Від Рівного до Харкова українці вийшли на мирні акції після рішення не перепризначати Михайла Федорова міністром оборони. Звичайні коробки стали плакатами, міські площі – відкритими трибунами, а суперечка навколо однієї посади переросла в розмову про технології на війні, військове управління та відповідальність влади.
У сквері перед київським театром імені Івана Франка картон лежить просто на траві. Частина аркушів уже списана маркерами, інші ще чекають на свої гасла. Одні пишуть прізвище Михайла Федорова. Інші вимагають відставки головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського. Хтось звертається до депутатів, хтось – безпосередньо до президента. Є написи про дрони, реформи, мобілізацію та ціну кадрових рішень під час війни.
Так 16 липня почалися акції, які швидко отримали неофіційну назву «картонкових протестів». Поштовхом стало повідомлення, що після відставки уряду президент Володимир Зеленський не планує повторно подавати кандидатуру Михайла Федорова на посаду Міністра оборони України. Вже зранку люди почали збиратися у Києві, а згодом протестна хвиля охопила обласні центри по всій країні.
Посада, яка стала символом курсу
Михайло Федоров працював в українському уряді з 2019 року. Його політична кар’єра була пов’язана насамперед із цифровізацією державних послуг, запуском і розвитком «Дії», підтримкою технологічного бізнесу та оборонних стартапів.
У липні відставка прем’єр-міністерки Юлії Свириденко автоматично означала відставку всього Кабінету Міністрів. Однак справжня політична напруга виникла тоді, коли стало відомо: Федорова можуть не повернути до нового складу уряду.
Forbes Ukraine із посиланням на співрозмовників у парламентській фракції повідомив, що президент пояснював рішення невирішеними суперечностями між міністром оборони та головнокомандувачем Олександром Сирським. Серед можливих кандидатів на посаду очільника Міноборони називали міністра внутрішніх справ Ігоря Клименка.
Суперечка швидко вийшла за межі урядових кабінетів. Для частини суспільства йшлося вже не лише про конкретного міністра, а про те, якою має бути українська армія: технологічною і децентралізованою чи побудованою навколо традиційної вертикалі командування.
Київ: картонний штаб біля театру
У столиці центральною точкою протесту стала площа Івана Франка. Акцію анонсував ветеран і колишній бойовий медик Дмитро Козятинський, закликавши людей приносити картонні плакати та дотримуватися мирного формату.
Простір перед театром поступово самоорганізувався. Одні учасники шукали коробки й розрізали їх на плакати, інші привозили воду, стаканчики та маркери. Тут стояли студенти, айтівці, волонтери, ветерани та родичі бійців. Для одних Федоров уособлював конкретні зміни в Міноборони. Для інших протест був способом говорити про застарілі підходи до управління військом і необхідність берегти життя солдатів за допомогою технологій.
На третій день акції, 18 липня, кількість учасників у Києві протягом вечора зросла приблизно з трьохсот до двох тисяч. Частина натовпу вимагала повернення Федорова, частина – звільнення Сирського, інші закликали парламент перервати канікули й відреагувати на суспільне невдоволення.
Захід України: протести на центральних площах
Львів
У Львові люди зібралися на проспекті Свободи біля пам’ятника Тарасові Шевченку. На картонках писали про оборонні інновації, відповідальність влади та незгоду з кадровими перестановками.
Луцьк
У Луцьку місцем акції став Театральний майдан. Учасники наголошували, що під час війни державі потрібна послідовність, а не постійні кадрові експерименти. Плакати перетворили площу на стрічку коротких політичних повідомлень: про результати, відповідальність і «зручних генералів».
Рівне
На Театральну площу в Рівному вийшли близько пів сотні людей. Учасники говорили, що ефективних посадовців не варто змінювати в момент, коли розпочаті ними проєкти ще не завершені.
Тернопіль
У Тернополі люди збиралися біля будівлі обласної військової адміністрації та облради. Першого дня на акцію прийшло близько сотні учасників, а зібрання продовжувалися й наступними днями.
