Там, де ще десять років тому діяв російський культурний центр і звучали заходи товариства Пушкіна, сьогодні допомагають українським військовим, ветеранам та їхнім родинам. Львівський Будинок воїна став не просто місцем консультацій, а простором, де людей підтримують після втрат, полону, поранень і років війни. Його керівниця Марія Петришин каже: коли мобілізують військового, мобілізують і всю його родину, тому дуже важливо, аби такий простір підтримки існував і до нього за потреби могли звернутись усі.
Для керівниці Будинку воїна Марії Петришин ця трансформація має особливий зміст.
«Для мене символізм цього місця полягає в тому, що нам вдалося витурити звідси москалів і зробити простір для наших військових та ветеранів. Хотілося б, щоб так було по всій Україні – щоб москалів у нас не було, як і такої країни», – говорить вона.
Сама будівля має непросту історію. Її звели у 1930-х роках як будинок зібрань францисканського товариства. За радянських часів тут працював кінотеатр імені Короленка, а після проголошення незалежності майже два десятиліття приміщення використовувало російське товариство імені Пушкіна. Лише у 2018 році будівля отримала нове життя – тут відкрили Будинок воїна, простір, створений для учасників російсько-української війни.
Сьогодні тут вже майже нічого не нагадує про минуле. На стінах – українські прапори, картини, нагороди, подяки, у кабінетах працюють психологи і юристи, у коридорах можна зустріти військових, ветеранів чи членів родини тих військових, яких чекають.
Будинок воїна давно перестав бути просто комунальною установою. Для багатьох він став місцем, куди приходять не лише по консультацію, а й по відчуття, що вони більше не залишилися зі своїм болем сам на сам.
Велика війна і простір для всіх
Марія Петришин працює у Будинку воїна від самого початку його діяльності. За освітою вона психологиня та психотерапевтка, відома у Львові волонтерка, а також керівниця Першого жіночого ветеранського простору «Рехаб».
У 2020 році тодішній директор Будинку воїна Олег Височанський запросив її до команди психологинею. Колектив складався лише з кількох людей, а основними відвідувачами були ветерани АТО та ООС. Після початку повномасштабного вторгнення життя установи, як і всієї країни, змінилося назавжди. Коли Олег Височанський добровольцем пішов захищати Україну, керівництво Будинку воїна перебрала Марія Петришин.
Вона зізнається: у перші місяці великої війни ніхто не уявляв, наскільки довго вона триватиме і наскільки масштабними стануть наслідки. На початку повномасштабної війни, у 2022 році, у Будинку воїна також допомагали внутрішньо переміщеним людям. Але тут терміну ВПО не люблять, їх називають «гостями нашого міста».
Разом із війною змінилися люди, які приходять за допомогою. Якщо раніше більшість звернень стосувалася самих ветеранів, то сьогодні дедалі частіше двері Будинку воїна відчиняють їхні дружини, матері, діти, родини загиблих і тих, хто роками чекає на повернення близьких із полону чи шукає зниклих безвісти.
Саме тому Марія Петришин говорить фразу, яка, мабуть, найкраще пояснює сенс роботи всієї команди.
«Коли говоримо про ветеранів і військових, маємо розуміти, що це не лише вони самі. Коли мобілізують військового, мобілізують всю родину. Підтримки потребують усі – дружини, діти, батьки. Наше завдання – бути поруч із ними, поки їхні близькі захищають країну», – каже керівниця.
Саме тому сьогодні Будинок воїна працює не лише для ветеранів. Тут допомагають кожному, чиє життя так чи інакше торкнулася війна. Психологи працюють із родинами загиблих, юристи супроводжують сім’ї зниклих безвісти, кейс-менеджери допомагають знайти необхідні медичні послуги, а працівники організовують групи підтримки, навчання, ретрити і дитячі табори.
В середньому щороку у Будинку воїна спільно з «Рехаб» опрацьовують близько 10 тисяч звернень. Наприклад, минулого року тут надали 8 756 послуг, провели чимало заходів. Загалом було понад 11 тисяч відвідувачів.
Хтось сюди приходить уперше, інші повертаються знову. Одні потребують юридичної консультації, інші – психологічної допомоги чи супроводу під час оформлення документів. Але майже кожен приходить із відчуттям невизначеності, втоми або болю, які принесла війна.
За словами Марії Петришин, команда ніколи не намагається вирішити всі проблеми людини за один день. Головне – зрозуміти, що саме їй потрібно зараз, і не дозволити залишитися наодинці. Керівниця каже, що найчастіше люди потребують не так конкретної послуги, як їм потрібне місце, де їх вислухають:
«Ми не можемо забрати біль, але можемо бути поруч, вислухати, підказати, скерувати до потрібного фахівця. Дуже часто саме це стає першим кроком до того, щоб людина почала виходити зі своєї кризи».
