У дворі на проспекті Чорновола безперервний рух: хтось заносить ящики з м’ясом, хтось несе пакети з продуктами, а хтось після роботи йде допомагати-волонтерити. Тут майже ніколи не буває тихо. Львівська волонтерська кухня працює так уже понад десять років – без вихідних, свят і пауз.
Мар’яна щовечора після роботи приходить різати овочі та чистити м’ясо для майбутніх дой-паків. Галина двічі на тиждень пече рогалики та медівники. А Оксана щонеділі стоїть із волонтерами біля Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла, продає смаколики і збирає кошти, щоб купити продукти для кухні.
Вони – лише частина великої команди. Близько сотні людей, серед яких і містяни, і ВПО, і іноземці, щодня допомагають готувати та відправляти на фронт сухі пайки, щоб військові мали що їсти на позиціях.
Три локації і тисячі заготовок
Колись Львівська волонтерська кухня розміщувалась на вулиці Просвіти. Але приміщення було надто мале, тож два роки тому волонтери переїхали на проспект Чорновола. Тут більше місця, хоча й цього інколи бракує.
Саме тут зустрічаємо координаторку і керівницю кухні Оксану Мазар. Вона виходить на вулицю і одразу каже: «У нас виробництво, постійно відбуваються якісь процеси. Навіть голови немає коли підняти. О, уже й бруньки почали розпускатися, а я й не бачила…».
Приміщення у підпорядкуванні Львівської волонтерської кухні не одне. Загалом волонтери працюють на трьох локаціях: власне на проспекті Чорновола, а також на вулиці Тютюнників та вулиці Хорватській.
На Тютюнників готують енергетичні батончики, роблять гірчицю з медом, печуть медівники та фасують сухі страви. Дехто бере інгредієнти додому і пече там. На Хорватській випікають рогалики та іншу випічку. А ось на Чорновола – основна кухня і склад. Тут нарізають овочі і фрукти, працюють із м’ясом, сушать інгредієнти та формують готові набори, які потім відправляють військовим.
У дворі волонтери навіть добудували невелике приміщення для млина, де подрібнюють овочі. Поруч стоїть намет, який передали литовські благодійники. Влітку тут планують облаштувати робочий простір просто неба, щоб можна було працювати в тіні.
«Святая святих» кухні
Біля входу стоїть автівка. Чоловік розвантажує з неї пакети з м’ясом і заносить у холодильну кімнату. Це Андрій – відповідальний за м’ясний цех.
«Це «святая святих» кухні, – каже він. – М’ясо я сортую, ріжу, мариную. З нього робимо або джерки – тонкі шматочки в’яленого м’яса, або додаємо в дой-паки – герметичні упаковки з кашами».
У ящиках поруч – варена картопля. Її готують заздалегідь в іншому місці у фритюрниці.
Всередині приміщення важко пройти між стелажами. Тут ящики, пакети, мішки з крупами, коробки з готовими наборами. На стінах – прапори та шеврони різних бригад, яким допомагала Львівська волонтерська кухня.
Оксана Мазар показує продукцію одну за одною: імбирно-лимонно-медову суміш, енергетичні батончики, сухі супи.
Цілі ящики займають дой-паки – герметичні пакети з готовими стравами. У них гречка з куркою, курка з картоплею, гречка з тефтелями. Все, що треба – опустити пакет у киплячу воду або нагріти на поверхні.
Поруч у ящиках – суміші для львівського борщу, зупки, баношу, солодкої каші, сухі заготовки для лінивих голубців.
«Військові їх дуже люблять. Туди входить багато овочів: броколі, кабачок, баклажан, перець, помідори», – каже співрозмовниця.
Рецепти більшості страв народилися саме тут.
Волонтерство тривалістю в 12 років
Львівська волонтерська кухня працює безперервно з 2014 року, незалежно від пори року, днів у тижні чи свят.
Тоді, після початку війни, Оксана Мазар шукала, чим зайнятися після втрати мами.
«Було дуже важко. Хотілося просто бути зайнятою, – згадує вона. – Тоді почалася війна, всі щось робили. Я почала допомагати у волонтерській ініціативі, сушити овочі для борщів. Спочатку вдома. Потім мене поставили на запайку. І так все закрутилося».
Згодом організація придбала сушарки, з’явилося більше приміщень, більше людей, більше роботи.
