У День української державності Президент України підписав указ про присвоєння звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» посмертно — Тарасу Шпуку.
Побратими знали його як «Черепа», ветерани — як наставника і тренера, а вся країна — як одного з рушіїв «Ігор Нескорених» в Україні. Тарас був частиною ветеранської спільноти й добре розумів її потреби. У вересні 2025 року він загинув під час виконання бойового завдання, але справа, якій він присвятив себе, продовжує жити через адаптивний спорт і тих, кому він допоміг повернутися до життя після війни.
Від гірських трейлів до захисту України
Тарас народився у селі Нижнів на Івано-Франківщині. Його мама, пані Галина, згадує: ще в дитинстві улюбленим одягом сина була вишиванка — символ особливого зв’язку з рідною землею, який він зберіг на все життя.
Його характер гартувався під час Революції Гідності. У 2014 році Тарас став одним із перших добровольців російсько-української війни. Попри напружену службу та складні завдання, Тарас завжди знаходив час для відновлення. Його особливою пристрастю був трейлранінг — колеги жартували, що якщо він не на зв’язку у вільну хвилину, то, найімовірніше, долає гірські маршрути.
З 2019 року Тарас приєднався до команди «Ігор Нескорених» в Україні. Тарас став своєрідним посередником між пораненими ветеранами, державними інституціями та міжнародними партнерами, допомагаючи перетворювати складні процеси взаємодії на конкретну підтримку для людей.
Перший тренер з баскетболу на кріслах колісних
Тарас Шпук став першим в Україні тренером із баскетболу на кріслах колісних, пройшовши навчання в американської фахівчині Ханни Волкер. Завдяки його зусиллям цей напрям реабілітації, разом із регбі на кріслах колісних, став доступним для українських ветеранів і ветеранок.
Тарас бачив у спорті значно більше, ніж змагання чи нагороди. Для нього це був спосіб повернути пораненим воїнам відчуття гідності та повноцінного життя. У лютому 2022 року, коли російські війська наступали на Київ, він разом із колегою Ілоною Волошиною під обстрілами вивозив спортивне обладнання з Пущі-Водиці. Вони ризикували собою, бо розуміли: цей інвентар стане важливим інструментом відновлення ветеранів після перемоги.
«Я хочу, щоб ті, хто не знав Тараса Шпука, знали його таким: найбільшим «буркотуном» у світі з великим серцем, добряком, який знав усіх і про все, міг розв’язати будь-яку проблему… Людиною, яка вміла бути справжнім другом», — поділилася військовослужбовиця та колега Тараса в «Іграх Нескорених» Ілона Волошина.
Спадщина, що продовжує жити
З початком повномасштабного вторгнення Тарас повернувся на фронт. Навіть під час служби він намагався тримати зв’язок зі своїми підопічними. Військовий завжди знаходив аргументи для командування, щоб його відпускали на навчально-тренувальні збори ветеранів як тренера чи суддю.
17 вересня 2025 року Тарас Шпук загинув під час виконання бойового завдання у складі групи спеціального призначення.
«Сьогодні, коли ми згадуємо Тараса Шпука, ми бачимо не лише обличчя на фотографії. Ми бачимо сотні ветеранів, які завдяки його праці знову повірили у власні сили. Його справа не зупинилася 17 вересня — вона продовжується у кожному тренуванні, у кожному старті та в кожній перемозі над собою, яку здобувають наші воїни», — поділився менеджер національної збірної України та військовослужбовець Ігор Салій.
Фото з архіву
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Час скаже» чи «сюр»: як військові відреагували на відставку Міністра оборони
