Сили безпілотних систем стали не лише новим поштовхом у російсько-українській війні, а й відправною точкою для переосмислення військових підходів у багатьох країнах світу. Це перший масштабний приклад застосування сучасних засобів повітряного ураження в умовах активних бойових дій. В Україні СБС почали стрімко розвивати з початком повномасштабного вторгнення як відповідь на виклики війни, однак перші кроки відбулися ще у 2016–2017 роках під час АТО/ООС. Відтоді цей напрям пройшов шлях від поодиноких ініціатив до повноцінного інноваційного роду військ. Як саме працює СБС, чому було необхідно створити окрему структуру, і які завдання вона виконує, розповів для «Ветеран Медіа» Вадим Яковенко, офіцер підрозділу «Нахтігаль» у складі 413 окремого батальйону «Рейд» СБС.
Вадим Яковенко, відомий за позивним «Румин», приєднався до сил оборони на початку повномасштабного вторгнення. Він планував долучитися до Київської територіальної оборони, однак у підсумку опинився в 142 НЦ ССО. Згодом його перевели до новоствореного підрозділу, який спеціалізовано почав займатись дронами у складі 190-го навчального центру. Свій позивний Вадим отримав від побратимів, на основі асоціації з ситуацією, яка колись сталася у Верховній Раді VII скликання. Тоді на трибуні виступав депутат Юрій Михальчишин, який емоційно згадував інцидент за участю Вадима Тітушка: «Ось це ваш Вадік Румин (Вадим Тітушка)». Фраза настільки запам’яталася, що в середовищі побратимів прізвисько «Румин» закріпилося за Вадимом Яковенком.
«З 2024 року Сили безпілотних систем починають діяти як повноцінна окрема структура. А ще на початку 2023-го, десь у лютому-березні, почали використовувати FPV-дронів. Спочатку, 2022 – початок 2023-го, всі безпілотні групи підпорядковувалися артилерії, бо ніхто не знав, куди їх прикріпити. Можливо, це було й правильно: йшлося про засоби ураження дальньої дії, аналогічні артилерії чи ракетам», – згадує Вадим.
Вадим Яковенко, наразі обіймає посаду офіцер підрозділу «Нахтігаль» у складі 413-го окремого батальйону «Рейд» безпілотних систем. За його словами, попри вражаючий вигляд новоствореної структури, реалії були складніші.
«Зараз це звучить круто – ударний дрон, точність, технології. Але тоді це було нове і незрозуміле. Наприклад, коли ми говоримо про міномет, це зрозуміло: стріляє, вибухає, є результат. А тут, куди полетів дрон? Що він уразив? Чи він долетів до цілі? Чи треба щось переробляти в ньому? Навіть нині 60% дронів не працює з коробки: треба щось допаяти, налаштувати. Раніше переробок, доналаштувань, конструктивних змін потребували всі дрони. Це що стосується технічної сторони. А щодо безпосередніх застосувань, то на початку “ери дронів” було незрозуміло, як, коли і на які цілі це все застосовувати, скільки людей треба залучати, вдень чи вночі працювати. І що важливо, немає безпосереднього контакту з ворогом, результатів не видно одразу. Лише знімки чи аналітика», – додає він.
Чоловік зазначає, що у складі підрозділу були фахівці, які мали досвід роботи з безпілотниками, однак загалом виникали труднощі з формуванням єдиного злагодженого механізму. Це вимагало часу, ресурсів і постійного передання досвіду від бійця до бійця.
«Передумови створення СБС з’явилися задовго до її формального оформлення. Збройні сили почали використовувати безпілотні системи у війську ще до повномасштабного вторгнення. Дрони, оператори дронів, а також підрозділи БПЛА підпорядковувались свого часу військовій авіації, були в ракетних і артилерійських військах, в різних новостворених управліннях БПЛА. Які в свою чергу мали систематизувати дрони, зрозуміти, як їх класифікувати, як застосовувати. Статутна класифікація дронів справді існує ще з 2015 або 2016 року. Наприклад та сама «Лелека – 100», яка досі літає, звісно, вже зовсім інша, ніж у 2017 році, оскільки пройшла стільки модифікацій, що без цього навряд чи дожила б до сьогодні», – розповідає військовий.
За його словами, потреба в систематизації була частково зумовлена відсутністю великого арсеналу артилерії, на відміну від росії.
