Після резонансного відео з концерту Нікіти Кісельова в соцмережах розгорнулася дискусія про те, як варто реагувати, коли людина з бойовим досвідом переживає сильну емоційну реакцію. Особливу критику викликали дії охоронця щодо ветерана. Журналістка «Ветеран Медіа» поспілкувалася з психотерапевтом Олексієм Смірновим, який має досвід роботи з військовою травмою. Він пояснив, як можуть проявлятися флешбеки та як безпечно підтримати ветерана чи ветеранку в такому стані.
Про скандал
23 серпня під час концерту Нікіти Кісельова в Миколаєві увагу присутніх привернув ветеран війни, який перебував біля сцени у стані сильного емоційного потрясіння. Відео з цього моменту швидко поширилося в соціальних мережах. Користувачі припускали, що така реакція могла бути пов’язана з пережитим бойовим досвідом або проявами ПТСР, однак офіційно інформацію про стан чоловіка не підтверджували.
«У людини з гострою реакцією на стрес свідомість ніби відходить убік. Спрацьовує первинне „бий-біжи-завмри”, і людина втрачає звʼязок із собою та реальністю. Найголовніше — контакт, від якого вона не відчує загрози: наближатися повільно, не нависати, не кричати, не трясти», – поділилася бойова медикиня підрозділу «Трійка» та начальник медичного пункту самохідного артилерійського дивізіону 60-ї окремої механізованої Інгулецької бригади, за позивним «Подруга Кішка».
Після завершення концерту про ситуацію дізнався і сам Нікіта Кісельов. Співак підтвердив, що чоловік є ветераном, та назвав поведінку охорони неправильною. За його словами, у такому випадку людині насамперед мали запропонувати допомогу та, за необхідності, викликати медиків.
«Я вважаю таку реакцію охорони неправильною. У такій ситуації першою реакцією має бути не байдужість, а спроба допомогти людині та, за необхідності, викликати медиків. Мені щиро прикро, що під час концерту я не зрозумів, наскільки серйозною була ситуація, і не зупинив виступ, щоб особисто переконатися, що з чоловіком усе гаразд. Якби я усвідомлював, що відбувається, моя реакція була б іншою», – прокоментував ситуацію артист.
Невдовзі після розголосу артист визнав і власну відповідальність. Кісельов зазначив, що мав зупинити виступ і особисто переконатися, що з чоловіком усе гаразд. Після інциденту співак пообіцяв разом із командою та службою безпеки розробити алгоритм дій для подібних ситуацій. Також він публічно перепросив перед ветераном за неналежне поводження.
Рекомендації, як діяти у випадку флешбеку
У Threads бойовий медик зазначив, що ветеран з ампутацією пережив гострий кризовий стан, який за зовнішніми проявами може бути пов’язаний із ПТСР. Проте чи був це напад ПТСР, складно визначити без відповідного медичного огляду, та дослідження. Психотерапевт з досвідом роботи з військовою травмою Олексій Смірнов, прокоментував та поділився думками щодо ситуації, яка трапилася на відео, а також базові рекомендації, як слід діяти у такого характеру ситуаціях.
«Те, що ми бачимо на відео, може бути флешбеком, і схоже на нього в проявах, але без присутності там і не контактуючи з людиною безпосередньо важко оцінити чи це саме він. Проте навіть не знаючи точно можна робити якісь базові дії, а у такому випадку, напевно, варто зупинити концерт і навіть зі сцени звернутися до людей у залі: чи є серед присутніх хтось компетентний, хто може допомогти людині впоратися з флешбеком. До людини варто спокійно підійти, запропонувати їй сісти, за потреби навіть на сцені», – поділився Олексій Смірнов.
Психотерапевт зазначає, що у цьому випадку важливо насамперед спробувати зменшити кількість подразників навколо людини. Коли людина вже перебуває у відносно спокійному й безпечному місці, варто спробувати встановити з нею контакт. Одночасно потрібно оцінити, чи немає ознак алкогольного або іншого сп’яніння, травми чи іншого стану, який потребує медичної допомоги.
Спілкування в такій ситуації може бути дуже простим. Можна назвати себе, запитати людину, як її звати, сказати: «Я тут із тобою», «Я хочу тобі допомогти», «Ти мене чуєш?», «Подивись на мене», «Ходімо присядемо». Якщо людина готова рухатися, її можна запропонувати провести у спокійніше місце й посидіти поруч. Олексій додає, що можна додати рахункові вправи: наприклад додати чи відняти 7 від 100 (або будь-яке інше не парне число від парного).
