Після довготривалої війни буде великий відсоток ветеранів з тяжкими пораненнями. Чоловіки та жінки потребуватимуть більш доступних міст для їх швидкої та якісної адаптації до нових умов життя. Про інклюзивність локацій для людей, які отримали тяжкі поранення та інвалідність внаслідок війни, розповість Наталія Пархитько — заступниця керівника громадської організації “Доступно.UA”.
Чи доступні українські міста для захисників та захисниць із важкими травмами?
У 2020 та 2021 роках команда Доступно.UA. відвідувала з перевіркою містах України — за їх даними, лише 4% всіх перевірених локацій були доступними (це дуже малий показник). Варто зазначити, що місця, які були відвідані – це найважливіші центральні локації, серед яких були міськради, лікарні і т. ін.
“У 2023 році ми знову перевіряємо багато локацій, звертаємо увагу на медичні установи, ЦНАПи, міськради. Чи змінюються установи на краще? На жаль, дуже повільно. Цього недостатньо, щоб маломобільні групи населення могли вільно пересуватися та безбар’єрно отримувати послуги”,- розповідає Наталія Пархитько.
Варто чітко розуміти важливість облаштування міст та відбудови: поки військові захищають нас на фронті, суспільство, своєю чергою, має зробити зручний простір для тих, хто отримав поранення. Для чого це необхідно? Щоб при поверненні до цивільного життя вони почували себе повноцінною частиною суспільства, могли самостійно пересуватися та користуватися сервісами. А не опинилися замкнутими в чотирьох стінах чи мати можливість зайти лише в одне-два приміщення.
“Якщо розглядати Київ, чесно кажучи, ситуація кардинально не змінилася. Можемо взяти приклад ЦНАПів — за нашими даними, масштабних перебудов не було, але облаштування стало краще. Там, де проходили реконструкції, намагалися все робити добре, але все одно були порушення Державних будівельних норм (хоча й не великі). Але ми маємо розуміти, що кожне порушення — це мінус якийсь відсоток маломобільних людей, які не зможуть потрапити в будівлю”, – зазначає вона.
Держустанови, публічні місця та їхня (не) облаштованість: пандуси, кнопка виклику персоналу, сходи тощо.
Є частково доступні локації державних установ, але є свідоме розуміння того, що цього недостатньо. Треба покращувати доступність, щоб зручно було всім.
Наприклад: біля входу до приміщення встановили пандус, але не передбачили жодної навігації для незрячих людей. І це велика проблема. Тому що повна або часткова втрата зору — це наслідок поранення, з яким часто стикаються військові.
“Взагалі з навігацією та інформаційними показниками для незрячих людей в Києві велика проблема. Ми помічаємо, що облаштування спеціальних тактильних смуг може бути неправильним (що повністю перекреслює їхню функціональність). Хоча є Державні будівельні норми, де все чітко прописано, усе одно тактильні елементи доступності встановлюють із порушеннями”, – додає заступниця.
За словами Наталіі, біля входу до приміщень часто “забезпечують доступність” за допомогою кнопки виклику персоналу. Але варто підкреслити, що кнопка виклику персоналу може бути додатковою опцією на абсолютно доступній локації.
“Тобто, якщо людина може самостійно зайти всередину, необхідно, що були наявні автоматичні розсувні двері, вхід без порогів або, якщо є сходи, пандус, нормативна, ширина проходу та тактильна навігація, оскільки це все по Державних будівельних норм. От тоді кнопка виклику персоналу буде як додаткова опція, якою людина може скористатися. – це треба зробити кілька реченнями, а не переліком”,- розповідає Наталія.
Якщо ж кнопка виклику персоналу встановлюється на недоступній локації, особливо часто її можна побачити перед сходами, які ведуть в аптеку, то це не є нормою.
“Тоді виникає наступна ситуація — людина з інвалідністю або тимчасовою травмою не може самостійно потрапити всередину, тому вона викликає працівника чи працівницю фармацевта, який/-ка не зможе самостійно затягнути всередину, наприклад, людину на кріслі колісному. Тоді людина залишається на вулиці, а працівник/-ця бігає туди-сюди, перевіряє назву, наявність та ціну препарату, розраховує і має проблему з оплатою карткою (не всі термінали переносні). Усе це порушення прав людини, яка має отримати вільний доступ до послуги”, – розповідає Наталія.
Що потрібно модернізувати, щоб умови стали краще?
“На це питання можна відповісти дуже просто та лаконічно — зробити доступні локації в кожному населеному пункті. Насправді немає ніякої складної схеми. Якщо ви будуєте з нуля, то треба одразу робити все по нормам — вхід на одному рівні з вулицею, широкі проходи, ліфти, тактильна навігація, інформаційні покажчики контрастно промарковані”, – зазначає Наталія.
При облаштуванні вбиральні необхідно одразу проєктувати її так, щоб туалетом міг скористатися кожен — для цього має бути широкий прохід, достатньо місця всередині, поручні біля унітазу, умивальник із простором під раковиною, щоб людині, яка користується кріслом колісним, було зручно мити руки.
Як зазначає Наталія Щебетюк, при реконструкції, згідно Державним будівельним нормам, необхідно побудувати будівлю так, щоб, наприклад, при наявності сходів, поруч був нормативний пандус. Якщо брати до уваги питання щодо підйомників — вони не дуже ефективні, оскільки, їх потрібно технічно обслуговувати, а це доволі дорого, тому підйомники нерідко просто закривають на замок. Також часто треба залучати ще одну людину, яка натисне на кнопку, щоб запустити підйомник. Тобто самостійно скористатися ним неможливо, людині треба чекати на вулиці, поки хтось “дозволить” скористатися підйомником.
“Якщо говорити про ветеранів та ветеранок, то мені особисто стає дуже соромно — вони боронили нашу державу ціною свого життя та здоров’я, але коли захисники повертаються додому, складається враження, що Київ абсолютно не чекає на них”, каже Наталія Пархитько.
Звичайно, десь у центрі міста є острівки умовної доступності, але їх мало. Щоб ветерани почували себе вільно й легко обирали заклад (кав’ярню, ЦНАП, ресторан, концертний зал чи кінотеатр і т. ін.) не випитуючи/вишукуючи/гуглячи, чи можна взагалі потрапити всередину, бо цього поки немає. Часто доводиться шукати 4-х помічників, які допоможуть занести людину на кріслі колісному, якщо заклад виявляється недоступний. Тому люди змушені проходити через приниження.
Всі норми викладені у Державних будівельних нормах — це ДБН В.2.2-40:2018 “Інклюзивність будівель і споруд. Основні положення”.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Про волонтерство, службу та обстеження: інтерв’ю з бійцем із позивним “Луганськ”.
4 коментарі