Богдан Короленко – працівник Українського інституту національної пам’яті, історик і фахівець із питань деколонізації. Як і більшість українців у час повномасштабної війни, він шукав спосіб бути корисним армії та державі. Більшість українців допомагає через волонтерство, збори чи гуманітарну підтримку. Богдан обрав інший шлях – долучився до тих, хто, залишаючись цивільним, допомагає обороняти українське небо.
Після початку повномасштабного вторгнення в різних містах України, зокрема й на Київщині, почали формуватися добровольчі формування територіальних громад (ДФТГ). Їхнє завдання – захист територіальної громади та допомога війську. З часом, вони почали виконувати іншу важливу роль – підтримувати сили Протиповітряної оборони під час повітряних атак, зокрема – у боротьбі з російськими «шахедами» під час тривог. Як пригадує Богдан, для нього все почалося у лютому 2022 року.
«Того дня я вивіз родину до своїх батьків. А сам долучився до створення добровольчого формування територіальної громади. Це був кінець лютого – початок березня 2022 року. Ми несли службу на блокпостах, наша локація була на одному з автомобільних шляхів у напрямку західних областей України. У перші дні повномасштабного вторгнення з Києва масово виїзджали люди, багато їх проїзджало й через наш блокпост. А вже потім, коли росіян вибили з Київської області, потреба і в блокпості, і в роботі того добровольчого формування відпала. Тож на певний час я відійшов від цього», – пригадує чоловік.
Богдан розповідає, що їхню вогневу групу створили у травні 2024 року. Її сформували на базі людей, які вже перебували у ДФТГ. Сьогодні в цій групі служать не лише цивільні, а й ветерани, які після демобілізації повернулися до захисту країни. Таких груп діє вже декілька. Переважно, каже він, до таких підрозділів долучаються люди, які наразі з різних причин не служать у війську. Це, зокрема, ті, хто має бронювання, або ж не підлягає військовій службі за станом здоров’я чи демобілізовані ветерани війни.
Чергують групи за чітким графіком: у визначений день на тижні на зміну заступає одна група, яка змінює попередню. Так і тримається безперервна робота, від чергування до чергування, від тривоги до тривоги.
«Сьогодні у своїй вогневій групі я – кулеметник. Стріляти вмію ще з дитинства, бо в молодших класах займався кульовою стрільбою, ходив у гурток – це було ще в радянські часи. У роботі мобільної вогневої групи (МВГ) ми підключені до телекомунікаційних систем протиповітряної оборони. Хоч ми й добровольці та не є підрозділом Збройних сил України, добровольче формування і мобільні вогневі групи в його складі – це теж люди, які добровільно стали на захист», – каже чоловік.
Богдан розповідає, що навантаження не завжди однакове. Найбільше роботи буває під час масованих обстрілів, тоді чергування може тривати всю ніч і затягуватися до самого ранку. У такі дні МВГ має кілька визначених точок, де повинні перебувати, стежити за небом і бути готовими до вогневої роботи. Їх МВГ підпорядковується одній із бригад територіальної оборони. Саме звідти надходять бойові розпорядження. Далі робота координується з черговими відповідного сектору Протиповітряної оборони, адже мобільні вогневі групи виконують одразу дві важливі функції:
Перша – знищувати ворожі цілі в небі, коли на це є відповідний наказ. Друга – вести спостереження, якщо ураження цілі не дозволене, наприклад, коли по ній уже працюють Повітряні сили. У таких випадках група передає всю необхідну інформацію: напрямок, ймовірну висоту польоту дронів та місце, де помітили ворожу ціль.
Можливо, ця робота часто й лишається непомітною для більшості людей. Але саме так, крок за кроком, ніч за ніччю, цивільні й ветерани допомагають тримати небо під контролем.
«Коли надходить інформація про підготовку агресором ракетно-дронового обстрілу, чергова група зі складу МВГ, яка перебуває на пункті постійної дислокації, готується до виїзду (видається зброя, боєкомплект, тепловізори, засоби особистого захисту тощо). Як правило, основна робота припадає саме на ніч. Бувають і такі ночі, коли ми не виїжджаємо, коли не надходить команда або ворожі дрони не залітають на визначену для нас ділянку в Київській області, де ми закріплені. Такі дні теж трапляються. Але, як правило, їх менше, ніж тих, коли дрони все ж заходять», – ділиться він.
Богдан каже, що рекорд їхньої групи – три збиті «шахеди» за одну ніч. Тоді ворожі дрони заходили майже один за одним, «гуськом», із різницею приблизно у 10-15 хвилин. Втім, додає він, так буває не щоразу. Збити «шахед» вдається далеко не під час кожного виїзду. Причина не лише у складності самої роботи, а й у тому, що ворог постійно змінює тактику і технології. До того ж їхня група працює лише зі стрілецькою зброєю, а це суттєво обмежує можливості під час повітряного бою.
«У нас на озброєнні – РПК-74 (ручні кулемети Калашникова). Є в нас іще два доволі раритетні кулемети – системи “Максима”. Один 1944 року, інший – 1943-го. Звісно, у нас немає дронів-перехоплювачів, бо це вже сучасніші технології. Я, принаймні, не знаю мобільних вогневих груп із числа добровольців, які вже мають таке оснащення. Але очевидно, що все до цього йде. Думаю, згодом ми також отримаємо такі дрони на озброєння. А поки що основа нашої роботи – стрілецька зброя», – каже Богдан.
Чоловік розповідає, що МВГ підключена до програм, якими користуються сили протиповітряної оборони. Завдяки цьому на планшетах вони можуть відстежувати рух ворожих «шахедів» і краще орієнтуватися в обстановці під час чергування.
