30 квітня в Україні відзначають День українського прикордонника. Саме цього дня у 1918 році, під час російсько-української війни, армія Української Народної Республіки вийшла на державний кордон України та встановила на ньому національні символи. У 2018 році Указом Президента дату святкування Дня прикордонника було перенесено з 28 травня — дня створення прикордонної служби СРСР — на 30 квітня, аби вшанувати історичні події кінця квітня 1918 року. Журналістка «Ветеран Медіа» поспілкувалася з Владиславом Шатілом, прикордонником Чернігівського 105-го прикордонного загону імені князя Володимира Великого, який наразі після важкого поранення, з протезованою нижньою кінцівкою обороняє рідне місто та несе службу.
У квітні 1918 року війська Запорозького корпусу армії УНР разом із союзниками — частинами німецької та австро-угорської армій, у складі яких перебували українські січові стрільці провели масштабну наступальну операцію з визволення українських територій від більшовицької окупації. Кримська група під командуванням Петра Болбочана та Слов’янська група під проводом Володимира Сікевича послідовно звільняли українські міста. На кінець квітня 1918 року від більшовицьких підрозділів повністю звільнили території Криму та Донбасу. Українські війська вийшли на історичний кордон — суходільну межу з РСФРР і Великим військом Донським та встановили на ній синьо-жовті стовпи.
Після акту проголошення незалежності України у 1991 році, впродовж наступних двох років тривало формування та становлення українських Прикордонних військ. Оперативна обстановка на державному кордоні формувалася під впливом розпаду Радянського Союзу та боротьби за політичну владу в новоутворених державах. У всіх республіках колишнього СРСР гостро постали питання забезпечення територіальної цілісності та подолання економічної кризи. В Україні вирішувалися нагальні проблеми, пов’язані зі створенням державного кордону, розробкою нормативно-правової бази його функціонування, посиленням охорони морської ділянки кордону, розвитком авіації, формуванням організаційно-штатної структури, а також налагодженням прикордонного контролю на кордонах з Молдовою, росією та Білоруссю. Процес утворення й становлення Прикордонних військ України відбувався під керівництвом першого Голови Державного комітету у справах охорони державного кордону — командувача Прикордонних військ України Валерія Губенка.
Активна робота зі створення контрольно-пропускних пунктів розпочалася у 1992 році. 22 червня 1992 року Президент України видав розпорядження «Про державну програму розвитку мережі пунктів пропуску через державний кордон України та відповідної сервісної інфраструктури», яким зобов’язав Кабінет Міністрів провести обстеження наявних контрольно-пропускних пунктів і впродовж трьох місяців розробити та затвердити відповідну програму. Зазначений державницький підхід дозволив значно пришвидшити темпи відкриття пунктів пропуску. Головним завданням Прикордонних військ України залишалося забезпечення недоторканності державного кордону по всьому периметру країни, а також охорона морської економічної зони.
Після Революції Гідності як держава загалом, так і правоохоронні органи, зокрема прикордонне відомство, потребували докорінних змін. У цей період створюються оперативно-бойові прикордонні підрозділи, які беруть під контроль лінію розмежування з тимчасово окупованими територіями Луганської та Донецької областей. За підтримки міжнародної технічної допомоги підрозділи, що виконують завдання в зоні проведення АТО, отримують сучасну броньовану техніку та амуніцію. Водночас відбувається оптимізація штатної структури та трансформація Державної прикордонної служби України. Вперше за роки незалежності штатну чисельність прикордонного відомства збільшили на три тисячі військовослужбовців.
«Ветеран Медіа» поспілкувалося з Владиславом Шатілом, позивний «Шатя», про його рішення знову приєднатися до війська попри важке поранення, тривалу реабілітацію та поєднання службових обов’язків із активним способом життя.
Владислав Шатіло — чинний військовослужбовець Державної прикордонної служби України, що несе службу на Чернігівському напрямку. До війська він приєднався у 2014 році, у віці 18 років, під час Революції Гідності. Упродовж 2015–2019 років служив у складі спецпідрозділу «Азов», брав участь у бойових діях на Маріупольському напрямку та Світлодарській дузі. У 2019 році, під час виконання бойового завдання, Владислав підірвався на протипіхотній міні та зазнав тяжкого поранення, внаслідок якого втратив нижню кінцівку нижче коліна. Попри важкий досвід війни, «Шатя» не втратив жагу до активного способу життя. Військовий пройшов лікування, отримав протез та активно займався реабілітацією через спорт, брав участь у численних спортивних змаганнях з адаптивного спорту та марафонах. Як згадує військовий до початку війни на сході України взагалі не бачив себе у війську, а бажання служити, як такого, також не мав. Але події 2014 року повністю змінили думку військового.