«У руских – купа ракет і артилерії. Вони можуть засипати все снарядами. А ми маємо менше ресурсів, тому маємо бити точніше. А щоб бити точніше, треба краще коригувати. Для цього потрібен засіб, який злітає, дорозвідує, дає стрім. Це один із факторів. Звідси й виникла потреба у нових засобах ураження: FPV-дрони, зі «скидом», «бомбами» тощо. Вони з’явилися не від хорошого життя, а з економічної доцільності, уражати точно, а не масово», – каже Вадим.
На думку військового, все почалося з ентузіастів. Люди хотіли щось покращити. Командири шукали фахівців, об’єднували їх. Так система виросла знизу, з ініціативи окремих людей, яких об’єднувала спільна мета. Це стало основою сучасної структури СБС.
«Дрони почали замінювати артилерію і розвідку. Тепер не потрібно йти з біноклем у посадку підняв “мавік”, підняв “крило”, і воно показує, що треба», – зазначає військовий.
Чоловік додає, що використання безпілотних систем сьогодні – це вже стандартна практика на фронті. Над смугами відповідальності бригад, які охоплюють від 3 до 10 кілометрів, безперервно патрулюють дрони, виконуючи функції спостереження. Це вже не виняток, а норма. Водночас під час легітимізації новоствореного роду військ виникали бюрократичні перепони – цілком очікуваний виклик навіть у період активної фази війни.
«Бюрократія – це не лише українська проблема, вона існує в усіх країнах. Наприклад, у 2022 році Польща, намагаючись оперативно надати військову допомогу, сама зіштовхнулася з гальмівними механізмами власної бюрократичної системи. Навіть у країнах-союзницях формальні процедури можуть затримувати постачання озброєння. В Україні, попри складні й затягнуті процеси, вдалося запустити інновації, а нормативну базу почали адаптувати вже «заднім числом». Те, що Сили безпілотних систем в Україні – перші у світі, є беззаперечним фактом. За рівнем розвитку та бойового застосування дронів ми можемо конкурувати лише з росією, тоді як інші країни поки що спостерігають і намагаються нас наздогнати», – зауважує він.
Вадим додає, що у цьому аспекті Україна не просто доганяє західні армії, а фактично диктує нові стандарти. Історія з дронами в Україні не просто технологічний прорив, а фундаментальна зміна логіки ведення війни. Він акцентує, що є свої плюси затвердження нормативної бази уже створеного роду військ. Оскільки, якби чекали дозволів – нічого б не працювало. А так, система вже функціонувала, і під неї підвели документи.
«У період АТО/ООС з’явилися перші розвідувальні дрони, і тоді “нормативку” почали підганяти під авіаційні статути. Наприклад, оператор дрону не міг працювати без проходження льотної лікарської комісії. Вимоги як до пілота чи навіть космонавта», – розповідає він.
Цей підхід, як додає Вадим, був надмірно складним. Адже сучасні дрони не потребують таких високих медичних стандартів, а гнучкість у підходах значно ефективніша в бойових умовах.
«Насправді процес ще незавершений. Так як технології дронів стрімко розвиваються і змінюються, статут СБС досі не затверджений. Останнє залежить від того, що дронами користуються не лише СБС, а й усі роди військ», – каже військовий.
Він підкреслює, що створення якісної нормативної бази це – складне завдання. Особливо з огляду на стрімкий розвиток технологій: те, що було актуальним рік тому, сьогодні вже застаріле. Ситуацію ускладнює й те, що нині майже кожна бригада має не лише роту, а вже цілий батальйон БПАК (безпілотних авіаційних комплексів). Якщо у 2023 році такі підрозділи були поодинокими, то з 2024-го їх створюють масово, що логічно, адже кількість дронів у частинах стрімко зростає.
«Сьогодні в кожному артилерійському дивізіоні – чи то самохідному, чи іншому – є власні БПЛА для коригування. У механізованих батальйонах – цілі роти БПЛА, у стрілецьких — принаймні відділення. Мавік має бути в кожного», – додає він
Чоловік акцентує, що йдеться виключно про повітряні дрони, підводних чи наземних це не стосується. Станом на зараз налагоджена стрімінгова платформа «ВЕЖА», де військові діляться відео в реальному часі. Це стало основою комунікації між суміжними підрозділами: ліворуч і праворуч від тебе – побратими, з якими ви обмінюєтесь стрімами й отримуєте повну картину поля бою.