У Будинку воїна кажуть: універсальних запитів не існує. За кожним зверненням стоїть окрема людська історія.
Коли потрібна не лише консультація, а людина поруч
Найважче, пригадує Марія Петришин, працювати з родинами, які місяцями або роками живуть у невідомості.
Одного разу до Будинку воїна звернулася літня жінка. Вона не користувалася інтернетом, не мала смартфона і навіть не знала, що її син перебуває в полоні. Усі офіційні повідомлення надходили в електронні кабінети і месенджери, до яких вона не мала доступу. Працівники Будинку воїна допомогли розібратися з документами, пояснили подальші кроки і залишилися на зв’язку.
Іншого разу за допомогою звернулась дружина військового, який зник безвісти. Жінка залишилась одна, намагалася оформити необхідні документи, але не розуміла, куди звертатися та що робити далі. Крім того, вона потребувала протезування суглобів.
«Люди часто приходять не тому, що не можуть знайти інформацію в інтернеті. Вони приходять, бо не мають сили самостійно пройти цей шлях. І тоді дуже важливо, щоб поруч був хтось, хто пояснить, допоможе й просто залишиться поруч», – каже Марія Петришин.
Саме тому працівники Будинку воїна не обмежуються консультацією. Вони супроводжують людей стільки, скільки це необхідно.
Чи не найбільше запитів стосується юридичних питань, медичного супроводу, а також психологічних консультацій. Також часто звертаються родини зниклих безвісти – їм потрібна чітка навігація, куди звертатися і як діяти.
«Найчастіші запити стосуються членів сімей, які зникли безвісти. Це велика і страшна цифра. Коли у 2014-2015 роках я більш прицільно займалась цим питанням, то цифри були інші і сягали близько 150 людей. На сьогодні – це тисячі», – коментує Марія Петришин, яка з 2014 року входить у громадську організацію «Група Патріот», що раніше займалась звільненням з полону, а сьогодні разом з родинами є пошуковцями. А у 2023 році Марія Петришин була представником уповноваженого з питань всіх зниклих безвісти.
Окремий напрям роботи – допомога із медичними питаннями. Після повернення з фронту багато військових відкладають власне здоров’я на потім. Часто не знають, які обстеження можна пройти безоплатно, куди звернутися після поранення чи як отримати необхідну консультацію вузького спеціаліста. Тому у Будинку воїна працюють кейс-менеджери, які супроводжують ветеранів на всіх етапах – від запису до лікаря до проходження складних обстежень.
«Ми співпрацюємо з багатьма медичними закладами, маємо укладені угоди і підписані меморандуми про співпрацю. У результаті – певні послуги державні і приватні установи готові надавати безкоштовно. Якщо військовому потрібне МРТ, КТ чи консультація профільного лікаря, то допомагаємо знайти найкращий варіант і пояснюємо, як це зробити швидше. Людина не повинна залишатися сам на сам із системою», – розповідає керівниця Будинку воїна.
За її словами, часто саме своєчасне обстеження або консультація допомагають уникнути серйозних наслідків і швидше розпочати лікування чи реабілітацію.
Не всі, хто потребує підтримки, можуть самостійно дістатися до Львова. Хтось живе у віддаленій громаді, інший не має транспорту або фізичної можливості приїхати. Тому у Будинку воїна працює мобільна команда, яка виїжджає до громад Львівщини. З початку 2026 року таких виїздів було близько 20-ти.
У мультидисциплінарну команду входять психологи, юристи, соціальні фахівці, які проводять індивідуальні консультації, зустрічаються з родинами військових, допомагають оформити документи та розповідають про державні гарантії, про які люди часто навіть не знають.
Марія Петришин пригадує, що саме під час одного з таких виїздів вони допомогли літній жінці, син якої був мобілізований, і якій були потрібні дрова на зиму. Фахівці змогли домовитись і допомогли зробити заготівлю.
Головний принцип роботи Будинку воїна залишається незмінним – допомога має бути не лише професійною, а й доступною. А головне завдання – зробити так, щоб люди не боялися просити про допомогу.
«Ми хочемо, щоб кожна людина знала: якщо їй важко, якщо вона не розуміє, що робити далі, якщо залишилася сам на сам зі своєю бідою, – їй є куди прийти. І тут її вислухають, підтримають і допоможуть знайти рішення», – каже Марія Петришин.
Навчити суспільство розуміти ветеранів
Підтримка ветеранів і їхніх родин для команди Будинку воїна не закінчується консультаціями чи допомогою з документами. Не менш важливо, переконана Марія Петришин, змінювати ставлення суспільства до тих, хто повернувся з війни.
