свої бойові завдання для наближення нашої перемоги, оскільки загиблий товариш точно не хотів би, щоб побратим робив необдумані поспішні вчинки, а чітко та лаконічно відповідно до поставлених цілей нищив ворога.
Стадії прийняття горювання через втрату — це складний процес, але водночас і правильний. І важливою стадією є — прощання із товаришем
Оточення процедури поховання загиблого бійця, надає усвідомлення втрати, та отримання можливості гідно попрощатися. Часто цей момент бійці упускають, адже бояться осудливих поглядів та недоречних, на їх думку, запитань родини та друзів (це призводить до контейнерування болю в середині себе, що може в певний період просто “вибухнути” негативними факторами).
Але, в більшості випадків на похоронах побратима чи посестри вони знаходять ще одну сім’ю, з якою підтримуватимуть міцний зв’язок.
З близькими загиблого побратима важливо обговорити подробиці того, як саме трапилася ця трагедія, й почуття самої людини, тоді з’являється чітке усвідомлення тієї самої події, що відбулася та зменшить відчуття страху родини. Це все дає можливість оплакати близьку людину.
Також, коли ви перебуваєте у такій ситуації, важливо подякувати батькам за правильне виховання сина чи дочки, за спільно проведений час, й за моменти радості чи смутку, тобто те, що ви встигли пережити на фронті. Розповісти про свій біль втрати іншому, це нормально, оскільки — спосіб її пережити. Слухачем може бути не лише психолог підрозділу чи група контролю бойового стресу, а й інший побратим. І не обовʼязково щоб він був знайомим із загиблим.
Як правильно підтримувати родину та товаришів загиблого:
- Не уникайте розмов про смерть — це виказує ваш страх, а не турботу. Запропонуйте всебічну допомогу.
- Важливий тактильний контакт: через дотики потиск руки чи обійми.
- Не пропонуйте “взяти себе в руки”, “заспокоїтись” в “не плакати” та ін. – люди повинні проявляти свої емоції, а не відчувати себе винними за свої переживання Будьте чесними! “Мені дуже шкода” замініть на “Я не знаю, що тобі сказати. Але я тут, з тобою.” Висловлюйте свої щирі емоції. В замін сухого “співчуваю” скажіть, що “я розділяю біль твоєї втрати” А також будьте поряд. Ваша присутність поряд;
- Лише після прийняття втрати ми розуміємо героїчність вчинку.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як поводитися з людьми, які мають психічні порушення: довідник безбар’єрності.
1 коментар