Благодійний фонд «1991» – одна з невеликих, але динамічних організацій у системній підтримці Сил оборони України. Він був заснований у листопаді 2023 року волонтеркою Анастасією Сохацькою, яка з перших днів повномасштабного вторгнення допомагала військовим. Сьогодні фонд працює як чітко організована структура, що у минулому році реалізувала 38 проєктів і передала на фронт спорядження й транспорту загалом на 2 мільйони гривень. За всім цим стоїть невелика команда волонтерів.
Для Анастасії історія створення фонду тісно пов’язана з особистим болем.
«Наш фонд став, по суті, реакцією на втрати у нашій спільноті – друзів, побратимів, людей, які були поруч з нами. Ми створили його як присвяту тим, кого втратили у цій війні, і як обіцянку силам оборони бути надійним тилом до самої перемоги», – каже вона.
Фонд отримав свою назву не випадково. Це не просто рік проголошення незалежності, а точка відліку сучасної української державності, її відновлення після довгого історичного шляху.
«Це не просто дата в календарі, це точка відліку нашої сучасної історії, яка має продовження у війні, що триває. Для нас було важливо закарбувати саме цю ідею й передавати її далі», – пояснює Анастасія.
З перших днів діяльності фонд сфокусувався на напрямках, які дають найшвидший і найвідчутніший ефект на полі бою. Це переважно безпілотні засоби — від FPV-дронів до великих бортів, автомобілі та транспорт, яких стає критично мало через ризики на логістичних шляхах й інше спорядження, що дозволяє підрозділам виконувати завдання ефективно.
Фонд працює безпосередньо з підрозділами, відповідаючи на конкретні запити. Йому довіряють, адже за кожним збором стоїть жива історія конкретної людини.
«Для людей важливо розуміти, кому саме вони допомагають. Тому наші збори – це завжди конкретна історія: не “на бригаду”, а, наприклад, Олегу Подилюку – близькому другу багатьох у нашій спільноті. Тоді донати стають особистими і відчутними», – каже Анастасія.
Фонд часто проводить і збори пам’яті – на честь загиблих друзів, через яких і зародилася ця ініціатива. Такі проєкти допомагають зібрати необхідні кошти та зберігають пам’ять про людей, їхні принципи, хобі, історії.
«Людей не меншає, але стало важче»
Попри поширену думку про те, що люди стомилися донатити, засновниця фонду вважає, що насправді це міф.
«За нашою статистикою, суми плюс-мінус стабільні. Але збирати справді стало важче. У кожного з нас стало більше друзів на фронті, і люди хочуть допомагати конкретним знайомим. Це природно, але створює конкуренцію між фондами».
Збір коштів у нових реаліях – це постійна боротьба за увагу. Фонди, волонтери, навіть самі підрозділи вимушені бути більш креативними й більш видимими.
«Ми живемо в часи, коли кожне відео зі збором – це повноцінний медіапродукт. Ми самі створили цю динаміку, і тепер учимося в ній працювати», – говорить засновниця.
Так з метою зібрати кошти на дрони для 12 БрСпП «Азов» та 13 БрОП «Хартія», у 2023 році фонд видав благодійний календар під назвою «Лють». У календарі зібрали фото 12 українських військових. Серед захисників, які погодились взяти участь у проєкті — легендарні імена: Богдан Кротевич (Тавр), Вадим Ворошилов (Karaya), Андрій Лімонтов (Людоїд), Олександр Будько (Терен), а також інші воїни з різних підрозділів.
Як розповідає Анастасія, 2024 рік став для фонду «1991» періодом внутрішнього укріплення: команда налагоджувала процеси, структуру й операційну модель. Попри те, що у фонді працює всього шість людей, результати залишаються вражаючими — і саме тому 2025-й має стати роком масштабування.
За прогнозами, фонд завершить 2025 рік із показником близько 150 млн гривень переданої допомоги, а наступного року планує перевищити цю суму.
Щодня «1991» отримує десятки запитів – і командам доводиться робити складний, але необхідний вибір. Це одна з найважчих частин роботи.
«Емоційно відмовляти дуже важко. Але ми не можемо розірватися на всіх. Ми концентруємося на підрозділах, з якими маємо тяглість і контакт, чию специфіку знаємо. Тільки так допомога буде ефективною», – пояснює засновниця фонду.
Попри втому та виснаження, робота триває. Найбільше надихають ті моменти, коли хлопці повертаються з фронту живими – це додає сил продовжувати. Анастасія дуже точно описує стан волонтера під час війни:
«Це щось між цивільним і військовим світом. У тебе немає вихідних, немає робочих годин. Військові пишуть тоді, коли можуть – між боями, між ротаціями. І ти теж мусиш бути там – коли вони на зв’язку. Це постійний стан “між”, у якому важко знайти собі місце».
Долучайтеся до підтримки війська або допомоги функціонування фонду за посиланням.