«Основними засобами ураження була артилерія. До моменту функціонування СБС, командир артилерії був ключовою фігурою. А зараз ним фактично став начальник БпС (безпілотних систем – Ред.)», – розповідає військовий.
Вадим пояснює, що роль артилерії змінилася, тепер основна сила в дронах. Начальник БпС, у будь-якій бригаді підпорядковує собі всі безпілотні засоби, але не напряму. Він не дає наказ «Мавіку», куди летіти, а ставить завдання командиру батальйону чи роти, а ті вже – операторам. У такий спосіб вибудовується структура командування.
З його слів, якщо переносити таку взаємодію на СБС, то там ситуація дещо інша. Сили безпілотних систем є радше силами підтримки. Вони не мають власної смуги, бо не мають піхоти чи бронетехніки. Тож підрозділ входить у смугу конкретної бригади й допомагає: розвідкою, стрімами, FPV-ударами, а також іншими різними ударними дронами. Така взаємодія логічна і практична.
«Зазвичай ви (інші військовослужбовці СБС – Ред.) допомагаєте тій бригаді, в чиїй смузі працюєте. Наприклад, ми допомагали 46-й в Мар’їнці, 59-й в Красногорівці, 82-й в Курській області. Підрозділи СБС забезпечують технічну підтримку. Для цього необхідна налагоджена координація з тією бригадою, в зоні якої працюєш. Зазвичай це відбувається між начальниками БпС бригад. Але в підрозділах СБС немає такої посади, бо весь підрозділ безпілотний. Що в свою чергу теж викликає певні питання. Тож зазвичай з начальниками БпС підрозділів, що тримають лінію оборони, взаємодію і координацію від підрозділів СБС, здійснює начальник розвідки, або начальник батальона, або начальник планування. Якщо контакт не вдається, підключається командир частини. У підсумку завжди знаходиться «притомна прекрасна людина», з якою вдається налагодити роботу», – каже він.
Це стосується тактичних засобів до 20–30 км. Якщо йдеться про ударні безпілотники, як-от іранські «шахеди» чи російські «герані», що долають сотні кілометрів, то прив’язка до смуги відповідальності вже не працює. У таких випадках підрозділ самостійно планує політ, зважаючи на погоду, рельєф, ППО (наше й вороже), РЕБ. Взаємодії з піхотою на місці не відбувається.
«Щодо дронів і уніфікації. В армії має зброя і засоби мають бути уніфікованими. Чим менше різноманіття, тим простіше забезпечити, відремонтуват, замінити і навчити користуватись. Для прикладу візьмем автомат АК-74. Всі вміють ним користуватись. Коли вся бригада користується цим автоматом, то і патрони, і запчастини потрібні виключно під цей автомат. Але якщо, скажімо роті у половини бійців «калаш», а в іншої «М4А1», то тут вже логістика ускладнюється. Бо треба постачати набої різних калібрів в один і той самий підрозділ. Тримати запасні частини до зброї, а також резервні одиниці стрілецької зброї не одного типу, а двох. Це простий приклад. Але коли говоримо про дрони, то тут вже ситуація складніше, місцями хаотична», – каже він.
Бо дрони – це суцільне різноманіття. Всі виробники дронів, як українські так і іноземні, намагаються зробити новішу, кращу модель, яка буде нести більше, летіти далі, бути стійкішою до РЕБу, тощо. Відповідно в багатьох БпС підрозділах є певний зоопарк дронів. Але є і певний природній відбір: якщо дрон не літає – зникає з озброєння, якщо працює – залишається. Постійна еволюція. Яка в свою чергу дає свої плоди. До прикладу хорошим піхотним дроном-розвідником, по сукупним характеристикам (ціна, надійність, простоту в використанні і т.п.) являється «DJI Mavic».
«В свою чергу поява якісних розвід-дронів змінює принципи ведення війни цілих підрозділів. Наприклад, розвідбати. Раніше розвідники ходили в сіряк, або тил, щоб дізнатись про стан і положення ворога. А тепер ці ж підрозділи користуються благами технічного прогресу, здійснюють повітряну розвідку за допомогою дрона. А це безпечніше й ефективніше. Проте є нюанси: у погану погоду дрон не злетить, а розвідник – піде. Втім, у більшості випадків повітряна розвідка швидша, безпечніша й інформативніша», – каже він.
