Марія Андромашка логопед-дефектолог, після повномасштабного вторгнення у Марії не було думок чи залишатися, чи їхати, так як, ще 2014 році жінка вже була вимушена переїхати з Донецька до Києва.
Але у волонтерки виник інший вибір — встати до лав ЗСУ чи залишатися в тилу. Оскільки бойового досвіду у Марії не було, то записатися в територіальну оборону не вийшло. Але рішення прийшло само, в черзі біля військкомату.
“Один чоловік з натовпу взяв крейду і написав назву телеграм-групи на асфальті. В цей момент він її саме створював. Ми почали додаватися і координуватися там”, — пригадує жінка.
Так в житті Марії з’явилися дрони.
“Я не з тих волонтерів, хто сидить на складі, або збирає на автівки. Мене чекали зовсім інші масштаби та процеси, де я несподівано знайшла багато цікавого для себе. В коло моїх задач входять і продзвони постачальників, військових частин, планування логістики, інколи та доставка дронів військовим, також я паяю скиди на дрони, знаходжу, де відремонтувати “пташок”, докладаю зусиль до навчання пілотів”, — розповідає волонтерка.
За час повномасштабного вторгнення росії в Україну Марії та її команді вдалося доставити 140 безпілотників для українських військових.
“Ми подарували 6 дронів одному підрозділу, в якому, виявляється, служить Олег Сєнцов. Наша зустріч відбулася в 500 метрах від російських позицій у Сіверську”, — каже Марія.
Проте не всі виїзди бувають простими. Інколи доводиться бути по кілька днів без зв’язку та розраховувати лише на власну інтуїцію. Марія розповіла про вечір, коли вона з командою поверталась від військових, почались сильні обстріли і військові просто не дозволили їм залишитись на ночівлю в Лисичанську. Їм довелося серед ночі виїжджати на Бахмут, шукати місце, де спати. Проте, за лічені хвилини до волонтерів прийшли з військової адміністрації та сказали, що їм необхідно шукати інше місце для ночівлі, адже може в будь-яку хвилину прилетіти сюди, бо хтось здав координати.
“Але ми вже були настільки втомлені, що нікуди не поїхали. Лишилися під власну відповідальність, прислухавшись до інтуїції. Тієї ночі нам пощастило. Я постійно беру з собою піжаму, і налаштувала себе на те, що в ній я в безпеці, та з нами нічого поганого не станеться, якщо я буду спати в ній. Тієї ночі я так само вдягнула свою піжаму, і по нашому об’єкту не було влучень”, — пригадує Марія.
Допомога важлива, але волонтерка застерігає інших від того, щоб з головою поринути в допомогу, бо сил може не вистачити навіть на себе.
“Багато людей навалюють на себе більше, ніж можуть потягнути. Я теж робила такі помилки й швидко вигоряла. Тепер, якщо відчуваю, що не маю сил, то беру час для відпочинку. Війна триватиме довго, і ми просто не маємо права закінчитися раніше”, — підсумовує Марія.