Хмельницький
У Хмельницькому протест також повторювався кілька днів. Увечері 18 липня в середмісті зібралися понад 150 людей.
Івано-Франківськ
У перший день близько сотні людей зібралися біля адміністративної будівлі на вулиці Грушевського. На третій день кількість учасників зросла приблизно до 200.
Ужгород
В Ужгороді перша акція відбулася на площі Поштовій, пізніше учасники збиралися на площі Народній. Зібрання починали з хвилини мовчання за загиблими, а на плакатах пов’язували підтримку реформ із підтримкою військових на фронті.
Чернівці
У Чернівцях кілька десятків людей вийшли на Центральну площу. Невелика за чисельністю акція зберігала ту саму візуальну мову, що й у столиці: картон, маркер і коротке звернення до влади.
Центр і північ: від театральних площ до будівель міськрад
Вінниця
У Вінниці учасники почали збиратися біля міської ради з дев’ятої ранку. На плакатах вони просили не руйнувати те, що вже працює, повернути Федорова та «не забирати надію».
Житомир
Житомиряни прийшли на майдан Корольова біля обласної адміністрації. Близько тридцяти учасників принесли картонки із закликами дати Федорову продовжити роботу.
Полтава
У Полтаві близько сотні людей зібралися на площі біля театру імені Гоголя. Саме театральні сходи стали природною сценою, а фасад – тлом для плакатів про безпілотні системи, військові технології та незгоду з кадровим рішенням.
Черкаси
На Соборній площі у Черкасах зібралося близько сотні містян. Акцію розпочали з хвилини мовчання. Організатори координували людей через соціальні мережі та наголошували на мирному й упорядкованому форматі протесту.
Кропивницький
У Кропивницькому люди збиралися біля площі Героїв Майдану вранці та ввечері. Учасники пояснювали свою присутність побоюванням, що нові кадрові зміни можуть зупинити або сповільнити вже розпочаті реформи.
Схід і південь: картонки у прифронтових містах
Харків
На площі Свободи в Харкові першого дня зібралися щонайменше триста людей. На третій день поліція нарахувала близько чотирьохсот учасників. У місті, яке щодня живе під загрозою російських ударів, гасла про технології та обороноздатність звучали не як абстрактна політична дискусія, а як питання особистої безпеки.
Дніпро
У Дніпрі першого дня на акцію прийшло близько сотні людей, а зібрання продовжилися і в наступні дні.
Запоріжжя
Навпроти Запорізької міської ради зібралися близько шістдесяти людей. На картонках поєднали політичні вимоги з цифровою іронією – зокрема, обігрували назву застосунку «Дія».
Одеса
В Одесі акції почалися вранці 16 липня, а згодом перемістилися на Дерибасівську. Тут до вимог повернути Федорова та звільнити Сирського додалися запитання про відповідальність за операцію в Кринках і заклики забезпечувати військових дронами.
Миколаїв
У Миколаєві перша акція біля міської ради була нечисленною – кілька десятків людей. Після зібрання учасники пройшли вулицею Соборною. На третій день до протесту долучилися вже понад 150 містян, які рухалися центральною вулицею та скандували гасла на підтримку Федорова.
На фронті
До акції долучилися й військовослужбовці: перебуваючи в окопах і бліндажах, вони публікували світлини з картонними плакатами на підтримку Михайла Федорова.
Не лише за одну людину
Картонні плакати створюють враження стихійності, але за ними стоїть ширший запит. На площах говорять про довіру до державних інституцій, прозорість кадрових рішень, зв’язок між цивільною владою і військом та право суспільства знати, чому під час війни змінюють керівників ключових відомств. У різних містах вимоги відрізняються. Не всі учасники беззастережно підтримують кожне рішення Федорова. Не всі однаково оцінюють Сирського чи можливу кандидатуру Клименка. Проте протестувальників об’єднує відчуття, що кадрові перестановки в секторі оборони не можуть бути лише внутрішньою справою політичного керівництва.
Христина Микитин
ЧИТТАЙТЕ ТАКОЖ: «Час скаже» чи «сюр»: як військові відреагували на відставку Міністра оборони.
