У рамках всеукраїнської програми ментального здоров’я “Ти Як?”, 1 жовтня, на День Захисників та Захисниць, було представлено спецпроєкт короткого відеоролика. У відеоролику українські діти звертаються до захисників, нагадуючи, як вони пишаються ними та вірять у них, перемогу й чекають у дома.
Такий спецпроєкт створений у партнерстві з громадською організацією Gen.Ukrainian, комунікаційною агенцією Public Kitchen, фотографами Костянтином та Владо Ліберовими та Координаційним центром з психічного здоров’я при Кабінеті Міністрів України.
Проєкт створений з метою підтримки захисників та захисниць. Нагадати що у них є тил, і цей тил – десятки мільйонів людей, серед яких багато маленьких українців, що стали учасниками або свідками травматичних подій війни, втратили батьків, втратили дім, але не втратили віру та любов.
До проєкту були залучені діти з різних міст України, а також ті, що пройшли психологічну реабілітацію в таборі Gen. Ukrainian.
Історії дітей:
Богдан, 8 років м.Бахмут
Батьки загинули від ворожого снаряду на вулиці міста. Мама хлопчика тоді була на сьомому місяці вагітності. Маленький Богдан на той час був у сусідки, і коли всі заснули, вночі взяв велосипед і поїхав на місце тієї страшної події, аби побачити своїх батьків. Тіла його батьків кілька днів так і залишилися лежати просто на вулиці, через постійні обстріли поховати їх одразу не було змоги. Богдана врятували правоохоронці.
Любомир, 12 років м.Бородянка
Батько був військовим із позивним Квітка. Його вбила російська бомба, яка впала на Бородянку. Хлопець у той момент був у підвалі. Любомир до останнього сподівався, що, можливо, тато виживе. Після звістки, що він точно загинув, і не далеко на фронті, а поруч із домом, все життя для Любомира стало ніби сірим. Хлопець носить на шиї батьків жетон смертника.
Юра, 16 років м.Буча
Батька Юри, в нього на очах, вбив російський військовий коли Росія окупувала Київську область. В Юру, що стояв поруч, також стріляв кілька разів – прострілив руку, а коли цілився в голову – промахнувся на 1,5 см. Батько впав з першого пострілу. Від другого пострілу впав Юра. Тіло батька не могли забрати два дні – росіяни стріляли по всьому живому. На худі Юри залишився чорний слід від кулі.
Савелій, 10 років м.Ірпінь
Батько десятирічного Савелія з Ірпеня в перші дні повномасштабної війни пішов у ТрО. Разом із ним пішов і старший брат Савелія, і дядько. В один із вечорів, коли хлопчик робив уроки, мамі зателефонував брат. Він розповів, що батько загинув, а його та дядька поранили, коли вони намагалися витягнути тіло тата з окопу. Тіло батька не могли забрати ще 10 днів через постійні обстріли. Савелій часто відвідує могилу батька та зодягає його військову форму.
Дарина, 8 років м.Київ
Тато Дарини був цивільним. Після початку повномасштабного вторгнення пішов захищати Україну. Обіцяв повернутися на день народження Дарини, але загинув.
Владислав, 7 років м.Буча
Мама Владислава не витримала окупації та постійних обстрілів, поки переховувалася від російських загарбників у холодному підвалі – серце зупинилось. Її поховали поруч із будинком у домовині, збитій зі старої шафи. Коли Владислав дізнався про смерть матері, то щодня приходив на її могилу, носив цукерки та їжу.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Кабмін оголосив про запуск проєкту з психологічної підтримки для ветеранів/нок та членів їхніх сімей.
2 коментарі