Робота для ветеранів – це не просто спосіб заробітку. Часто це один із ключових інструментів психосоціальної реабілітації після фронту. Вона допомагає повернути відчуття стабільності, структурує день, дає сенс і знову включає людину в життя спільноти.
Хтось знаходить зайнятість самостійно і повертається до своєї професії. Хтось перекваліфіковується і починає допомагати іншим ветеранам. Серед них – військова медикиня Мар’яна Мамонова та ветеран Іван Паньків. Їхні історії різні, але мають спільне – робота стала точкою опори.
«Робота повернула мені ідентичність»
Військова медикиня Мар’яна Мамонова, яка захищала Маріуполь, вагітною потрапила в полон у Оленівку, і її обміняли на зрадника Віктора Медведчука, попри все щасливо народила доньку, заснувала благодійний фонд, який допомагає жінкам, що теж пережили російський полон, а тепер ще й працює психотерапевткою з ветеранами.
До війська Мар’яна Мамонова приєдналася ще у 2018 році після закінчення медичного університету та Української військово-медичної академії. Служила в морській піхоті в Бердянську, працювала начальницею медслужби 501-го окремого батальйону морської піхоти.
Повномасштабне вторгнення зустріла «на нулі» в Маріуполі – рятувала військових і цивільних під постійними обстрілами. Медиків і ліків бракувало.
Коли на Донеччині обстріли посилились, переховувалася на Маріупольському металургійному комбінаті імені Ілліча. Як зізнається Мар’яна, найбільше вона боялася полону. Але це таки сталось. У квітні 2022 року. Колонія, в яку її привезли, була в Оленівці. Тоді й дізналась, що вагітна.
Під час теракту в Оленівці 28 липня 2022 року Мар’яна теж була в колонії, але в іншому слідчому ізоляторі. Хлопців, яких привезли після вибуху доглядала і лікувала.
Рідні про полон дізналися з відео, яке росіяни виклали в інтернет. Розповідає, що практично ніякої медичної допомоги не отримувала, лиш інколи вагітній дозволяли частіше бувати на свіжому повітрі.
Військову медикиню не раз хотіли подавати на обмін, але не складалось. 21 вересня 2022 року Мар’яну Мамонову разом з ще 214 українцями, які боронили Маріуполь, обміняли на колишнього нардепа від партії ОПЗЖ, якого звинувачують у державній зраді, Віктора Медведчука і ще кількох росіян.
Через чотири дні після звільнення Мар’яна народила доньку. Зараз вона разом з дитиною і чоловіком живуть у Львові. Жінка заснувала благодійний фонд, а також працює в Центрі ментального здоров’я «Незламні».
Каже, після народження повністю поринула в материнство, але з часом зрозуміла, що стає емоційно важко. Тож закінчила курси психіатрії і психотерапії, щоб мати змогу працювати психотерапевткою з пораненими військовими та ветеранами.
«Про те, що робота – це не просто зайнятість, а частина відновлення, мабуть, зрозуміла в той момент, коли помітила, що під час роботи я перестаю бути лише людиною з травматичним досвідом. Я знову ставала фахівцем, людиною, яка може допомагати, приймати рішення, бути опорою. Робота повернула мені ідентичність – не потерпілої, а професіонала», – каже Мар’яна Мамонова.
За її словами, робота її структурує, дає ритм, додає сенс, допомагає впоратися з внутрішнім хаосом.
«Коли ти бачиш, що твоя присутність комусь допомагає, з’являється відчуття впливу і певного контролю над життям, який був втрачений. У мене були дні, коли робота мене “витягувала” з важких станів. Вона не “відміняла” біль, а давала точку опори. Коли є зустрічі, зобов’язання, люди, які на тебе розраховують – це змушує зібратися. І дуже часто після робочого дня з’являлося відчуття: сьогодні я жила, а не просто переживала спогади», – веде вона.
Робота не замінює лікування, але може бути потужною частиною. Мовляв, пігулки стабілізують біохімію, а робота повертає сенс, роль, соціальні зв’язки. А для психіки сенс і зв’язок із людьми – це величезний лікувальний ресурс.
Повернення до професії, з її слів, часто означає повернення до себе.
«Людина знову відчуває компетентність, цінність, включеність у життя. Це знижує відчуття безпорадності та ізоляції. Але важливо, щоб повернення було поступовим і без насильства над собою – інакше воно може виснажувати, а не підтримувати», – додала Мар’яна Мамонова.
«Сидіти склавши руки – не для мене»
Схожий досвід має й Іван Паньків зі Сколівщини. Він проходив службу, а тепер сам працює із ветеранами. З жовтня 2022 року Іван служив у 10 окремій гірсько-штурмовій бригаді «Едельвейс» міста Коломиї, але у червні 2025 року звільнився. Про причини звільнення з війська говорить неохоче, каже, що рішення прийняв через сімейні обставини.
