У Львові, у житловому комплексі «Щасливий» на вулиці Біговій, 17, 32-річний ветеран Ростислав Пеленський, який на війні втратив зір, відкрив масажну студію «Recovery Room», яка нині вже отримала ліцензію реабілітаційного центру.
«Сліпим бути скучно. Треба щось робити», – каже він.
Від мирної професії – до добровольця
Після закінчення Львівського державного університету фізичної культури, де здобув освіту вчителя фізкультури. Паралельно відвідував курси масажу у рідному університеті та Львівському національному медичному університеті імені Данила Галицького.
У 2019 році Ростислав повернувся з Парижа, де прожив і пропрацював масажистом п’ять років.
24 лютого 2022 року вже стояв під будівлею ТЦК. Військової підготовки не мав, за станом здоров’я спершу не брали. Після трьох місяців оббивання порогів таки долучився до лав оборони.
З травня 2022 року воював у складі 125-ї бригади ТрО. Згодом їхній батальйон відправили на Донецький напрямок, район Серебрянського лісу.
День, який змінив усе
Останній день на «нулі» був 13 січня 2023 року. Каже, що про поранення може розповідати годинами. Якщо коротко – позиції були за 50 метрів від ворога. Чули, про що говорять росіяни. Почався масований обстріл, працювала артилерія, танки, летіли міни. Як згадує Ростислав Пеленський, «летіло все».
Снаряд від танка спочатку влучив у дерево. Від нього осколок потрапив у праве око – його розірвало, далі – переламав ніс і вийшов через ліве. Ампутація одного ока відбулася на місці. Інше намагалися врятувати. Загалом – 18 операцій.
Вийти з позиції одразу не вдалося – обстріл тривав. Ростислав не розгубився: хотів перев’язати лице, щоб уникнути зараження, але під руками нічого не було. До евакуації йшли пішки п’ять кілометрів – його вели за руку.
Лікувався у Дніпрі та Одесі. Там йому встановили бостонський кератопротез. Ростислав став першим в Україні пацієнтом із субатрофічним оком, якому встановили такий протез.
Народження сина і черги з коляскою
Найбільшу підтримку, каже, відчував від дружини. Через три місяці після поранення народився син. Почався новий, складний період – і фізично, і психологічно, і бюрократично. Разом із дружиною та немовлям доводилось ходити по державних інстанціях, збирати довідки для оформлення пільг. З коляскою і дружиною оббивали пороги держустанов, бо сам він цього зробити вже не міг.
«Треба було більше дивитися за дитиною, ніж за мною. Але так не завжди виходило», – каже він.
Ростислав переконаний: для ветеранів, особливо тих, хто втратив зір чи має ампутації, процедура отримання документів досі не є спрощеною. А мала б бути: «Усе треба робити самому. А коли ти не бачиш – це окреме випробування».
Шлях до «кімнати відновлення»
Про реабілітацію він мріяв ще зі школи. За освітою – вчитель фізкультури, тренер. Після поранення вирішив повернутися до цієї ідеї.
«Реабілітологи – це не просто медики. Це люди, які працюють із тілом і болем щодня», – каже він.
Ростислав сам звернувся до Центру зайнятості, де допомогли написати бізнес-план, і виграв грант за програмою «Гранти для ветеранів та членів їхніх сімей» у межах державного проєкту «єРобота». Після захисту бізнес-плану у Львівському обласному центрі зайнятості отримав понад 430 тисяч гривень. За ці кошти закупив обладнання, меблі та витратні матеріали.
Відкриття відбулося 25 червня 2025 року. Назву придумав сам – «Recovery Room», тобто «кімната відновлення». Хотів, щоб із назви було зрозуміло: це не про релакс-зону, а про здоров’я. Тепер це не просто студія, а ліцензований реабілітаційний центр.
У приміщенні – хол і два кабінети з апаратами та масажними столами. Є спеціальний стілець для вагітних і людей із гіпертонією, щоб процедура була безболісною та безпечною.
Серед клієнтів – чоловіки і жінки віком 25-50 років. Найчастіше звертаються зі скаргами на біль у спині, шиї, головний біль. Тут пропонують відновлювальні масажі, комплексний підхід до збереження здоров’я, атмосферу турботи та поваги. Фахівці розуміють мову тіла, вміють втамовувати біль, знають способи зняття напруги чи стресу. До кожного індивідуальний підхід.
Для учасників бойових дій у центрі діє знижка 25%, для людей з інвалідністю внаслідок війни І та ІІ груп – 50%, для членів родин військових і ветеранів – 15%.
Втім, ветеранів серед клієнтів поки небагато. Хтось не знає про центр, комусь не підходить локація – вулиця Бігова, поруч із Трактом Глинянським.
Бізнес після фронту: інші умови гри
Попри грант, розвиток іде непросто. Разом з Ростиславом у центрі працює ще й дружина. Вона адміністраторка. Одна з найбільших проблем, з якою стикнувся ветеран-підприємець, важко найти фізичного терапевта.
«Кваліфікованих фізичних терапевтів практично немає на ринку праці. Або вони хочуть зарплату, яку я як ветеранський бізнес поки не можу дати», – говорить він.
За його словами, на відміну від кафе чи крамниці, де легше знайти персонал, у реабілітаційному центрі потрібні вузькопрофільні фахівці. І клієнти не приходять так швидко. При цьому грант передбачає, що за три роки підприємець має повернути його суму податками.
«За нормальної стабільної роботи, з працівниками і клієнтами, я б закрив цей грант приблизно за два роки. Але через нестачу спеціалістів є простої. Якщо не вийду на потрібні показники – доведеться повертати кошти», – пояснює він.
Ростислав Пеленський переконаний: ветеранський бізнес не можна ставити в однакові умови. Ті, хто втратив зір або кінцівки, потребують більшої державної підтримки. Можливо, варто відновити практику, коли студенти профільних університетів проходили обов’язкову практику в таких центрах.
«Почніть із психіатра»
Тим, хто втратив здоров’я на війні, Ростислав радить не замикатися і знайти хорошого психіатра, а не лише психолога.
«У всіх, хто був там, є ПТСР. Я сам пішов до психіатра. Була агресія, хоч без зривів. Це треба визнати і шукати допомоги», – каже він.
Сину Ростислава – два роки і десять місяців. Сам він не любить сидіти склавши руки. Планує розвиватися професійно, мріє стати лідером думок, впливати на громаду, долучатися до формування ветеранської політики, можливо – до громадських ініціатив на кшталт Руху ЧЕСНО. Ростислав Пеленський наостанок наголосив:
«Не можна опускати руки. Чи ноги – навіть якщо їх втратили. Це краще, ніж залишитися без очей. Життя триває. Якщо я зміг – то і ви зможете».
Фото надані Ростиславом Пеленським