Він підкреслює, що саме дрони сьогодні стали основним засобом ураження в українській армії. Не артилерія, не танки, а FPV, дистанційне мінування, скиди. І це стосується саме української сторони.
«80% уражень зараз відбувається саме дронами. У росіян артилерія була в пріоритеті, але вона в них закінчується. Якщо раніше можна було побачити декілька САУ щодня в смузі відповідальності кожної бригади, то зараз вони зустрічаються рідко і це одна-дві одиниці на смуги відповідальності в 5 бригад, і це все », — говорить військовий.
Вадим зазначає, що кількість ворожої техніки суттєво зменшилась. Росіяни вже не використовують штурми на БМП (бойова машина піхоти), бо вони в них просто закінчились. Частково це пов’язано зі специфікою їхньої радянської тактики, де людське життя не має цінності – вони готові класти сотні людей за одне село. Водночас українська армія робить ставку на високоточні технології, а саме дрони.
Наповнення підрозділів та майбутнє СБС
Значна кількість бійців, які перебувають у підрозділах СБС є ветерани російсько-української війни. Оскільки ветерана простіше інтегрувати в бойовий підрозділ, бо він уже має досвід. І навіть якщо раніше служив, наприклад, кулеметником або водієм – розуміння ситуації та бойового середовища робить його набагато ефективнішим, ніж умовно цивільного новачка. А також цивільні, які доєдналися через рекрутинг.
«Сьогодні у “Твіттері” хтось написав: чому реклама рекрутингу виглядає так, ніби “йди до війська, і не будеш воювати”? Бо насправді, в СБС менше шансів загинути. Це і є частиною мотивації», – відповідає військовий.
Однак Вадим додає, що бракує не просто людей, а саме вузьких спеціалістів, які знають, що робити. Наприклад, у питанні розробки бойової частини (б/ч) дронів. Спеціалістів з ІТ-сфери, або тих, хто розбирається в технічному функціоналі FPV-дронів. За його словами, для цього довелося залучити інженерів, людей, які розуміються на боєприпасах. Так як зазвичай боєприпаси частково треба адаптувати.
«У кожному FPV-підрозділі, хай це буде батальйон безпілотних систем чи рота при механізованій бригаді, є свої майстерні. Але не дронів, а саме бойових частин. Тож для цієї роботи потрібні люди», – наголошує Вадим.
Військовий також зазначає, що Сили Безпілотних Систем вже стали частиною оборони країни і не втратять своєї актуальності і надалі. На його думку, накопичений бойовий досвід робить СБС безцінною структурою в очах як союзників, так і майбутніх партнерів. Вадим додає, що одразу після завершення війни з’явиться великий інтерес з боку інших країн.
«Закінчується війна, і всі почнуть питати: а можна до нас вашого інструктора? А можна до вас приїхати? А навчіть, як оце, оце й оце? Тому СБС точно житиме. Це без варіантів», – пояснює він.
На його думку, сьогодні ще немає чіткого розуміння, яка саме спеціалізація має бути у СБС. Надто багато напрямів відкрито одночасно. Є потенціал і в тактичному застосуванні FPV, і в надводних дронах, і в масованих стратегічних ударах. Водночас у Сухопутних військах створюють свої аналоги, і не завжди зрозуміло, яка межа між ними й СБС.
«Рід військ має мати свою фішку. А поки її чітко не видно. Є багато крутих речей. Наприклад, збивання шахедів, тим займається Олександр Ярмак і його команда. Це реально круто», — каже Вадим.
Він бачить у цьому перспективу: напрямів, багато, і жоден з них не виглядає тупиковим. Питання лише в тому, куди саме зробити головний акцент. Дрони розвиваються надто динамічно, і водночас постійно змінюється характер загроз і протидії.
«Очевидно, що це не глухий кут. Є купа гілок, за які можна вчепитися. Але яка з них пріоритетна, поки незрозуміло», – додає він.
Головне, на його думку, аби після війни СБС не просто зберегли, а розвивали далі. Щоб ця структура не залишилася в стані, у якому завершить війну, а перетворилася на системну силу.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Перший віртуальний бій. Як українські дизайнери створили VR-фільм для підготовки цивільних до війни.
