Світлані Літвіновій лише 23 роки. У 20 вона кілька місяців намагалася потрапити до війська, але щоразу чула відмови через юний вік і відсутність військового досвіду. Зрештою таки стала військовослужбовицею і домоглася того, про що мріяла, – працювати з дронами. Сьогодні за плечима «Ластівки» бойові виходи на Донецькому, Харківському та Сумському напрямках, кілька сотень уражень ворожих цілей та державна нагорода «За військову службу Україні» і «Золотий хрест».
Про те, чому у 20 років вирішила піти у військо, як на це відреагували рідні, чому її намагалися залишити працювати у штабі, з якими стереотипами довелося стикатися та чому тепер вона вирішила не продовжувати контракт, Світлана Літвінова розповіла в інтерв’ю «Ветеран медіа».
«Я відразу знала, що хочу працювати з дронами»
Світлана родом із Бібрки на Львівщині. Коли почалася повномасштабна війна, дівчина одразу подумала про те, що хоче долучитися до захисту України. Тоді вона ще навчалася у коледжі за спеціальністю, пов’язаною з організацією туризму. На останньому курсі куратор скерував її на практику до Німеччини. Там Світлана пробула три місяці, встигла не лише пройти практику, а й знайти роботу. Та зрештою вирішила повернутися додому.
Диплом отримала, але працювати за спеціальністю не захотіла. У неї була інша мрія – навчитися керувати дронами.
Вирішальним поштовхом до вступу у військо стала загибель близької подруги-військової. Після цього Світлана звернулася до районного військкомату в Перемишлянах, щоб долучитися до ЗСУ. Однак там їй відмовили. Каже, що з неї навіть посміялися, посилаючись на надто юний вік, необізнаність у військовій справі та відсутність досвіду.
Світлана не відступала: коли у серпні їй виповнилося 20 років, знову пішла до військкомату. Спочатку її направили до Львова, потім знову до Перемишлян. Відмови повторювалися. З вересня до листопада 2023 року дівчина оббивала пороги військкоматів. Найбільше хотіла потрапити до львівської 80-ї окремої десантно-штурмової бригади, однак зрештою долучилася до 71-ї окремої єгерської бригади ДШВ, де служить і нині.
Світлана підписала трирічний контракт і почала військову службу.
«Я мріяла працювати з дронами»
Рідні таке рішення не сприйняли. Вдома, згадує Світлана, був великий скандал, але дівчина була непохитною.
«Коли командир бригади мене питав, чим хочу займатися у війську, я відразу відповіла, що мрію працювати з дронами. Правда, на той час я знала лише про існування «Мавіків» і ні про що інше», – пригадує Світлана.
Перед тим як у грудні 2023 року одягнути військову форму, вона пройшла тести та базову підготовку. Замість військової частини у Старичах її відправили на навчання до Житомира.
Зізнається, що спочатку було непросто: завелика форма, важкий бронежилет, ночівлі у бліндажі. Жіночу форму, а точніше жіночу білизну та штани, їй видали лише цього року.
Майже одразу Світлана отримала позивний «Ластівка» – через молодий вік і те, що мала стати пілотом. Спочатку найбільше хотіла працювати саме з Mavic, натомість її намагалися залишити у штабі. І Світлана знову запротестувала.
«Після того мені видали дрон Autel, книжечку і сказали: «навчайся сама». Звісно, побратими допомагали. Потім уже було навчання на позиціях, як то кажуть, «по бойовому», – розповідає військова.
Зрештою, вона опанувала FPV-дрони, працювала споттеркою та ретрансляторкою.
«Стати пілотом саме Mavic виявилося досить складно, та я навчилася пілотувати FPV, бути споттеркою, яка споряджає дрони, і ретрансляторкою, яка тримає антену та направляє», – пояснює вона.
«Відправляли в декрет, а я хотіла служити»
За майже три роки служби Світлана працювала на Донецькому та Харківському напрямках, а нині вона – на Сумщині. На її рахунку – кілька сотень уражень ворожих цілей: і по техніці, і по особовому складу. Водночас, каже “Ластівка”, за час служби не раз чула у свій бік стереотипні запитання та закиди.
«Що ти тут робиш? Чому не звільняєшся? Іди в декрет», – пригадує вона.
Та найбільше Світлана запам’ятала не слова, а моменти, коли її життю справді загрожувала небезпека. Під час одного з виходів її дрон упав. Не подумавши та не перевіривши карту, Світлана сама пішла його шукати на мінне поле. Інший випадок стався під час роботи з бліндажа, який сильно обстрілювали. Військовим довелося залишати позицію, але перед цим потрібно було забрати майно.
«Машина запізнювалася, і це вже був недобрий знак. А потім у машину ще й влетіла FPV. Добре, що не розірвалася. Ми таки доїхали, але всю дорогу я просто на колінах везла цілий важкий мішок із боєприпасами. У разі чого я навіть не встигла б вискочити з машини, а просто загинула б на місці».
Нещодавно Світлана отримала медаль «За військову службу Україні». Також серед її нагород – «Золотий хрест», грамоти та подяки від бригади, а від батальйону – пам’ятний медальйон коїн.
Каже, що за роки служби змінилася і сама:
«У мене залишилася хіба що юнацька наївність. Усе решта кардинально змінилося. Своє життя, життя рідних і побратимів я вже ціную по-іншому».
Чимало змінилося і в її ставленні до цивільного життя. Світлана дедалі частіше хоче побути вдома, у більш спокійному та безпечному місці. Але надовго залишатися там теж не може.
«Мені хочеться щось робити, а не просто сидіти. Удома тихо, немає особливо з ким поговорити, цивільні розмови для мене вже не такі цікаві. Мене війна точно змінила. Але чи хочу я сама змінювати щось у житті – точно не вирішила. Зараз я на роздоріжжі», – пояснює Світлана.
Також “Ластівка” мріє відкрити власний бізнес – пекарню. Каже, що любить випікати та куховарити.
«Рапорт подала, але вже трохи шкодую»
У листопаді цього року у Світлани закінчується трирічний контракт. Вона вирішила його не продовжувати та вже написала рапорт на звільнення. Каже, що рішення далося непросто.
«Рапорт я подала, але вже трохи шкодую про це. Не знаю, чи зможу витримати. За законом можу взяти рік відпустки, а далі цілком імовірно, що повернуся. Принаймні мене всі чекають», – говорить Світлана.
Поки планує лікувати спину, відпочити та подумати, що робити далі. Але незалежно від власного рішення, Світлана вважає, що для перемоги Україні потрібні мотивовані люди. За її словами, нині чимало військовослужбовців приходять без мотивації та бажання навчатися і перемагати. Ті, хто служить роками, виснажені й демотивовані, тому їм потрібна заміна.
«Якщо буде більше мотивації і бажання, зможемо перемогти швидше», – підсумувала Світлана Літвінова.
Repower – це благодійний фонд, який допомагає військовим медикам покращити морально-психологічний стан та підвищити боєздатність армії, знижуючи ризик…