Жінка зізнається, що у 2022 році вже замовила собі саджанці троянд. Думала, що нарешті матиме час працювати на городі поблизу будинку. Але не склалось. У січні 2022 року вона поїхала в реабілітаційний табір в Карпатах, де були військові, які воювали ще в Абхазії. Тоді вони їй сказали, що війна точно буде. Слова стали пророчими: почалось повномасштабне вторгнення.
Ранок починається з тонни овочів
На Львівській волонтерській кухні немає чіткого графіка. Хтось приходить зранку, інші – після роботи. Старші жінки випікають рогалики у будні з 10 до 16 години. У четвер, п’ятницю і суботу печуть випічку для недільного ярмарку.
Помічників-волонтерів на Чорновола щодня приходить близько 20 осіб. Загалом на трьох локаціях працює приблизно сотня людей.
День тут починається рано. О восьмій двері відчиняє Мано з Франції. Він натирає від 300 до 500 кілограмів овочів та фруктів і ставить їх у сушарки. Щодня, за словами Оксани Мазар, у сушарки закладають до тонни овочів.
Сушені інгредієнти згодом фасують на іншій локації, де пакують сухофрукти, трав’яні чаї та суміші для узвару. За день волонтери можуть підготувати до пів тисячі наборів.
Крім Мано, на кухні волонтерить багато іноземців: Стівен з Англії, Трент з Канади, Штефан зі Швеції, Ерік із Тайваню. Є навіть хлопці з Південної Африки. Вони чистять моркву, буряк, ріжуть овочі, допомагають перевозити продукти між локаціями.
Майкл, якого тут називають Михайлом, навіть навчився говорити українською.
«Українці влітку їдуть відпочивати, а іноземці навпаки – приїжджають до нас працювати», – усміхається жінка.
Втома без вихідних
Волонтерство тут – це важка фізична праця.
«Я більше десяти років не досипаю, – зізнається Оксана Мазар. – Часто о десятій вечора їду перевіряти сушарки, а повертаюся о першій чи другій ночі. У нас немає ні свят, ні днів народження. Навіть коли організовуємо якесь святкування, то все одно після того я їду не додому, а на кухню».
Сім’я ставиться з розумінням. З дітьми вона часто спілкується телефоном – часу на інше майже немає.
«Але я живу на повну. В якій б годині не поверталась додому, мене завжди переповнює почуття виконаного обов’язку», – додає вона.
Сотні відправок на фронт
Готову продукцію військовим передають по-різному. Частину забирають самі бійці – приїжджають машинами, завантажують коробки і їдуть на фронт. Інколи біля складу утворюється черга. Тоді склади пустіють. Іншу частину відправляють поштою – до десяти посилок на день.
Іноді військові самі привозять м’ясо і просять зробити з нього джерки.
Оксана Мазар каже, що кожного разу вона сподівається, що буде легше, а це не стається. Водночас розуміє, що зупинятись не мають права, бо їхня допомога зараз дуже потрібна.
«Якщо на базі в хлопців ще є якісь заготовки з харчами і цим забезпечує держава, то на скиди їм нічого не дають. Все закривають волонтери. Звісно, хотілося б, щоб держава взяла це на своє озброєння і допомагала нашій кухні, платила зарплати жінкам, надавала всім нормальні умови. Але такого немає», – веде далі вона.
Коли продукти закінчуються
Попри постійну роботу, кухня завжди потребує продуктів.
Найбільше бракує круп, борошна, цукру та сухого молока. За тиждень тут можуть використати цілий мішок такого молока.
Іноді благодійники привозять мед, борошно чи фрукти. Нещодавно мережа благодійних організацій Карітас привезла апельсини та яблука, які посушили. Перед тим інша фірма закупила мед, каву, енергетики, Мівіну. Дещо, як от крупу, цукор, шкірки від мандарин, приносять небайдужі мешканці. Зі шкірками вже не знають, що робити, спробують додавати перемелені до медівників. Але більшість продуктів доводиться купувати. Якраз минулого тижня на гуртівні купили пів тонни гречки. Керівниця каже, що має вистачити на місяць-півтора. Інколи продукти беруть у борг. Наприклад, яйця.
За підрахунками Оксани Мазар, денна собівартість продукції, яку виготовляють, становить від 50 до 100 тисяч гривень.
