Юрко Вовкогон – ветеран російсько-української війни, менеджер культури, координатор багатьох мистецьких фестивалів в Україні. Координатор проєкту Voices Of Defenders vol.1 – збірок новел, що робить чутними голоси українських ветеранів.
До початку антитерористичної операції Юрко працював менеджером і координатором проєктів у мистецькому об’єднанні «Дзиґа», яке формувало українську авангардну культуру. Там він займався організацією фестивалів, зокрема Jazz Bass, Днів мистецтва Перформанс, Тижня актуального мистецтва, великого фестивалю Fort.Missia на українсько-польському кордоні, що мав концепцію «зцілення ран війни мистецтвом».
Також він координував фестиваль «Флюгери Львова», виставки, співпрацював із музичними гуртами та письменниками. Ця робота дала йому можливість спілкуватися з найтворчішими та найсвідомішими людьми України й глибше зрозуміти унікальність і тендітність української культури. Саме усвідомлення її цінності стало однією з причин, чому він у 2014 році добровільно пішов захищати країну, коли почалася визвольна війна, відома тоді як АТО.
«Восени 2014 року я пішов у Правий сектор, в Добровольчий Український Корпус. Брав участь у боях у Пісках та на шахті Бутова, де за інтенсивністю все вже нагадувало війну сьогодення. А влітку 2015 року, після Мінських домовленостей і затишшя на фронті, коли для добровольчих батальйонів залишалося дедалі менше місця, я повернувся до “Дзиґи”, до того, у що вірю – творення сучасної української культури», – ділиться ветеран.
Юрко згадував, що ще під час навчання на політології усвідомив: війна в Україні є антиколоніальною визвольною боротьбою не лише за територію, а передусім за ідентичність, яка тримається на культурі. За його словами, саме культура формує відчуття приналежності, і чим сильнішою та розвиненішою вона буде – від традицій до сучасного мистецтва — тим більше українців відчуватимуть себе українцями. Це розуміння визначило його шлях і в культурі, і на війні. Повернувшись до роботи в YMCA Львів, він долучився до створення сучасної опери-міфу «Україна – Terra incognita», присвяченої Василю Сліпаку, яку презентували у Львівській опері восени 2021 року. У 2022-му команда готувала гастролі Україною та Європою, однак їхні плани зруйнувало повномасштабне вторгнення – в той день вони якраз подавали проєкти й зовсім не були готові до початку війни.
«24 лютого зранку мені подзвонив товариш і сказав, що все почалося. Того дня я залишився у Львові, а наступного вивіз дружину з дітьми в село. Потім зібрав бронік, каску та інше спорядження, яке залишилося ще з часів АТО, і пішов у військкомат. Там я потрапив у 80 окремо десантно-штурмову бригаду. У військкоматі зустрів побратимів із батальйону “Донбас”, тоді ветеранська спільнота добровольців трималася купи – приходили хлопці з різних батальйонів, що воювали ще у період АТО. Ми попросилися саме в 80-ку, бо я пам’ятав ще з Пісків, що їхні бійці дуже гідно воювали в аеропорту, і для мене ця бригада завжди була особливою», – пригадує Юрко Вовкогон.
Чоловік ділиться, що навесні 2022 року його підрозділ воював на Миколаївському напрямку, біля Кривого Рогу та брав участь у запеклих боях у Білогорівці, де українські військові знищили близько сотні одиниць ворожої техніки на одній переправі. Після цього розпочався захист Лисичанська, під час якого 30 червня 2014 року, він отримав тяжке поранення. Російська артилерія методично нищила місто, і під час обстрілу в нього влучила міна, що спричинила дві артеріальні кровотечі та перелом ноги. Лише наявність чотирьох турнікетів урятувала йому життя.
«Я отримав поранення під час оборони Лисичанська. По мені прилетіла міна, коли ми виїхали машиною нашим екіпажем. Я тоді працював – коригував вогонь. У мене це добре виходило, бо мама вчителька географії, і я з дитинства знався на компасах і картах. Ми виїжджали відпрацьовувати по ворогу, який заходив в окопи нашої піхоти під час відходу з Лисичанська. Але тоді перевага росіян в артилерії була дуже відчутною», – каже Юрко.
Далі була евакуація та довготривале лікування, за яке він вдячний лікарям, адже, майже рік, провів у госпіталях, і досі його рука й нога тримаються на металічних пластинах.
Про проєкт Voices Of Defenders
Перебуваючи на лікуванні, Юрко почав писати есеї про мистецтво й війну для Інституту стратегії культури, а згодом, створив п’єсу «Маааа, болить» разом із Григорієм Семенчуком, яку озвучив Львівський театр імені Лесі Українки. Крім того, він разом із YMCA-YWCA Lviv долучився до міжнародного проєкту з партнерами з Данії Voices Of Defenders vol.1 — це збірка новел українських захисників та захисниць. Щорічно планується випуск друкованої та аудіо збірки: 10 авторів текстів та 10 акторів озвучення. Друковані збірки та плейлисти розповсюджуються у безкоштовному вільному доступі. Також буде переклад англійською та данською мовами, аби в майбутньому ветерани з Данії та інших країн могли озвучити історії наших захисників.
«Це для мене дуже важливо, бо це один зі способів протистояти російській пропаганді. Солдати будь-якої цивілізованої країни світу розуміють нас, бо знають, із яким монстром ми воюємо. Для цивільного населення за кордоном може бути важливішим щось інше – ціни на газ, комфорт, побутові речі, і вони сприймають події крізь цю призму. Але воїн розуміє, що відбувається в Україні, і тому ця підтримка для мене надзвичайно цінна», – акцентує ветеран.