Майже одразу зрозумів, що хоче бути корисний і допомагати побратимам чи ветеранам, які повернулись з війни. Так, вчитель та юрист за освітою, який в мирному житті працював головним спеціалістом мобілізаційного відділення Стрийського районного центру комплектування, після звільнення з лав Збройних сил України скористався цифровими сервісами служби зайнятості, через портал «Дія» подав документи для реєстрації у службі зайнятості з метою пошуку роботи, пройшов курси навчання із соціальної та трудової адаптації в умовах воєнного стану і знайшов роботу. Тепер Іван Паньків – фахівець із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб у Будинку воїна Славської селищної ради.
Каже, що сидіти «склавши руки» – не для нього. Мовляв, у час повномасштабної війни кожен має прикладати свою лепту в перемогу.
«Робота для мене як порятунок. Працюю з різними категоріями – тими, хто повернувся зі служби, людям з інвалідністю внаслідок війни, членами родин зниклих безвісти чи родин загиблих. Всі вони потребують психологічної підтримки. Це нелегка робота, але мене вона тримає», – каже Іван Паньків.
Як стверджує захисник, комплексна підтримка служби зайнятості допомогла йому швидко знайти своє місце в мирному житті.
Яку підтримку пропонують ветеранам у центрі зайнятості
У Львівському обласному центрі зайнятості зазначають: більшість роботодавців готові працевлаштовувати ветеранів. Так, торік, фахівці служби зайнятості соціальні послуги надали 1465 ветеранам, з яких 277 мали інвалідність внаслідок війни. Працевлаштували 329 ветеранів. Станом на 11 лютого у Львівському обласному центрі зайнятості на обліку перебуває понад 200 ветеранів, яким підшуковують роботу.
В «Єдиному порталі вакансій» та інших платформах з пошуку роботи є чимало пропозицій працевлаштування. Найчастіше в сфері ІТ, логістики, охорони, адміністрації, транспорту, виробництва. Чимало пропозицій є у сферах охорона і безпека, робітничих професій, торгівлі тощо.
Середня заробітна плата у вакансіях, актуальних в базі даних обласної служби зайнятості, на початку 2026 року становила 16,8 тис. грн, що на 1,5 тис. грн більше, ніж за аналогічний період минулого року. В сфері будівництва, інформаційних технологій зарплата вища – в межах 30-40 тис. грн і вище. Таку ж зарплату пропонують далекобійникам, електрикам.
Оскільки у багатьох випадках для ветеранів, які мають інвалідність, отриману внаслідок війни, повернення на роботу є неможливим, вони змінюють професії чи вид діяльності.
«Ветерани, які перебувають на обліку в службі зайнятості та мають статус безробітного, можуть безоплатно перенавчатися за майже 100 ліцензованими професіями у центрах професійно-технічної освіти державної служби зайнятості України та за майже 500 освітніми програмами підвищення кваліфікації (у Львівському ЦПТО – відповідно за 17 професіями та 52 освітніми програмами підвищення кваліфікації», – зазначили у Львівському обласному центрі зайнятості.
Також ветерани, які не перебувають на обліку в службі зайнятості, можуть разово скористатися можливістю отримати ваучер на навчання за 156 професіями та спеціальностями, самостійно обравши фах або напрям освіти, навчальну установу та форму навчання: стаціонарну, заочну чи дистанційну. Вартість ваучера – до 32 090 грн. Торік в межах програми видали 73 ваучери для перепідготовки учасників бойових дій. Найпопулярнішими професіями були водій авто, тракторист-машиніст с/г виробництва, водій навантажувача та оператор котельні. Також ветерани навчалися на електрогазозварника, бджоляра та сапера.
Погляд фахівця
Психотерапевтка Катерина Томова пояснює: працевлаштування справді допомагає стабілізувати емоційний стан. За її словами, коли ветерани знаходять роботу, в них також зменшується тривога, напруга та ізоляція. З’являється ритм, контакти та плани.
«Робота повертає людину в спільноту. З точки зору індивідуальної психології Альфреда Адлера (в адлеріанському підході основна увага приділяється значущості та приналежності), саме втрата відчуття приналежності найчастіше лежить в основі депресії та внутрішньої дезорієнтації», – коментує психотерапевтка.
З її слів, важливо те, що не ветерани мають адаптовуватися до нас, а це ми маємо адаптувати простір під них.
«Ці чудові люди ціною власної безпеки, якості життя стали для нас опорою, силою та захистом. Після поранень і втрати здоров’я часто руйнується стара ідентичність. Робота допомагає сформувати нову – не через героїзм чи жалість, а через відчуття власної значущості та внеску. Саме так людина знову знаходить відповідь на питання хто я тепер і повертає внутрішню опору, – каже Катерина Томова. – Працевлаштування можна вважати частиною відновлення, але лише за умови підтримки. Йдеться про гнучкість, адаптоване робоче місце, людське ставлення та психологічний супровід. Бо в цій історії терапевтичним є не сам факт роботи, а досвід бути корисним, без потреби доводити свою цінність, відчуття приналежності та прийняття».
Фото з соцмереж