«У 2014 році я вступив до Добровольчого батальйону «Чернігів» у своєму місті. Там прослужив рік у Луганській області, після чого у 2015 році вступив до лав полку «Азов». У вересні 2019 року, після поранення, звільнився зі служби й повернувся до цивільного життя. Взимку 2022 року, коли в медіапросторі й серед військових активно поширювалася інформація про можливий наступ, я розумів, що виїжджати або тікати кудись не планую. За місяць-два до вторгнення вже налаштовувався повернутися до бригади «Азов», де служив раніше, але оскільки вторгнення почалося в тому числі і з півночі України, прийняв рішення вступити до місцевого підрозділу. А вже за кілька днів бої почалися навколо Чернігова та місто опинилося в оперативному оточенні. Тоді я мобілізувався до Державної прикордонної служби разом із ще двома ветеранами «Азову» та одним ветераном Збройних Сил», — розповів Владислав Шатіло.
Владислав поділився, що пережити поранення та відновитися йому допомогла не лише підтримка родини й близьких, а й активний спосіб життя. Минулого року Владислав здобув срібло на чемпіонаті світу з бігу з перешкодами та став членом збірної «Strong Spirit Games 2024», отримав золото та бронзу в складі української команди «Warrior Games 2022» у США та здобув срібло на «OCR Spartan Race Trifecta World Championship» у категорії параатлетів у листопаді 2023 року. Зокрема наприкінці минулого року став учасником українського проєкту «Second Wind», що повертає ветеранам та військовим «друге дихання», допомагаючи їм відновлюватися після травм і бойового досвіду через спорт. У січні 2024 року Владислав разом із трьома військовими на протезах нижніх кінцівок та військовослужбовицею, що пережила тяжке бойове поранення, здійснили сходження на найвищу вершину Африки — Кіліманджаро та встановили світовий рекорд Гіннеса.
Військовий розповідає, що активний спосіб життя — це не лише спорт і фізична активність, а й ментальне та психологічне відновлення. Підтримка з боку побратимів та перебування у колі військових та ветеранів, які пережили подібний досвід —допомагає у поверненні до цивільного життя та відновленні після травматичного досвіду війни.
«Зараз я несу службу на кордоні в Чернігівській області, і мені дають можливість більше тренуватися, та виїжджати на різні змагання. Так само організатори марафонів та змагань роблять офіційні відрядження для участі. Всі ці змагання — це не лише про силу, витривалість та спорт — це також можливість поспілкуватися, знайти однодумців, отримати підтримку, вчергове побачити один одного», — розповів Владислав.
Попри військову службу та динамічний спосіб життя, Владислав має чітку громадянську позицію й організовує збори на актуальні потреби військових і ветеранів.
«Сьогодні на жаль, ми бачимо тенденцію, що з кожним днем усе важче збирати кошти на лікування поранених ветеранів чи забезпечення потреб військових на фронті. Люди втомилися від війни. Я на власному досвіді розумію проблеми та труднощі з якими військові та ветерани стикаються під час лікування та реабілітації після пережитих поранень. Військові які віддали свого здоров’я захищаючи наше життя та незалежність не мають шукати, позичати, збирати власними силами кошти на дорогі медикаменти та реабілітацію. Сьогодні, на третій рік війни, ми як ніколи маємо робити все можливе для підтримки військових на фронті, а також ветеранів які повернулися», — поділився Владислав «Шатіло».
Владислав також зазначив про важливість підтримки військовослужбовців, які сьогодні знаходяться у російському полоні та щоденних тортурах. Військовий підкреслює необхідність розголосу, поширення інформації, участі в акціях і мітингах, а також усі форми нагадування суспільству й міжнародній спільноті про необхідність звільнення українських захисників і захисниць.
Сьогодні, внаслідок російської агресії залишаються тимчасово неконтрольованими 409,3 кілометрів кордону на суходолі на сході, 35 кілометрів узбережжя Азовського моря та 54 тисячі квадратних кілометрів України. Українські захисники та захисниці цілодобово тримають варту та роблять все можливе аби відновити контроль над державним кордоном всієї країни.
Долучитися до актуального збору Владислава в межах великого збору Патронатної служби «Янголи» та БФ «Завжди вірний» на лікування та реабілітацію поранених захисників і захисниць Третьої штурмової бригади та інших підрозділів азовського руху можна за посиланням посиланням.