Якщо ще на початку повномасштабної війни кількість благодійної допомоги була в рази більшою, то зараз її обмаль.
«Бувають моменти, коли продукти закінчуються і грошей немає. Паніка, руки опускаються. Думаєш: що далі? – каже Оксана. – Але майже завжди стається диво. Одного разу закінчився цукор. І саме тоді зателефонував чоловік і сказав, що везе кілька мішків. Іншого разу розпакували останній мішок сухого молока – і вже наступного дня знайомий волонтер привіз п’ять нових. Чим не диво?», – з піднесенням розповідає Оксана Мазар.
Комунальні платежі за всі приміщення сягають близько 150 тисяч гривень на місяць.
Коли грошей на рахунку більше, можуть закупити хлопцям зарядну станцію, екофло, генератори, старлінки.
Щоб мати кошти на закупівлі, щонеділі волонтери проводять ярмарки біля Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла. Тут продають випічку, інші смаколики. Взимку волонтерам доводилося стояти навіть у десятиградусний мороз.
«Ми не просто стоїмо зі скринькою і просимо. Люди можуть задонатити і взяти щось смачне. Найважче, коли після Служби Божої люди просто проходять повз. Тоді в горлі з’являється клубок і думаєш: навіщо ми тут стоїмо? Також не раз доводилося чути, що кухня – це такий «бізнес» у нас. То хай прийдуть і спробують той бізнес…», – трохи обурливо каже Оксана Мазар.
Люди, без яких нічого б не було
Поки розмовляємо з Оксаною Мазар, кілька жінок вже пішли додому. На кухні залишилася лише пані Надія. Їй 68 років. Вона щодня приїжджає сюди з Франківського району.
«Дізналася про кухню в церкві від жінки, у якої син на фронті, – розповідає вона, чистячи варену моркву одну за одною. – Потім я розказала іншим. Відтоді їжджу сюди. І так вже два роки».
За словами Оксани Мазар, більшість тих, хто приходить допомагати, мешкають в цьому районі: на вулиці Хімічній, проспекті Чорновола чи прилеглих вулицях. Лише частина доїжджає. Є і молодші, і люди середнього віку або навпаки, старші, як от пані Надія.
У сусідній кімнаті працює Андрій, з яким вже познайомились на вулиці. З двома жінками він відокремлює м’ясо від кісток для дой-паків.
Чоловік розповідає, що почав допомагати Львівській волонтерській кухні ще з часів АТО/ООС. Відтоді не раз возив сухпайки на Схід, тепер більше волонтерить на кухні.
«Дой-паки робити не просто. Кури спочатку треба замаринувати, запекти, охолодити. Далі відділити м’ясо від кістки, щоб не займала місце в пакеті. Окремо відварити до готовності картоплю, рис або гречку. У холодному вигляді розфасувати по вазі у пакети, налити підливу. В вже потім – завакуумувати. Все треба зробити ідеально, щоб страва у пакеті не зіпсувалася», – розповідає він про процес приготування і додає, що їхні дой-паки розходяться постійно.
«Кажуть, що наші найсмачніші і найситніші», – додає Андрій.
Мар’яна, економістка за професією, приходить сюди після роботи з 2017 року. А в суботу і неділю – від ранку до вечора. Сюди її привела коліжанка. Тепер без волонтерської кухні не може уявити життя.
«Мотивація проста – допомагати до перемоги», – каже вона.
Серед волонтерів є й переселенка з Добропілля. Коли вона приїхала до Львова у 2022 році, почула, що потрібні помічники для ремонту нового приміщення. За професією вона будівельник, тож стала в нагоді: допомагала ремонтувати приміщення волонтерської кухні.
У гуртожитку для ВПО, де тимчасово мешкає, жінка також допомагає нарізати спеціальні сітки (зі станбонда), які потім набивають, перфорують на станку і зшивають. Вони легкі і дієві.
Робота, яка не закінчується
Коли виходимо з кухні, робота не припиняється. Одна з волонтерок, Галя, принесла гілки верби.
«Уже треба готуватися до Вербної неділі, – каже вона. – Будемо продавати біля Гарнізонного храму, щоб купити продукти».
І так щодня: сушать овочі, варять каші, запаюють пакети, вантажать у машини коробки. Аби десь далеко на передовій хтось відкрив пакет, розігрів його і на хвилину відчув смак дому.
Фото: «Ветеран Медіа»
