Активіст та ветеран АТО з Херсону Максим Негров розповів про те, що відбувалося у місті на початку активних бойових дій, як він потрапив у полон до російських окупантів, та провів три тижні в неволі з щоденними допитами та катуваннями, майже без сну та їжі.
На початку повномасштабного вторгнення Росії на територію України, ветеран перебував на лікуванні в кардіологічному відділенні. Каже, що спочатку просто не міг повірити у те, що відбувається.
«24 зранку я почав отримувати повідомлення, дзвінки з південної частини Херсонської області. Мені в це не вірилося, бо політичне керівництво України казало, що війни не буде, що можна бути спокійними та займатися власними справами. Особисто для мене це був шок… Як, мабуть, і для багатьох», – зазначає Максим Негров.
Херсон був окупований 1 березня. В першу чергу військові РФ почали шукати колишніх військовослужбовців. 15 березня окупанти затримали й ветерана.
«15-го прийшов на роботу. Вирішив сходити до мами: віднести їй продукти, воду, ліки. Коли йшов, мені вже повідомили, що там тривають обшуки, виламані ворота, «рашисти» все перевертають. За мною ганялися, і врешті решт, біля роботи вони вже мене спіймали», – пригадує активіст.
За його словами, масові затримання в Херсоні почалися після перших випадків знищення окупантів у місті. Головна мета, яку переслідували російські військові під час арештів – зламати людину.
Після затримання ветерана АТО, окупанти провели чергу обшуків. Вони тривали майже зранку до вечора по всіх місцях, де я міг бути прописаний, колись мешкав, мешкали родичі, дитина й так далі. Вони забирали все, що на них дивилося та не дивилося. Якісь ліхтарики, ніж, щось таке.
Максим Негров розповів, що на допити його перевозили з мішком на голові, росіяни знали про нього усю інформацію про проходження служби.
«Постійно приходили якісь нові люди, щось питали. А вже потім уночі мене привезли в ізолятор тимчасового утримання – облаштована камера, а не підвал якийсь або якесь раптове приміщення. Це спеціалізоване приміщення», – зазначив він.
До літа чоловіка утримували в камері одного, а вже потім у різний час там бувало ідо 20 полонених. Допит проходив кожного дня.
«Зранку почались допити. Спочатку їм потрібні були паролі до всього. Не кажеш – тебе б’ють. Щось не те кажеш, тебе б’ють. Оскільки я вже розумів, що можливо мене чекає, коли вже місто готувалося до окупації, а я маю певний досвід поводження в полоні, мене навчали, я вже частково підготувався, тому ніякої зайвої інформації не було, я надав паролі. Через певний час знову заходять до камери, обличчям до вікна, шапку на голову, скрутили та кудись тягнуть. Допити, повертають до камери. Наступний день – допити, повертають до камери», – пригадує ветеран.
Серед «улюблених розваг» окупантів, було побиття ув’язнених та катування струмом. вони називали це «сонячне сяйво» – це дроти на вуха або на інші частини тіла: на статеві органи, на груди та подається струм. Це відбувалося безпосередньо під час допитів, також часто підіймали та примушували співати російський гімн, або викрикувати націоналістичні гасла кремля.
Вони виснажують людину повністю: морально, фізично, психологічно. Їхнє завдання зламати людину, щоб вона повністю втратила бажання опору. Росіяни відпустили його з полону, коли не змогли встановити причетність до руху опору.
«Вони прийняли рішення чекати, коли на мене вийде хтось із командування. Гра була зрозуміла, нічого нового тут не відбувалося. В один день обличчям до вікна, мішок на голову і я зрозумів, що мене тягнуть не на гору, на якісь допити, а вниз», – пригадує ветеран.
Максим Негров каже, що деякі його друзі досі перебувають у полоні окупантів.
«Наскільки я розумію, вони зараз десь на території Криму. Є ті, кого випустили. Я спілкувався з ними, ми обмінювалися інформацією про умови тримання, про допити. З кожним місяцем це було страшніше та страшніше. З кожним влучанням ЗСУ по місцях скупчення окупантів у Херсоні вони звіріли», – зазначає він.
