Кав’ярня «Кііт», яка знаходиться в одній з львівських кам’яниць, заснована переселенцями з різних міст. Троє хороших знайомих, які до початку повномасштабного вторгнення не планували спільних поїздок чи зустрічей, через російську агресію повинні були покинути рідні міста. «Кііт» – не просто кав’ярня, де можна скуштувати щось смачне, це приклад незламності духу, адже навіть після втрати домівки, при наявності невеликої кількості коштів та відсутності досвіду в бізнесі, переселенцям вдалось створити смачну локацію. Як їм вдалося запустити бізнес з нуля, читайте у новому матеріалі Ветеран Медіа.
Сергій Стоян з Ірпеня, має досвід у приготуванні їжі понад 7 років, власник двох кулінарних каналів, перший – «КІІТ», другий – «Голодний мужчина». Працює разом з іншими засновниками у кав’ярні кухарем, тоді як Іван Демченко з Бородянки, працює у кав’ярні – баристою. Дарина Мазур – з Ніжина, кухар-бариста, а якщо спростити – універсал. Виконує свою роботу, не маючи досвіду на всі 100 процентів.
23 лютого до самої ночі, Іван та Сергій працювали над замовленням для кав’ярні, та затрималися допізна, о 5 ранку зателефонувала подруга Сергія і розповіла про те, що почалася війна. І є можливість разом із нею виїхати поки з міста.
«За 10 хвилин ми зібралися, із собою взяли з тільки документи. Речей ніяких не брали. У тому в чому і були, поїхали до Львова. І не шкодуємо що так зробили, тому що протягом декількох годин Ірпінь був уже під окупацією. Тому як би не це, ми б не вибралися з міста», – розповідає Сергій Стоян.
Приїхавши у Львів, буквально, за дві години переселенцям допомогли найти місце де переночувати. Перебували вони у незнайомих людей у підвалі, яке слугувало, також – бомбосховищем, за що, вони, їм дуже вдячні. Протягом трьох тижнів, Сергій та Іван займалися волонтерством, у цьому процес до команди приєдналася Дарина Мазур, яка теж відіграла значну роль у відкритті закладу.
Сама концепція створення прийшла у березні, через причину відсутності роботи, а реалізувати це все вийшло 7 квітня.
«У центрі Львова ми побачили віконце, яке здається під оренду, і вирішили що це дуже хороше місце. Досвіду не мав ніхто, це був чистий експромт, грошей також як таких не було, ми домовилися з власниками що оплатимо другий місяць трішки пізніше, про це, ми записали у меню, хтось зробив фото, і воно розлетілося соціальними мережами, власне, після цього люди прийшли нас підтримати, як і львів’яни, так і переселенці. Це було дуже приємно», – зазначає один із засновників.
Львів як місто зіграв значну роль у всьому від прийняття переселенців до відкриття «Кііт».
«Люди принесли усі хто що міг, баняки, чашки, брали у сусідніх кав’ярнях, просто суперове місто суперові люди», – зазначає Сергій Стоян.
Особливим «Кііт» є тим, що твоє засновників робили усе самі, майже 8 місяців вони працюють тільки для закладу, без заробітної плати, та як усе що отримують – вкладають у розвиток «Кііт» ніхто не ставиться до закладу як до бізнесу, вони просто живуть і працюють. Утримають самі себе і не сидять на шиї у держави.
Майбутнє закладу засновники хочуть бачити так, що б кіт був скрізь, але щоб його якість була на найвищому рівні, тому що, як показує практика, що масово розповсюджується, втрачає свою якість.
«Хочеться відкрити й у наших містах. У Ірпені, у Бородянці, у Ніжині. Якщо буде змога, це було б чудово, але поки ми живемо одним днем. Тому чекаємо перемогу і стараємося вкладати свої сили у це, для того, щоб наблизити цю перемогу», – додав засновник.