У проєкті Voices Of Defenders vol.1 – тексти пишуть молоді ветерани, які воювали в різних підрозділах ЗСУ, ТРО, Нацгвардії та прикордонної служби, а озвучують їх хлопці й дівчата, що проходять реабілітацію в центрах Unbroken та Superhumans, багато з яких мають протези. Для них це не лише можливість спробувати себе в новій ролі, а й частина терапії, оскільки їхній досвід часто перегукується з історіями, описаними в новелах
Проєкт поєднує кілька важливих місій: репрезентує Україну за кордоном, пояснює, що тут відбувається, а також дає можливість глибше побачити досвід війни очима захисників і захисниць – не лише крізь призму героїчних боїв і здобутків, а й через щоденні випробування, звикання або нездатність звикнути до фронтової реальності та боротьбу зі страхами.
«У більшості це мобілізовані цивільні люди, які пішли захищати свої сім’ї та домівки, не маючи раніше військового досвіду. Вони розповідають, чому пішли на війну і як там жили. Це дуже важливо для нашого умовно-цивільного населення — щоб не відмежовуватися від військових, щоб розуміти: це такі самі люди, і будь-хто може опинитися на їхньому місці. Це другий важливий напрям у нашій роботі», – каже Юрко.
Ще одним важливим напрямом проєкту є створення можливості для ветеранів ділитися власним досвідом. невисловлений досвід залишається всередині й перетворюється на травму, тоді як розповідь про нього допомагає іншим краще зрозуміти життя, світ і себе самих, а також стати сильнішими й мудрішими.
«Документування дуже важливе, так само як і особистісний підхід. Ми маємо зберігати пам’ять про кожну людину, бо кожен є унікальним. Це захист від штучних образів героїв, важливо пам’ятати живих людей з їхніми думками й поглядами. Саме тому для збірки ми залучали не професійних письменників, а людей із журналістики та культурного середовища, здатних відрефлексувати й передати свій досвід словом», – ділиться ветеран.
Чоловік додає, що у проєкті кожна новела написана в унікальному стилі, адже редактор навмисно не втручався в манеру авторів, щоб у текстах відчувався характер і особистий досвід кожного. Єдиним об’єднувальним елементом стали історії про диво перемоги життя над смертю, яке може проявлятися навіть на війні й у найдрібніших, на перший погляд, непомітних речах. Авторів поєднує здатність бачити диво та радість життя навіть у темряві. За умовами співпраці з Данською YMCA-YWCA, організацією, що працює з молоддю, у проєкті беруть участь лише молоді ветерани до 35 років, які вже повернулися з фронту. Це суттєво звузило коло пошуку, адже такі люди зазвичай потрапляють до цієї категорії через важкі поранення чи втрату близьких.
«На жаль, більшість молодих ветеранів стають ними через трагічні історії. За умовами проєкту ми мусили брати саме тих, хто вже повернувся з війни, тож коло авторів було обмеженим. Спершу ми думали залучати літераторів, які воюють, але згодом змінили концепцію, і тепер бачу, наскільки це потрібно. Для хлопців і дівчат це справжня підтримка: частина авторів уже пише власні книжки, а серед тих, хто начитує, є ті, хто планує стати професійними акторами. Це і про відчуття потрібності, і про можливість розвитку, особливо для ветеранів з протезамих», – зазначає чоловік.
Юрко підкреслював, що голос лишається з людиною назавжди та водночас є способом пропускати крізь себе історії інших. Це складно, але щирість у такій справі нагадує народні пісні, коли власний голос стає частиною спільної оповіді. Саме таке переживання виявилося для учасників важливим і потрібним — воно приносить світло й сенс у їхню діяльність.
«Я би хотів про всі новели розповісти, але зупинюся на кількох. Найбільше вразило, що наші дівчата-медикині, не змовляючись, написали про водіїв евакуації – своїх загиблих напарників, із якими рятували життя під обстрілами. Це особливий зв’язок, і вони відчули потребу вшанувати їх. Зворушила коротка новела Володі Савельєва, за позивним “Монгол”: під час обстрілу він сховався в погребі й усю ніч тримав на руках цуценя. У цьому простому образі – сила життя. І ще згадується новела Андрія Каспшишака «Гора» про звільнене село на Харківщині й щирих українських бабусь. У цих деталях – уся правда війни й нашого народу», – каже ветеран.
Чоловік наголошує, що важливо зберігати здатність бачити добро, адже це допомагає пережити важкі часи й залишатися людьми.
Проєкт Voices Of Defenders vol.1 – про історії 10 ветеранів та ветеранок, які передають себе крізь тексти новел, а також 10 інших ветеранів та ветеранок, які – розповідають ці історії, озвучуючи для аудіозапису. Ідея зародилася ще у 2015 році, але втілення припало тільки на 2025 рік.
Хочемо додати, що презентація першої збірки відбудеться 3 жовтня 2025 року на Форумі Видавців у Львові. Збірка покликана показати війну як особистий досвід, посилити голос ветеранів та ветеранок. Місія збірки — сформувати образ молодих захисників та захисниць через їхню власну творчість. Voices of Defenders дає можливість почути живих людей за образом Героя і показує, що ніхто краще не розповість про цінність життя, ніж ті, хто щодня його захищає.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Львові відбувся Форум ударних НРК: військові та виробники зустрілися «в одному бліндажі».