«Ми постійно комунікуємо з відповідною бригадою територіальної оборони, а також із черговим сектору протиповітряної оборони. Отримуємо команди: наприклад, що в нашому напрямку рухаються повітряні цілі противника. У кожної групи є своя назва (позивний), команди надходять адресно. Далі все залежить від того, яку саме команду ми отримуємо. Якщо надходить команда “N”, ми виїжджаємо на ту точку, через яку, відповідно до курсу дронів, вони можуть пролітати. Таких точок у нас кілька, вони затверджені відповідним сектором протиповітряної оборони», – каже чоловік.
Він пояснює, що збити «шахед» насправді дуже складно. Особливо за поганої погоди: коли вітряно, хмарно і темно. Хоч трапляються й зоряні ночі, коли небо добре проглядається, частіше умови бувають значно гіршими. Без спеціальної техніки, зокрема без тепловізійного прицілу, вразити ціль украй важко. За його словами, були випадки, коли дрони летіли удосвіта, і тоді їхня група навіть ділилася надвоє, щоб перекрити різні точки. Якось він із колегою залишився на одній позиції, а ще двоє бійців виїхали на іншу. Тоді одному з них вдалося самотужки збити дрон. Він акцентує, такі випадки поодинокі, адже найчастіше працює одразу кілька кулеметників для забезпечення високої щільності вогню, і в такій ситуації майже неможливо точно сказати, чия саме черга стала вирішальною.
Він також додає, що не завжди можна одразу зрозуміти, чи ціль справді уражена. Рідко буває так, що дрон вибухає просто в повітрі. Частіше, навіть пошкоджений, він ще продовжує рух і падає за кілька кілометрів, а інколи й далі. Висновок про ураження роблять уже за сукупністю обставин: чи є відео обстрілу або знищення цілі, чи працювали сусідні мобільні вогневі групи по вказаній цілі тощо.
«Загалом збивати їх складно, бо ворог теж постійно розвиває технології. Війна – це гра, у яку грають двоє», – каже він.
Богдан вказує, зокрема, на так звані реактивні «Shahed», що летять значно вище і швидше. Зрозуміло, що збити такі дрони зі стрілецької зброї набагато важче, ніж звичайні. Він пояснює, що усе залежить від конкретних обставин: висоти польоту, відстані до цілі та того, наскільки близько дрон проходить через їхню точку. Є й інший важливий чинник – робота Повітряних сил Збройних сил України. Іноді дрон пролітає повз їхню позицію, але група отримує команду на заборону роботи, бо в цей момент ціль уже відпрацьовують українські гелікоптери.
Чи можуть цивільні доєднатися до вогневої групи?
Щоб доєднатися до МВГ, за словами Богдана, механізм доволі простий: людина підписує контракт добровольця добровольчого формування територіальної громади. Сам Богдан також має такий контракт. Після підписання контракту добровольця, за наявності відповідних навичок, можуть включити до складу тієї чи іншої мобільної вогневої групи. Він додає, що таких груп на Київщині чимало. Іноді вони спрацьовують дуже ефективно, іноді – менше, адже результат залежить від багатьох чинників. Водночас він наголошує: вся ця робота тримається на добровільних засадах.
«Сьогодні у нас у формуванні є кілька людей – саме ветеранів, які списалися зі служби за станом здоров’я. Таким є наш командир вогневих груп. Це учасник бойових дій, людина з реальним армійським і бойовим досвідом. Коли є інформація, що вночі буде масований обстріл, ми звертаємося до хлопців, які колись були в нашому ДФТГ, а згодом відійшли. Якщо вони мають можливість, просимо їх приєднатися як додаткові мобільні вогневі групи. Усі вони разом з нами свого часу проходили навчання, тренувалися на полігоні, тож уміють поводитися принаймні зі стрілецькою зброєю. Знають як уражати дрон за різних обставин», – розповідає він.
Богдан каже, що такі люди є, але їх не надто багато. За його словами, більшість тих, хто міг би долучитися, нині вже мобілізовані. Тож людей, які мають бодай якийсь досвід роботи зі стрілецькою зброєю і при цьому наразі ще не мобілізовані, насправді – небагато. Саме тому основу таких груп досі становить той кістяк добровольців, який сформувався ще у 2022 році.
За час роботи вогневої групи вони збили понад 10 шахедів. Насправді це наче й небагато, але для добровольчого формування, яке працює зі стрілецькою зброєю, максимум калібру 7, 62 того самого «Максима» 1944 року – це непоганий результат. Принаймні ті шахеди не долетіли до своєї цілі і не наробили біди.
«Насправді все це не так просто. Це не так, що хлопці сидять на пункті постійної дислокації й нічого не роблять. Окрім того, що ми можемо не тільки збивати цілі, якщо є така можливість, ми ще й постійно здійснюємо моніторинг. Як правило, після виїзду ми також шукаємо уламки «шахеда», збираємо їх, звісно, з дотриманням усіх заходів безпеки. Буває, що ми просто повідомляємо чергового відповідного сектору, і тоді туди виїжджають, зокрема, сапери. Але якщо ми самі бачимо, де саме стався вибух, то можемо приїхати на місце, зафіксувати падіння. Іноді уламки збираємо самі», – ділиться чоловік.
Богдан уточнює, вся ця інформація фіксується одразу під час бойової роботи. Ба більше, щойно група відкриває вогонь, вона відразу подає рапорт через спеціальну програму. У звіті зазначають усі деталі, аби було чітко зрозуміло, що відбулося насправді. Тобто це не історія про «постріляли і, можливо, щось упало». Кожен такий епізод має бути задокументований.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Про вуличні марші на Закарпатті, АТО, оборону Києва та службу у ГУР:розмова з Русланом «Комендантом» Каганцем.