Саме тому команда регулярно проводить лекції, тренінги та зустрічі для педагогів, медиків, державних службовців, представників бізнесу та всіх, хто у своїй роботі чи повсякденному житті спілкується з військовими і ветеранами.
«Ми багато говоримо про правильну комунікацію. Люди часто хочуть підтримати військового, але не знають як. Здається, що фрази «тримайся» чи «все буде добре» – це підтримка. Насправді вони можуть ранити. Інколи найкраще, що можна зробити, – просто бути поруч і дати людині можливість говорити або мовчати», – пояснює Марія Петришин.
За її словами, війна змінила не лише тих, хто воює. Вона змінила все українське суспільство. Тому й навчитися жити поруч із людьми, які пережили фронт, полон, втрату побратимів чи важке поранення, – відповідальність кожного. Через це Будинок воїна дедалі частіше стає майданчиком для відкритих розмов. Тут проводять зустрічі з ветеранами, психологічні групи підтримки, мистецькі події, презентації книжок, покази фільмів, зустрічі з родинами військових. Це спосіб не лише надати послугу, а й допомогти людям повернути відчуття спільноти.
«Останнім часом найбільше у Будинку воїна люди збираються на заходи, на яких можна відпочити і перезавантажитись. Люди, які пережили війну чи втрати, потребують ресурсу. Їм важливо відновитися. Тож стараємось їм шукати різні локації для перезавантаження: пропонуємо рибалку, іпотерапію, сплави на каяках», – додає керівниця.
Раніше у Будинку воїна допомагали ветеранам отримати електричні крісла колісні. Це відбувалось завдяки співпраці Львівської обласної військової адміністрації, партнерам і донорам. Наразі всі допоміжні засоби пересування роздали, але якщо запити будуть, практику обіцяють продовжити.
Команда, яка тримається одне за одного
Сьогодні у Будинку воїна працює команда фахівців різних напрямів – психологи, юристи, соціальні працівники, кейс-менеджери та адміністратори. Загалом 11 працівників.
«У нас немає випадкових людей. Тут працюють ті, хто справді вболіває за людей, хто раніше сам шукав допомоги, а тепер є опорою для інших. Бо якщо ставитися до цього формально, довго не витримаєш. Кожна історія проходить через тебе і кожна залишає свій слід», – каже вона.
Часто допомоги потребують і самі фахівці. Щоденні розмови про втрати, полон, важкі поранення чи смерть виснажують емоційно. Тому команда підтримує один одного, проходить супервізії, навчається працювати з професійним вигоранням, адже допомагати іншим можна лише тоді, коли сам маєш внутрішній ресурс.
Війна, на жаль, страшна, але, як зізнається сама Марія Петришин, вона дала можливість знайти друзів.
«Дуже часто, коли ти проживаєш втрату, то шукаєш людину, яка зможе тебе почути, бо ніхто тебе так не зрозуміє, як той, хто сам прожив цей досвід. Можна співчувати, говорити слова підтримки, які, до речі, часто нехотячи ранять, але чи справді ми допоможемо? Я теж маю досвід втрати, тож розумію, наскільки все важливо. Навіть коли перенесла важку операцію і кілька місяців не могла ходити, були ті, хто завжди підтримував. І коли цим людям була потрібна підтримка, я намагалась бути корисною, – каже керівниця Будинку воїна. – Людина потребує людини, незалежно від статусу чи віку. І коли ти є тією людиною, яка може зцілити, то це цінно».
Марію Петришин тримає і мотивує залишатись на посаді – сама робота:
«Це моя бульбашка. З плином часу я зрозуміла, що війна об’єднала навколо мене людей і я стала їхньою частиною. Я б сказала, що стала великою картиною, складеною з пазлів».
А ще вона дуже чекає перемоги. Каже, що коли завершиться війна, спробує зайнятися виключно психотерапією. Що стосується Будинку воїна, то керівниця хоче, щоб навіть через роки заклад надалі буде простором, куди зможуть прийти всі, кому буде потрібна допомога і підтримка.
«Навіть коли війна закінчиться, наша робота буде потрібною. Принаймні, її точно не стане менше. Існує хибне враження, що прийдуть військові чи ветерани і наведуть порядок. Насправді ми повинні навести порядок таким чином, щоб самі військові після повернення змогли відпочити. Тому, роботи буде точно більше», – наостанок додала керівниця Будинку воїна Марія Петришин.
Простори – Будинок воїна та Першого жіночого ветеранського простору «Рехаб» працюють у Львові на вул. Тараса Бобанича Хаммера, 1А. Можна звернутися за телефоном: 098 519 8920 або написати сюди.