«Такі вправи слід робити, коли вже є якісь ознаки повернення свідомості, також можна запропонувати вправу: бачу, відчуваю на дотик, чую, відчуваю смак і запах. Можна запропонувати людині, до прикладу, побачити червоні предмети і перерахувати, відчути на дотик якийсь предмет і описати його, почути, або уявити спів якогось птаха, відчути смак якогось фрукта (наприклад лимону), відчути запах, скажімо, троянди чи чогось іншого. Це може відтворити його уява, але знову-таки — це лише після того, як з’являються ознаки свідомості», – зазначає психотерапевт.
Він додає: до того, поки не будуть очевидні ознаки повернення свідомості, слід робити тільки дуже прості речі, а саме: «Як тебе звати, звідки ти, чи одружений/на, як звати маму, тощо».
«Далі можна ставити нескладні запитання, які допомагають повернути увагу до теперішнього моменту: скільки людині років, з якого вона міста, який сьогодні день, чи є поруч хтось знайомий, хто може про неї подбати. Не обов’язково ставити багато запитань одразу. Важливіше говорити повільно, короткими реченнями й давати людині час відповісти. Такі прості орієнтуючі питання можуть допомогти їй поступово відновити контакт із тим, що відбувається тут і зараз», – каже психотерапевт.
Він додає, що без необхідності фізично обмежувати рухи людини не варто. Неочікуване утримування може посилити відчуття небезпеки й спровокувати ще сильнішу реакцію. Якщо ж людина в моменті намагається завдати шкоди собі чи комусь поруч, першочерговим завданням стає безпека. У такому випадку варто викликати медиків, охорону або інші відповідні служби та, наскільки можливо, прибрати небезпечні предмети й оточуючих із зони ризику. Фізичне втручання має бути лише крайнім заходом для припинення безпосередньої небезпеки, без зайвої сили й лише на той час, поки загроза не мине або не прибудуть фахівці.
«Щойно людина заспокоюється і безпосередньої небезпеки вже немає, їй важливо повернути відчуття контролю над власним тілом і простором. Не варто продовжувати її утримувати. Краще дати можливість сісти, лягти, пройтися або просто залишитися на місці, залежно від того, що їй комфортніше й безпечніше. Якщо вона хоче пройтися, можна пройтися разом і продовжувати спокійно розмовляти», – поділився Олексій Смірнов.
Фахівець акцентує, що у цей момент важлива й емоційна підтримка. Можна дати зрозуміти, що людина не залишилася сама зі своїм станом і що її реакцію не засуджують. Замість того, щоб одразу визначати, що з нею відбувається, краще говорити прості речі: «Я поруч», «Зараз ти в безпеці», «Ми можемо тут трохи посидіти», «Скажи, що тобі зараз потрібно». Якщо сама людина розуміє, що пережила флешбек, можна підтримати її і дати час поступово повернутися до звичного стану.
«Водночас дуже важливо не створювати навколо людини натовпу. Коли кілька людей одночасно стоять поруч, торкаються її або говорять до неї, це може лише посилювати відчуття загрози. Тому краще, щоб із нею контактувала одна спокійна людина, максимум, ще хтось поруч для підтримки, а інших варто попросити відійти й дати простір», – каже Олексій Смірнов.
Фахівець зазначає: якщо відомо, що людина має досвід військової служби, іноді корисно, щоб поруч був хтось, хто має схожий досвід і розуміє звичний для неї спосіб комунікації. Знайомі слова й форма звертання можуть допомогти швидше встановити контакт. Водночас важливо уникати фраз, які можуть додатково нагадувати про бойову ситуацію або посилювати переживання. Краще говорити просто й конкретно: «Ти зараз тут», «Ти в безпеці», «Я поруч», «Скажи мені, де ти зараз», «Як тебе звати?», «Чи є хтось, кому ми можемо зателефонувати?».
«Не варто очікувати, що людина одразу почне відповідати. Певний час вона може взагалі не реагувати на запитання. У такій ситуації краще не тиснути на неї, а просто залишатися поруч і спокійно, монотонно повторювати короткі орієнтуючі фрази. Саме послідовність, спокійний голос і повторення можуть поступово допомогти людині повернутися до контакту з навколишнім середовищем», – підсумовує Олексій Смірнов.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Моя кров свого часу врятувала чоловіка»: як на Сихові здавали кров для тих, хто її потребує.
